Відкрити головне меню

Ервін Єнеке (нім. Erwin Jaenecke; нар. 22 квітня 1890, Фререн, Ганновер — пом. 3 липня 1960, Кельн) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-полковник Вермахту (1944). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста (1942).

Ервін Єнеке
Erwin Jaenecke
Generaloberst erwin jaenecke.jpg
Народження 22 квітня 1890(1890-04-22)
Німецька імперія Фререн, Ганновер
Смерть 3 липня 1960(1960-07-03) (70 років)
ФРН Кельн
Громадянство Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність Імперська армія Німеччини Райхсгеер
Рейхсвер Рейхсвер
Вермахт Вермахт
Вид збройних сил Сухопутні війська Німеччини Сухопутні війська
Рід військ інженерні війська
піхота
Роки служби 19111945
Звання Generaloberst (Wehrmacht) 8.svg Генерал-полковник
Командування 17-а армія
Війни / битви
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Хрест «За вірну службу» (Шаумбург-Ліппе)
Військовий Хрест Фрідріха-Августа (Ольденбург)
Орден дому Ліппе
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом
Срібний Іспанський Хрест
За поранення (нагрудний знак)
Золотий німецький хрест
Орден Михайла Хороброго
Сілезький Орел
Штурмовий піхотний знак в сріблі
Кубанський щит

БіографіяРедагувати

27 березня 1911 року набрав 10-й (Ганноверський) інженерний батальйон. У складі 10-го батальйону взяв участь у Першій світовій війні: з 23 липня 1915 командир 5-ї роти, з 3 березня 1916 року ад'ютант батальйону, з 23 липня 1916 року знову командир 5-ї роти. З 9 грудня 1917 року ордонанс-офіцер у штабі 19-ї піхотної дивізії. З 29 серпня до 16 грудня 1918 года 2-й офіцер Генштабу в штабі 26-ї резервної дивізії.

Після капітуляції кайзерівської армії залишився в рейхсвері, де служив на різних інженерних посадах. Учасник громадянської війни в Іспанії з липня 1936 по листопад 1938 року. З 1936 року начальник штабу «W», який відав справами легіону «Кондор». З 1938 року начальник штабу інспекції укріплень.

Друга світова війнаРедагувати

З початком війни знову переведений в польові інженерні війська, призначений обер-квартирмейстером штабу 8-ї армії. Учасник Польської і Французької кампаній.

З 1 травня 1940 по 31 січня 1942 року служив обер-квартирмейстером командування вермахту в Бельгії і Північної Франції. Одночасно з 1 листопада 1941 року включений в головне командування вермахту на Заході.

З лютого 1942 року — командир 389-ї піхотної дивізії. У травні того ж року дивізія була включена до складу 6-ї польової армії на Східному фронті, яка брала участь в Харківській операції і в подальшому наступі на Сталінград. У вересні 1942 року призначений командиром 4-го армійського корпусу, офіційно затверджений на посаді 1 листопада, одночасно проведений в генерали інженерних військ. Після оточення радянськими військами наполягав на здійсненні прориву. У січні 1943 року був поранений шрапнеллю (за іншими даними — симулював поранення) і 22 січня евакуйований зі Сталінградського котла через поранення.

З 1 квітня 1943 року —командир 82-го армійського корпусу у Франції. 1 червня 1943 року призначений командувачем 17-ї польової армії і одночасно з листопада 1943 року командувачем військами вермахту в Криму і на Кавказі.

Діяльність в КримуРедагувати

1 травня 1944 року замінений генералом Карлом Альмендінгером і відправлений в командний резерв. Після знищення 17-ї армії за наказом А. Гітлера відданий під військовий трибунал, який повинен був з'ясувати, чи зробив Єнеке все від нього залежне для порятунку армії, але трибунал так і не відбувся. У січні 1945 року направив особисто А. Гітлеру листа, в якому змалював в деталях катастрофічне становище Німеччини, за що 31 січня 1945 року наказом фюрера був виключений зі списків вермахту.

Після Другої світової війниРедагувати

11 червня 1945 року ув'язнений радянськими військами в Нідершені. В ході слідства і суду утримувався в Севастопольській в'язниці. 23 листопада 1947 засуджений військовим трибуналом Чорноморського флоту до 25 років ув'язнення в таборах. 12 жовтня 1955 був переданий властям ФРН як неамністованний злочинець і звільнений. Жив в Кельні, де і помер 3 липня 1960 року.

НагородиРедагувати

Міжвоєнний періодРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945. Friedburg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5.
  • Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives (in German). Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
  • Rangliste des Deutschen Reichsheeres, Mittler & Sohn Verlag, Berlin, S. 135.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
сформована
 
командир 389-ї піхотної дивізії

1 лютого — 1 листопада 1942
Наступник:
генерал-майор
Еріх Магнус
Попередник:
генерал від інфантерії
Віктор фон Шведлер
 
командир IV-го армійського корпусу

1 листопада 1942 — 17 січня 1943
Наступник:
генерал артилерії
Макс Пфеффер
Попередник:
генерал від інфантерії
Бруно Білер
командир LXXXVI-го армійського корпусу
1 квітня — 3 червня 1943
Наступник:
генерал від інфантерії
Бруно Білер
Попередник:
генерал-полковник
Ріхард Руофф
командувач 17-ї армії
24 червня 1943 — 2 березня 1944
Наступник:
генерал гірсько-піхотних військ
Фердинанд Шернер
Попередник:
генерал гірсько-піхотних військ
Фердинанд Шернер
командувач 17-ї армії
14 березня — 30 квітня 1944
Наступник:
генерал від інфантерії
Карл Альмендінгер