Відкрити головне меню

Жан Рей (також Ре, фр. Jean Ray) — найбільш відомий французький псевдонім бельгійського письменника-фламандця Раймона Жана Марі де Кремера (фр. Raymond Jean Marie de Kremer, на фламандський манер — Раймундус Йоанес де Кремер, нід. Raymundus Joannes de Kremer), який народився 8 липня 1887 року і помер 17 вересня 1964 року в Генті. Писав французькою та фламандською мовами, останньому — під найбільш відомим псевдонімом Джон Фландерс (нід. John Flanders); крім цих двох основних, використовував багато інших псевдонімів.

Жан Рей
фр. Raymond Jean Marie de Kremer
John Flanders gedenkplaat Rooigemlaan 539 Gent.png
Ім'я при народженні фр. Raymond Jean Marie De Kremer
Народився 8 липня 1887(1887-07-08)[1][2][…]
Гент, Бельгія[4]
Помер 17 вересня 1964(1964-09-17)[1][2][…] (77 років)
Гент, Бельгія
Громадянство
(підданство)
Flag of Belgium.svg Бельгія[5][4]
Діяльність письменник, сценарист, журналіст, автор, дитячий письменник
Мова творів французька[1] і нідерландська[1]
Magnum opus Malpertuis[d]
Родичі Edward Anseele[d]
Автограф Jean Ray signature.jpg
Сайт: jeanray.be

CMNS: Жан Рей на Вікісховищі

Творча спадщина письменника надзвичайно широка і складає кілька тисяч творів у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, репортажі, тексти коміксів, п'єси для ревю[en] тощо. Класик бельгійської школи «дивного оповідання», який мав на неї великий вплив, також відомий своїми пригодницькими творами для дітей та юнацтва (в основному фламандською), вважається одним із засновників фламандської школи детективу. Його твори відрізняє своєрідний чорний гумор, домодерновий світ — без телефонів, радіо та інших прикмет сучасності, і зі споживанням їжі, яке складає постійну фонову тему оповіді. Повністю вигадана письменником і опублікована в 1950 році романтична «автобіографія» часто служить джерелом хибних описів його життя для некритично налаштованих видавців.

Зміст

БіографіяРедагувати

ЛегендаРедагувати

За активно поширюваною самим письменником легендою, його біографія сповнена романтичних гостросюжетних подробиць. В автобіографії 1950 року Жан Рей писав, що його одна бабуся була індіанкою, а друга паризькою революціонеркою на барикадах у 1848 році, він сам, як і його батьки, став моряком і з 15 років плавав і промишляв не зовсім чистими справами в Південних морях, потім був, крім усього іншого, приборкувачем тигрів, катом у Венеції, займався контрабандою забороненого алкоголю в США, і, нарешті, в 1927 році був за це заарештований і засуджений, провів два роки у в'язниці, кинутий родиною і друзями, а потім взявся за перо[6][7][8]. Ці його некритично сприйняті твердження часто зустрічаються у французьких біографіях письменника[6].

Жан Рей взагалі часто і багато брехав про свої пригоди, а будучи викритий у суперечностях, віджартовувався: «Жан Рей є Жан Рей. З ним ніколи не знаєш…». Книга його заміток і афоризмів Memorial de Jean Ray (Sailor's Memories, Kuurne), видана «Колом друзів Жана Рея» у 1998 році, починається з фрази письменника «Судіть людину не за тим, що вона сказала про себе, а за тим, що вона сказала про інших». А про своїх друзів, починаючи з Моріса Ренара і закінчуючи Мішелем де Гельдероде, Жан Рей завжди говорив тільки хороше[9].

Дитинство і юністьРедагувати

 
Будинок 48 по вулиці Хам, Гент, де народився Жан Рей
 
Табличка на будинку

Майбутній письменник народився в Генті у фламандській родині достатньо заможного портового чиновника Джозефа Едмона де Кремера (Joseph Edmond) і вчительки Марії Терези Ансееле (Marie Thérèse Anseele), сестри бельгійського політика-соціаліста Едуарда Ансееле[10][11]. На відміну від легенди, його дід по батьковій лінії був пекарем в Антверпені, а бабуся — родом з Лімбурга, а з материнської сторони сім'я займалася виробництвом взуття.

У дитинстві зеленоокий де Кремер страждав від непереносимості яскравого світла, вважаючи за краще сидіти в будинку батьків на типовій гентській вуличці Хам за наглухо заштореними вікнами і слухати нескінченні історії, які розповідала найнята для нього доглядальниця Елоді — яку потім він вивів персонажем у своєму романі «Мальпертюї»[10].

Перші проби пера письменника-початківця з'явилися в студентській газеті в 1904 році. Не довчившись у Гентському державному педагогічному училищі — проти волі батьків[12], він почав пробувати сили в написанні п'єс для ревю, на одній з постановок зустрівши свою майбутню дружину — актрису і співачку Ніні Балту (Nini Balta), справжнє ім'я — Віргінія Бал (Virginie Bal).

