Вікіпедія

Елджернон Блеквуд

англійський письменник і мандрівник

Елджернон Генрі Блеквуд (англ. Algernon Henry Blackwood; 14 березня 1869, Кент, Англія — 10 грудня 1951) — англійський письменник і мандрівник, один із провідних авторів-містиків, класик літератури жахів та оповідань з привидами першої половини XX століття. Автор 13 романів, понад 200 оповідань та повістей, опублікованих у періодиці та численних збірниках та антологіях. Також його перу належить книга спогадів про перші 30 років свого життя, дві опубліковані п'єси, кілька десятків статей та есе. Кавалер ордена Британської імперії (CBE). Всесвітню популярність йому принесло оповідання «Верби» (англ. «The Willows»). Говард Лавкрафт вважав Елджернона Блеквуда своїм безпосереднім попередником.

Елджернон Блеквуд
Algernon Blackwood
Народився 14 березня 1869(1869-03-14)[1][2][…]
Гринвіч, Сполучене Королівство або Лондон, Сполучене Королівство[4]
Помер 10 грудня 1951(1951-12-10)[1][2][…] (82 роки)
Beckenhamd, Велика Британія або Лондон, Велика Британія[4]
·серцево-судинні захворювання
Країна  Велика Британія
 Сполучене Королівство
Діяльність письменник, прозаїк-романіст, журналіст, репортер, драматург
Сфера роботи проза[4], журналістика[4], літературна діяльністьd[4], драма[4], дитяча та підліткова літератураd[4] і література жахів[4]
Alma mater Веллінгтон-коледж
Мова творів англійська
Роки активності з 1906
Magnum opus The Willowsd і Вендиго
Батько Arthur Blackwoodd[5]
Мати Harriet Sydney Dobbsd[5]
Нагороди
Командор Ордена Британської імперії
CMNS: Елджернон Блеквуд у Вікісховищі

Життєпис ред.

Елджернон Генрі Блеквуд народився в Шутерз-Гілл[en] (графство Кент; нині частина Лондона), 14 березня 1869 року і виховувався в сім'ї кальвіністів — герцогині-вдови Манчестерської та її другого чоловіка, сера Стівенсона Артура Блеквуда, службовця (і пізніше секретаря) британського поштового міністерства. Інтерес до надприродних явищ збудив у ньому вчитель приватної школи, який володів терапевтичним гіпнозом, після чого юнак вирішив присвятити себе психіатрії. У Німеччині, куди Блеквуд потрапив 16-річним підлітком, один зі студентів познайомив його з основами індуїзму та йоги, що започаткувало захоплення теософією[6].

Завершивши вищу освіту у Веллінгтонському коледжі, Блеквуд вирушив спочатку до Швейцарії, потім до Канади, де в травні 1890 року заснував молочну ферму, забувши про свої медичні устремління. Через два роки, розчарувавшись у цьому своєму починанні і посварившись із батьками, він на все літо зник у канадських лісах (пізніше ці місця він яскраво опише у своїх творах), після чого з'явився в Нью-Йорку, де вступив на роботу газетним репортером. Лише 1899 року, зазнавши численних поневірянь (він ставав жертвою шахрайства і пограбування, кілька разів опинявся на межі смерті через хвороби) Блеквуд повернувся до Старого Світу. «У Нью-Йорку я ніби покрився ранами, в які це місто сіль і кислоту свої втирало щодня», — пізніше писав він[6].

1900 року Блеквуд відкрив для себе «Орден Золотої Зорі»: під владою поновленого інтересу до надприродного він узявся за перо (хоча перші його публікації, як публіцистичні, так і художня проза, відносяться ще до попередніх десяти років — 1889—1899). 1906 року видавництво Івлі Неша опублікувало його першу збірку оповідань «Порожній дім та інші оповідання про привидів». Далі була серія творів, головним героєм яких був психо-детектив Джон Сайленс, «медик незвичайних здібностей» (англ. physician extraordinary). Вирішивши присвятити себе літературі, Блеквуд переїхав до Швейцарії, де прожив до 1914 року: тут він написав багато відомих повістей (зокрема «Верби» та «Вендиго»), а також роман «Кентавр» (англ. «The Centaur», 1910), який критики відносять до його найсильніших творів. До цього часу відносяться поїздки письменника на Кавказ, і навіть до Єгипту . Під враженням другої написано «Пісок» (англ. «The Sand»), «Зіслання до Єгипту» (англ. «A Descent in Egypt») і «Хвиля» (англ. «The Wave»). За мотивами оповідання Блеквуда «Бранець країни фей» (англ. «A Prisoner of Fairyland») композитор Едуард Елгар написав популярний мюзикл «The Starlight Express».

