Відкрити головне меню

Жубрики — великі черкаські землевласники XVI століття гербу Сас.

Герб Сас I

Писемні згадки про стародавню місцеву боярську родину Жубриків з'являються в історії України на початку XVI століття. Один з перших її представників — боярин Іван Жубрик згадується у Грамоті великого князя Литовського Сигізмунда I від 20 лютого 1533 року з приводу підтвердження на володіння землями, а саме: Мліїв, Орловець (Городищенський район), Лінчинці та Бігловці, які як придане при одруженні на дочці Богдані відписала йому його теща Ганна, вдова вбитого татарами звенигородського боярина Федора Васькевича (шляхетство з гербом для цього роду надав ще Владислав II Ягайло), яка вийшла заміж за Грицька Васькевича[1]. Він же у 1537 році купив у Володимира, сина Богдана Глинського, всю Радивонівщину[2]. 3 липня 1539 року теща крім вищезгаданих маєтків подарувала зятеві: Остапківці, Лисуновці, Новоставки, а також їхні пасіки в Черемошній, Радоставі над Бистриком, в Остапкові та всі інші як над річкою Роставицею, так і над Гуйвою та Гуєвкою.

Жубрики володіли Гуляйполем[3] і прикордонними землями між Тясмином та Виссю.

Його сину Василю також довелось звертатись 11 травня 1562 року до великого князя Литовського Сигізмунда I зі скаргою на Ждана Повітку.

З'ясування стосунків між черкасцями і Жубриками тривало більше чверті віку, аж до 1570 року. Василь Жубрик мав єдину дочку Христину, котра по смерті перших двох чоловіків (перший Філон Балакер та другий Федір Різночинський були вбиті татарами) виходить заміж за поляка Андрія Пахуту Коженевського і стає власницею селища Яцькове.[4]. 28 січня 1633 року Христина Коженевська продала всі землі, в тому числі й Гуляйпіль Станіславові Конецпольському[5].

Христина від Корженевського дітей не встигла народити, оскільки він незабаром помер, але від першого шлюбу мала сина Івана, від другого — тільки дочок, з яких: Настя одружилась з Яном Пшигодським, Марина — зі Станіславом Гостковським, третя, невідомого імені, — з Юрієм Чеховичем. Одна з цих трьох доньок, народила їй онуку, яка вийшла заміж за Сокора. Іван Балакер мав дочку, одружену з Григорієм-Жданом Делешканом, а той сина Миколу та доньку у заміжжі з Яном Костюшковичем[6]. Отож мала чисельне потомство, від якого пішли: Балакери, Делешкани, а в третьому поколінні — Пшигодські (пол. Przygodzki.)

ПриміткиРедагувати