Звоне́цьке — село в Україні, в Солонянському районі Дніпропетровської області.

село Звонецьке
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Солонянський
Рада/громада Микільська сільська рада
Код КОАТУУ 1225084303
Облікова картка Звонецьке 
Locator Dot2.gif
Розташування села Звонецьке
Основні дані
Населення 366
Поштовий індекс 52470
Телефонний код +380 5669
Географічні дані
Географічні координати 48°14′20″ пн. ш. 35°10′14″ сх. д. / 48.23889° пн. ш. 35.17056° сх. д. / 48.23889; 35.17056Координати: 48°14′20″ пн. ш. 35°10′14″ сх. д. / 48.23889° пн. ш. 35.17056° сх. д. / 48.23889; 35.17056
Середня висота
над рівнем моря
126 м
Водойми р. Дніпро
Місцева влада
Адреса ради 52470, с. Микільське-на-Дніпрі, вул. Центральна, 4; тел. 6-05-72
Сільський голова Копильцов Віталій Миколайович
Карта
Звонецьке is located in Україна
Звонецьке
Звонецьке
Звонецьке is located in Дніпропетровська область
Звонецьке
Звонецьке

Орган місцевого самоврядування — Микільська сільська рада. Населення — 366 мешканців.

Зміст

Географічне розташуванняРедагувати

Село Звонецьке знаходиться на правому березі річки Дніпро, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Майорка (Дніпропетровський район), нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Олексіївка.

ІсторіяРедагувати

"Урочище Звонецьке"  з давніх-давен притягало до себе людину. Воно славилось силою риби, птиці, бобрів, бджоли, хутряного звіру. Уже 1530 року за те урочище сперечались канівські міщани з своїм старостою Пеньком[1] , який «порог те звечный мещанский, на имя Звонец, на Днепре, на себе отнимал и половину имущества умершего или попавшего в плен козака на себя отбирал».

З приводу такої скарги канівських міщан київський воєвода Немирович зробив таку постанову: «Звонецкого порога старосте Пеньку совсем не касаться, а из имущества козака, если он, не имея ни жены, ни детей, умрет или попадется татарам, одну половину отдавать на помин души тому, кому он сам завещает».

Запорозьке козацтве ще при отамані Дашковичеві старанно клопоталися про будівництво фортець по Дніпру, щоб заважати татарам переправлятися на правий бік Дніпра. Десь у 1545 року козаки знайшли Звонецькій поріг, зайняли його і, зробили у ньому займище[2]. Часто відвідував це урочище Богдан Хмельницький із Старих Кайдак і заповідав запорожцям пильнувати його, як зіницю ока.

У 1780 році ця місцевість дісталася в рангову дачу полковнику Турчанінову, а близько 1794 року вся вона перейшла у власність правителя Катеринославського намісництва Йосипа Івановича Хорвата [3]

Служба Хорвата закінчилася слідством і судовим процесом (фінансові зловживання, махінації з так званими “хлібними” магазинами). Слідство над ним почалося у 1797 р., а в березні 1798 р. відбувся судовий розгляд в Сенаті. Було повелено повернути в казну села Звонецьке і Краснопілля.[4]

Десь у 1850-х роках у Звонецькому побував етнограф О.С. Афанас'єв Чужбинський. Він побачив, що мешканці Звонецького здебільшого хлібопашці, лише декотрі ловлять рибу для власних потреб. Також він познайомився з літнім чоловіком, який пам'ятав перших поселенців і подорож імператриці Катерини[5].

На 1859 рік Звонецьке було державним селом. Тут було 129 подвірь, 1 православна церква й мешкало 815 осіб.[6]

Станом на 1886 рік у селі Волоської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 1106 осіб, налічувалось 173 дворових господарства, існували православна церква й 2 лавки[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1098 осіб (574 чоловічої статі та 524 — жіночої), з яких 1111 — православної віри[8].

У 1917 році священиком у селі був Іван Кавун[9].

Інтернет-посиланняРедагувати

Відомі людиРедагувати

З села Звонецького родом Різуни, дід Василь та батько Богдан (1921 р.н.) Віктора Суворова (Володимира Богдановича Різуна), радянського розвідника-утікача, капітана Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Радянського Союзу; історика, дослідника та письменника в жанрі історико-документального та художньо-історичного роману

ПриміткиРедагувати

  1. Ян Петрович Пенько, староста черкаський та каневський. 1537–1540 рр.
  2. Займище - це зайняте місце взагалі і, зокрема, те ж саме, що й займанщина — земля, придбана правом першого зайняття. 
  3. Феодосий Макаревский: Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. - Екатеринослав, типография Я.М. Чаусского, 1880. 
  4. Яворницький, Д. І. (1929.). До історії Степової України. – Дніпропетровськ,. 
  5. Просмотр документа - dlib.rsl.ru. dlib.rsl.ru. Процитовано 2016-08-18. 
  6. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (По сведениям 1859 года). 42 выпуска - Санкт-Петербург.: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1861-1885.
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  8. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-60)
  9. Екатеринославский адрес-календарь на 1917 год. 


  Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.