Відкрити головне меню

«Кінема дзюмпо» (яп. キネマ旬報 Kinema Junpō, дослівно «щодекадник про кінематограф») чи коротше «Кінедзюн» (яп. キネ旬) — один з найстаріших і найстаріший з тих, що збереглися до теперішнього часу часописів про кінематограф Японії та світу[1], видається з 11 липня 1919 року видавничим домом Kinema Junpo-sha.

Кінема дзюмпо
яп. キネマ旬報 (Kinema Junpō)
букв. «Щодекадник про кінематограф»
KinemaJunpo (TheMovieTimes) 1919-07-11 No1 cover.jpg
Титульний аркуш 1-го випуску журналу
Країна видання Японія Японія
Тематика журнал про кінематограф
Періодичність виходу 3 випуски на місяць
Після Другої світової війни -
2 випуски на місяць
Скорочена назва «Кінедзюн» (яп. キネ旬)
Мова японська
Адреса редакції Токіо, Мінато-ку, квартал Акасака, 4-9-17
Головний редактор Кейко Акеті (з 2007)
Видавець Kinema Junpō-sha
(Kinema-Junpo, Co.,Ltd.)
Засновано 1919
ISSN 1342-5412

Веб-сторінка: kinejun.com

Поза Японією найбільш відомий як інституція, що присуджує однойменну престижну щорічну (окрім 1943–1945 років) національну кінопремію, відому як Kinema Junpo Award, що існує у статуті, близькому до сучасного, з 1926 року (у 1924–1925 роках премія присуджувалася «найкращому артистичному» і «найкращому розважальному» іноземним фільмам), що є також найстаршою кінопремією у світі[1][2].

На початку виходив тричі на місяць, раз на декаду, що відбилося у назві (від старовинного принципу японського календаря, що ділить місяць на 3 декади, «дзюн»), після 1-го, 11-го і 21-го числами місяця[1], проте після Другої світової війни журнал став виходити рідше, раз на два тижні.

Часопис було засновано групою з чотирьох студентів архітектурного факультету Токійського технологічного інституту (у той час — Токійської Вищої Технічної Школи) на чолі з Сабуро Танакою[ja]. Перші три випуски було віддруковано чорно-білими, на художньому папері об'ємом у 4 сторінки; на титульному аркуші першого випуску поміщені портрети акторок Ліліан Гіш та Маргарити Фішер[en][1].

Спочатку «Кінедзюн» спеціалізувався на огляді виключно зарубіжного кіно, зокрема, через те, що його творці і перші автори дотримувалися принципів «Руху чистого кіно»[en], що не сприймали серйозно сучасне для них кіно Японії, що було на той час переважно знятими на плівку постановками театрів кабукі та сімпа. Згодом тематику журналу було розширено й на вітчизняні фільми. Хоча журнал протягом тривалого часу позиціював себе як видання кінокритики, пізніше він став часописом про кіно широкого профілю, що розповідає також про кіноіндустрію Японії, нові фільми та течії.

На початку 1940-х, у зв'язку з Другою світовою війною, підкоряючись «м'яко-наполегливому» проханню уряду до масових видань консолідуватися і «саморегулюватися», редакція журналу прибирає з його назви західне запозичення «кінема» (cinema), перейменовуючись в «Ейга Дзюмпо» («щодекадник про фільми»)[3], проте пізніше повертається до вже звичної назви.

Після того, як токійську редакцію журналу було зруйновано у 1923 році при Великому землетрусі Канто, «Кінедзюн» продовжував видаватися в офісах, заснованих у містах Ашія та Нішіномія префектури Хьоґо, проте пізніше його штаб-квартира повернулася до Токіо.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Tan Bee Thiam (2012-01-01). An Interview with Keiko Akechi (en). Cinemas of Asia. Архів оригіналу за 2013-03-23. Процитовано 2013-03-01. 
  2. Joanne Bernardi,. Writing in Light: The Silent Scenario and the Japanese Pure Film Movement. — Wayne State University Press, 2001. — P. 315. — (Contemporary Film and Television Series) — ISBN 0-8143-2961-6.
  3. Michael Baskett,. The Attractive Empire: Transnational Film Culture in Imperial Japan. — University of Hawai'i Press. — Honolulu, Hawai'i — P. 64. — ISBN 978-0-8248-3163-9.

ПосиланняРедагувати