З початком Першої світової війни Блеквуд вступив на службу до британської військової розвідки, а після закінчення військових дій повернувся до Кента, де написав ще дві збірки оповідань («Tongues of Fire» та «Shocks»), а також кілька дитячих творів («Sambo and Snatch», «The Fruit Stoners», «Dudley and Gilderoy»). Згодом палкий шанувальник творчості Блеквуда Г. Ф. Лавкрафт оголосив «Верби» найкращим містичним оповіданням із усіх, які йому доводилося читати[7].

Пік публічної популярності Блеквуда належить до 1934 року, коли його запросили читати оповідання про привидів на Бі-бі-сі. Під впливом свого тріумфу письменник зайнявся радіодраматургією і став частим гостем телебачення. 1949 року його нагороджено спеціальною медаллю Телевізійного товариства[en], а також він став командором ордена Британської імперії[8].

Значення ред.

Під враженням від «психо-детектива» Джона Сайленса, Вільям Гоуп Годжсон, який відчував значний вплив Блеквуда,[9] створив наскрізного персонажа, окультного детектива і мисливця за привидами Томаса Карнакі, попередника героїв Жана Рея і Сібері Квінна[en].

Крім Годжсона і Г. Ф. Лавкрафта роботи Блеквуда вплинули на таких авторів як Джордж Аллан Інгленд[en][10], Г. Рассел Вейкфілд[en][11], Л. Адамс Бек[en][12], Марджері Лоуренс[en][13], Еванджелін Волтон[14], Ремзі Кемпбелл та Грем Джойс[en][15]. Оповідання Френка Белкнепа Лона 1928 року «Пожирачі космосу» відсилає до художніх творів Блеквуда[16]. Оповідання Кларка Ештона Сміта «Genius Loci» (1933) натхненне оповіданням Блеквуда «Передача»[17].

Високу оцінку творчості письменника дав Генрі Міллер: у «Книзі в моєму житті» він назвав «Світлий вісник» Блеквуда «найекстраординарнішим романом про психоаналіз, який затьмарює саму тему»[18].

У першій чернетці есе «Нотатки про номенклатуру Володаря кілець» Дж. Р. Р. Толкін заявив, що він запозичив фразу «тріщина долі» з неназваного оповідання Елджернона Блеквуда. У книзі «Сучасне читання Толкіна: Середзем'я за межами середньовіччя» доктор Голлі Ордвей стверджує, що цей неназваний твір Блеквуда — роман «Виховання дядька Пола»[19].

Творчість Блеквуда продовжує надихати й сучасних письменників, таких як Стівен Кінг. Сюжет роману Кейтлін Р. Кірнан[en] «Поріг» (2001) ґрунтується на творчості Блеквуда[20]: Кірнан сама назвала Блеквуда важливим джерелом натхнення[21].

Основні праці ред.

Романи ред.

  • Jimbo: A Fantasy (1909)
  • Education of Uncle Paul (1909)
  • The Human Chord (1910)
  • Кентавр[22] / The Centaur (1911)
  • A Prisoner in Fairyland (1913); продовження The Education of Uncle Paul
  • The Extra Day (1915)
  • Julius LeVallon (1916)
  • The Wave (1916)
  • The Promise of Air (1918)
  • The Garden of Survival (1918)
  • The Bright Messenger (1921); продовження Julius LeVallon
  • Sambo and Snitch (1927)
  • Dudley & Gilderoy: A Nonsense (1929)
  • The Fruit Stoners: Being the Adventures of Maria Among the Fruit Stoners (1934)

Збірки оповідань ред.

  • The Empty House (1906)
  • The Listener and Other Stories (1907)
  • John Silence (1908)
  • The Lost Valley and Other Stories (1910)
  • Pan's Garden: A Volume of Nature Stories (1912)
  • Incredible Adventures (1914)
  • Ten Minute Stories (1914)
  • Day and Night Stories (1917)
  • Wolves of God and Other Fey Stories, з Wilfred Wilson (1921)
  • Tongues of Fire and Other Stories (1924)
  • Ancient Sorceries and Other Tales (1927?))
  • The Dance of Death and Other Tales (1928)
  • Short Stories of A. Blackwood (1930)
  • Strange Stories (1931)
  • The Willows and Other Queer Tales (1932)
  • Shocks (1936)
  • Tales of Algernon Blackwood (1939)
  • The Doll and One Other (1946)
  • Selected Tales of Algernon Blackwood (1948)
  • Tales of the Uncanny and Supernatural (1949)
  • In the Realm of Terror (1957)
  • Tales of Terror and the Unknown (1965)
  • Ancient Sorceries and Other Stories (1968)
  • Tales of the Mysterious and Macabre. (1962)

Найвідоміші оповідання ред.

