Жак Ріветт
Жак Ріве́тт (фр. Jacques Rivette, фр.: [ʒak ʁivɛt]; нар. 1 березня 1928, Руан, Франція — пом. 29 січня 2016, Париж, Франція) — французький кінорежисер та кінокритик, один із засновників течії «нова хвиля» у французькому кінематографі.
| Жак Ріветт | |
|---|---|
| фр. Jacques Rivette | |
 Жак Ріветт. Фото 2006 | |
| головний редактор | |
| Ім'я при народженні | Жак П'єр Луї Руветт |
| Дата народження | 1 березня 1928 |
| Місце народження | Руан, Франція |
| Дата смерті | 29 січня 2016 (87 років) |
| Місце смерті | |
| Поховання | Цвинтар Монмартр |
| Громадянство |  Франція |
| Професія | кінорежисер |
| Alma mater | Ліцей Корнельd |
| Роки активності | 1949-2016 |
| IMDb | ID 0729626 |
| Нагороди та премії | |
 Жак Ріветт у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Жак П'єр Луї Ріветт народився 1 березня 1928 року в Руані, в сім'ї, де усі були фармацевтами. Навчався в ліцеї П'єра Корнеля, потім вивчав літературу в Університеті Руану, але згодом кинув навчання, вирішивши присвятити себе кіно. За книгою Жана Кокто «Красуня і Чудовисько» Ріветт створив свій перший короткометражний фільм «Aux Quatre Coins» (1949) і поїхав з ним підкорювати Париж. Проте провалився на усному іспиті до Інституту вищих кінематографічних досліджень (IDHEC, зараз La femis). Намагався продовжити навчання в Сорбонні, потім у паризькому Інституті Кінематографії, але кинув і їх. Як сінефіл, Ріветт постійно зустрічав у Паризькій сінематеці Ж.-Л. Годара, Ф. Трюффо, Е. Ромера, які незабаром склали нову хвилю у французькому кіно (Трюффо визнавав, що нова хвиля з'явилася на світ завдяки саме Ріветту)[1]. У 1950 році разом з Ромером заснував Кіногазету (фр. Gazette du cinéma). Як критик з 1952-го року постійно виступав у Les Cahiers du cinema, від 1963 до 1965 року був головним редактором журналу[1].
Ріветт працював асистентом у Ж. Беккера і Ж. Ренуара, також зазнав помітного впливу експериментальних теорій Жана Руша[2]. Зробив декілька короткометражок, у 1960-му році зняв свій перший повнометражний фільм Париж належить нам.
Творчість
ред.
Жак Ріветт один з небагатьох продовжував наслідувати принципи нової хвилі, відстоюючи і роблячи авторське кіно. Його фільми, за комерційними мірками, надзвичайно довгі за метражем і безсюжетні, майже цілком імпровізаційні. Він охоче розкривав умовність кіномистецтва (у свої фільми часто включав сцени з театральних вистав), що лише підкреслювало схильність режисера до сюрреалістичної фантастики у повсякденному, до гри і примушувало критиків, що пишуть про його кінематограф, згадувати імена Л. Керрола і Жана Кокто.
Серед фільмів, знятих Ріветтом, — «Черниця» (1966, за однойменним романом Дені Дідро), «Божевільна любов» (1968), «Селін і Жюлі зовсім забрехалися» (1974) і 13-годинний «Не торкайся до мене» (1971), одна з найдовших стрічок в історії кіно[3]. Загалом фільмографія Жака Ріветта нараховує 32 поставлених ним стрічки[4].
Зазвичай працював з вузьким колом — трупою або компанією — акторів, куди входили Бюль Ож'є (зіграла в семи фільмах Ріветта), Жульєт Берто, Жан-П'єр Кальфон, Ермін Карагез, Сандрін Боннер, Еммануель Беар, Джейн Біркін.
Особисте життя
ред.У 2012 році кінокритик Давид Еренштейн написав у своєму блозі, що у Ріветта хвороба Альцгеймера[5][6].
Жак Ріветт пішов з життя 29 січня 2016 року в Парижі. Був похований на цвинтарі Монмартр 5 лютого 2016 року неподалік від могили Франсуа Трюффо.
Французький президент Франсуа Олланд назвав Ріветта одним з найбільших кінорежисерів, що вплинув на декілька поколінь[7].