  • Верби / The Willows
  • Вендиго
  • A Descent into Egypt
  • The Regeneration of Lord Ernie
  • The Damned
  • Ancient Sorceries
  • The Insanity of Jones
  • The Man Who Found Out
  • Smith: An Episode in a Lodging House
  • The Glamour of the Snow
  • The Man Whom the Trees Loved

Примітки ред.

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118851861 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в г д е ж и Czech National Authority Database
  5. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  6. ↑ а б Algernon Blackwood biography. www.yankeeclassic.com. Архів оригіналу за 2 березня 2012. Процитовано 1 червня 2010.
  7. ↑ Lovecraft's favourite authors. www.hplovecraft.com. Архів оригіналу за 2 березня 2012. Процитовано 1 червня 2010.
  8. ↑ Dept. of Literature - Algernon Blackwood bio. www.yankeeclassic.com. Процитовано 20 листопада 2022.
  9. ↑ David Stuart Davies, «Introduction» to William Hope Hodgson, The Casebook of Carnacki the Ghost-Finder. Wordsworth Editions, 2006. ISBN 1-84022-529-7 p. 8.
  10. ↑ Richard A. Lupoff[en], «England, George Allan» in Twentieth-Century Science-Fiction Writers by Curtis C. Smith. St. James Press, 1986, ISBN 0-912289-27-9, pp. 230—231.
  11. ↑ Chris Morgan, «H. Russell Wakefield», in E. F. Bleiler[en], ed., Supernatural Fiction Writers, pp. 617—622. New York: Scribner's, 1985. ISBN 0-684-17808-7
  12. ↑ John Grant[en] and John Clute, The Encyclopedia of Fantasy, «Beck, L(ily) Adams», pp. 99–100, ISBN 0-312-19869-8
  13. ↑ Stefan Dziemianowicz, «Lawrence, Margery (Harriet)», in S. T. Joshi and Dziemianowicz, (ed.) Supernatural Literature of the World: an encyclopedia. Westport, Conn. : Greenwood Press, 2005. ISBN 0313327742, pp. 698—700.
  14. ↑ Cosette Kies, «Walton, Evangeline» in St. James Guide To Fantasy Writers, edited by David Pringle. St. James Press, 1996, pp. 586—587.
  15. ↑ «Graham Joyce is an English writer, who describes his work as „Old Peculiar“ akin to Arthur Machen and Algernon Blackwood, and other English masters of the weird tale….» Darrell Schweitzer, Speaking of Horror II: More Interviews with Modern Horror Writers. Rockville, Md., Wildside Press, 2015, ISBN 1479404748, p. 171.
  16. ↑ «Parodic treatment of horror motifs from various classics — „The Wendigo“ and „The Willows“ by Algernon Blackwood, „The Yellow Sign“ by Robert W. Chambers, etc.» «The Space-Eaters» in E. F. Bleiler[en] and Richard Bleiler[en]. Science-Fiction: The Early Years. Kent State University Press, 1990, p. 452. ISBN 9780873384162.
  17. ↑ «Genius Loci… is a rare Smith story with a contemporary setting near Smith's own home that drew upon both Algernon Blackwood and Montague Summers[en] for inspiration.» Scott Connors, «Smith, Clark Ashton», in S. T. Joshi, ed. Encyclopedia of the Vampire: the living dead in myth, legend, and popular culture.Santa Barbara, Calif.: Greenwood Press, 2011. ISBN 9780313378331, p. 302.
  18. ↑ Dirda, Michael (2005). Bound to please. W. W. Norton & Co. с. 222. ISBN 0-393-05757-7. During the First World War...
  19. ↑ Dale Nelson, «Literary Influences: Nineteenth and Twentieth Centuries» in Michael D. C. Drout, J. R. R. Tolkien Encyclopedia: Scholarship and Critical Assessment. New York, Taylor & Francis, 2007 ISBN 0415969425, p. 373.
  20. ↑ «Caitlin Kiernan pays tribute to the influence of Algernon Blackwood and H.P. Lovecraft in her second novel, Threshold»…" Neil Barron, What Do I Read Next? Gale Research Inc. 2001, p. 224. ISBN 0-7876-3391-7.
  21. ↑ VanderMeer, Jeff (12 березня 2012). Interview: Caitlín R. Kiernan on Weird Fiction. Weird Fiction Review. Процитовано 16 квітня 2018.
  22. ↑ Сергей Алексеев[ru]. Кентавр // Если : журнал. — Москва : Любимая книга, 2011. — № 9 (21 квітня). — С. 258. — ISSN 1680-645X.

Посилання ред.

Вікіджерела містять оригінальні твори авторів або про:
Елджернон Блеквуд
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елджернон_Блеквуд&oldid=40938080