Фільмографія
ред.- Режисер
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Примітки |
|---|---|---|---|
| 1960 | Париж належить нам | Paris nous appartient | |
| 1966 | Черниця | La religieuse | за однойменним романом Дені Дідро |
| 1968 | Божевільна любов | L'Amour fou | |
| 1971 | Вихід 1: Сором'язлива | Out 1: Noli me tangere | 13-годинний фільм, один з найдовших в історії кіно |
| 1974 | Селін і Жулі зовсім забрехалися | Céline et Julie vont en bateau | |
| 1976 | Дуель | Duelle (une quarantaine) | |
| 1976 | Північний вітер | Noroît | |
| 1978 | Карусель | Merry-Go-Round | |
| 1981 | Північний міст | Le Pont du Nord | |
| 1984 | Кохання на траві | L'Amour par terre | |
| 1985 | Грозовий перевал | Hurlevent | за романом Емілі Бронте «Грозовой перевал» |
| 1988 | Банда чотирьох | La Bande des quatre | |
| 1991 | Чарівна пустунка | La Belle Noiseuse | |
| 1994 | Жанна-діва | Jeanne la Pucelle | |
| 1995 | Верх, низ, крихко | Haut bas fragile | |
| 1997 | Таємний захист | Secret défense | |
| 2001 | Хто знає | Va savoir | за мотивами п'єси Луїджі Піранделло «Як ти мене хочеш» |
| 2003 | Історія Марі і Жульєна | Histoire de Marie et Julien | |
| 2007 | Не чіпай сокиру | Ne touchez pas la hache | за новелою Бальзака «Герцогиня де Ланже» |
| 2009 | 36 видів з піку Сен-Лу | 36 vues du Pic Saint Loup |
Визнання
ред.| Нагороди та номінації Жака Ріветта[8][9] | |||
|---|---|---|---|
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
| Британський інститут кінематографії | |||
| 1962 | Сазерленд Трофі | Париж належить нам | Перемога |
| 1969 | Божевільна любов | Перемога | |
| Каннський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1966 | Золота пальмова гілка | Черниця | Номінація |
| 1991 | Золота пальмова гілка | Чарівна пустунка | Номінація |
| Гран-прі журі | Перемога | ||
| Приз екуменічного журі | Перемога | ||
| 2001 | Золота пальмова гілка | Хто знає | Номінація |
| Міжнародний кінофестиваль у Локарно | |||
| 1974 | Спеціальний приз журі | Селін і Жулі зовсім забрехалися | Перемога |
| 1991 | Леопард пошани за внесок у кіномистецтво | Перемога | |
| Венеційський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1984 | Золотий лев | Кохання на траві | Номінація |
| 2009 | 36 видів з піку Сен-Лу | Номінація | |
| Асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса | |||
| 1991 | Найкращий іноземний фільм | Чарівна пустунка | Перемога |
| 1992 | Приз товариства драматичних авторів і композиторів (SACD) | Перемога | |
| Премія «Сезар» | |||
| 1992 | Найкращий фільм | Чарівна пустунка | Номінація |
| Найкращий режисер | Номінація | ||
| Синдикат французьких кінокритиків | |||
| 1992 | Приз за найкращий фільм | Чарівна пустунка | Перемога |
| Премія Кінема Дзюмпо | |||
| 1992 | Найкращий іноземний фільм | Чарівна пустунка | Перемога |
| Міжнародний кінофестиваль у Вальядоліді | |||
| 2001 | Гран-прі Золотий колос | Хто знає | Номінація |
| Спеціальний приз журі | Перемога | ||
Примітки
ред.- ↑ а б Frodon Jean-Michel. Le Cinéma français, de la Nouvelle Vague à nos jours // Cahiers du Cinéma. — Paris, 2010. — С. 65-68.
- ↑ 74interview.html Interview by Carlos Clarens, Edgardo Cozarinsky (1974)[недоступне посилання]
- ↑ Frodon Jean-Michel. Le Cinéma français, de la Nouvelle Vague à nos jours // Cahiers du Cinéma. — Paris, 2010. — С. 385.
- ↑ Jacques Rivette : Sa filmographie (films et séries) [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] на AlloCiné
- ↑ Some Came Running: "Girls," circa 1974. Somecamerunning.typepad.com. 20 квітня 2012. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 22.03.2016.
- ↑ Rivette slowly dying of Alzheimer's. MUBI Notebook. Архів оригіналу за 09.02.2015. Процитовано 22.03.2016.
- ↑ Jacques Rivette : les artistes et les politiques lui rendent hommage. lefigaro.fr (фр) . 29.01.2016. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 22.03.2016.
- ↑ Нагороди та номінації Жака Ріветта [Архівовано 29 квітня 2016 у Wayback Machine.] на сайті IMDb(англ.)
- ↑ Jacques Rivette : Ses récompenses et nominations [Архівовано 30 вересня 2012 у Wayback Machine.] на AlloCiné(фр.)
Література
ред.- Rosenbaum J. Rivette: Texts & Interviews. London: British Film Institute, 1977
- Rivette: critique et cinéaste. Paris: Lettres modernes; Minard, 1998
- La nouvelle vague: Claude Chabrol, Jean-Luc Godard, Jacques Rivette, Eric Rohmer, François Truffaut. Paris: Cahiers du cinéma, 1999
- Deschamps H. Jacques Rivette: théâtre, amour, cinéma. Paris: Harmattan, 2001
- Frappat H. Jacques Rivette, secret compris. Paris: Cahiers du cinéma, 2001
- De Pascale G. Jacques Rivette. Milano: Il Castoro, 2002
Посилання
ред.
- Жак Ріветт на сайті AlloCiné (фр.)
- Жак Ріветт на сайті All Movie Guide (англ.)