Чиновник, потім бізнесменРедагувати

У 1910 році де Кремер став дрібним муніципальним чиновником, а 17 лютого 1912 року одружився на Віргінії[6]. У 1913 році у них народилася дочка — Люсьєн Марі-Терез Едмон де Кремер (Lucienne Marie Thérèse Edmond De Kremer), відома як Лулу (Lulu). В цей час де Кремер приділяв більше уваги написанню п'єс для мюзік-холу і пробам сили в журналістиці і як письменник — у журналі «Gand XXième siècle — Gent XXe eeuw», ніж роботі, і тримався там лише завдяки заступництву дядька. З початком Першої світової війни він знову зосередився на п'єсах для популярного театру і ревю, закинувши журналістику і письменство.

Жан Рей кинув роботу клерком в 1919 році і практично негайно вступив на роботу до біржового брокера Аугусту ван дер Богарде (August Van den Bogaerde). Паралельно з фінансовою діяльністю друкувався в різних газетах і журналах, часто — анонімно і під різними псевдонімами: Жан Рей, Джон Фландерс (в честь Молль Фландерс)[6], Tiger Jack, RM Temple, John Sailor, Kapitein Bill, Alice Sauton та іншими. З 1920 по 1923 рік — редактор ліберального журналу «Journal de Gand — Echo des Flandres», після падіння продажів змінив назву на «l'ami du Livre» і став виходити раз на два місяці, однак і в цьому форматі не вийшов на окупність, що послужило приводом до початку фінансових махінацій де Кремера з грошима клієнтів.

Перша збірка оповідань, арешт і в'язницяРедагувати

У 1925 році вийшла друком перша збірка його фантастичних новел «Розповіді під віскі» (фр. Les contes du whisky), близьких за поетикою до готичного роману і новелістики Едгара По[13]. Де Кремер підписав збірник псевдонімом Жан Рей — Jean Ray, утвореним від початкових частин двох імен — RAYmond Jean. Збірник був дуже тепло прийнятий критикою і мав успіх вдома і у Франції, що спонукало де Кремера оголосити про швидкий вихід другого збірника «Чистий ром» (фр. La rum row), який так ніколи й не побачив світ через подальші події.

Жив Жан Рей в цей час на широку ногу (наприклад, його дочку відвозив до школи особистий шофер, а вихідні його сім'я проводила біля моря у фешенебельному готелі), однак у 1926 році був заарештований за підозрою в шахрайстві згідно показань на слідстві брокера ван дер Богарде[6]. 20 січня 1927 року де Кремер був визнаний винним у привласненні 1,5 мільйонів бельгійських франків (еквівалент близько 5 млн американських доларів 2007 року) потенційних інвесторів через підставні компанії і засуджений до 6 з половиною років в'язниці, проте був випущений достроково — через два роки, 1 лютого 1929, за зразкову поведінку[6]. В ув'язненні де Кремер працював у тюремній бібліотеці і продовжував писати, наприклад, тоді було написане одне з його найвідоміших оповідань «La ruelle ténébreuse». Для дружини і дочки Жана Рея його тюремне ув'язнення виявилося тяжким ударом, тому що від них відвернулися всі родичі, включно з сім'єю Ансееле.

Зміна псевдоніма, початок співпраці з AltioraРедагувати

Після виходу з в'язниці складно було розраховувати на високооплачувану роботу, тому Жан Рей з подвоєною силою взявся за перо[6]. Оскільки ім'я Жан Рей асоціювалося у публіки тепер зі справою про шахрайство, де Кремер вирішив використовувати як основний інший псевдонім — Джон Фландерс, під яким він публікувався, навіть перебуваючи за ґратами: з 1929 по 1935 рік під ним в «La Revue Belge» вийшло близько 20 оповідань. У своїх побоюваннях де Кремер виявився правий: книга «Croisière des ombres» під ім'ям Жана Рея, опублікована в 1931 році брюссельським видавництвом Editions de Belgique, була повністю знехтувана публікою і критиками. У той же рік почалося співробітництво Джона Фландерса з видавництвом Altiora, що розпочалася з серіального видання для дітей та юнацтва «Vlaamse Filmkens» («Фламандське кіно»)[14] і вилилася в багаторічну співпрацю і більше 150 випусків. Це ж видавництво в 1935 році випустило нову книгу Фландерса «Привиди на нерівній вересовій пустці» (нід. Spoken op de ruwe heide).

 
Один з німецьких оригіналів серії про Гаррі Діксона

У 1931 році де Кремер приєднався до проекту з «наскрізним» героєм серії оповідань і повістей у випусках (зрештою, їх з'явилося близько 180) — американським детективом-аматором Гаррі Діксоном, твори про якого він спочатку вільно переробляв з німецьких довоєнних оригіналів за пропозицією амстердамського видавництва[6], а потім і почав писати сам (близько 100). Початково ці оповідання публікувалися анонімно і лише потім були надруковані під ім'ям Жан Рей у вигляді антології[6].

Ще одна наскрізна серія оповідань, теж про американського детектива, Едмунда Беллі, підлітка 16 років, публікувалася Джоном Фландерсом у журналі для юнацтва «Bravo!», який практично повністю складався з текстів де Кремера під різними псевдонімами, і де він був редактором. Серія і цей журнал ілюструвалися зокрема відомим гентським художником Фріцом ван дер Берге[15], другом дитинства де Кремера.

Працював Жан Рей і журналістом, зокрема — у виданнях для дітей та юнацтва, з них в основному у вищезгаданому журналі Vlaamse Filmkens («Фламандське кіно»)[14]. Писав тексти для коміксів під псевдонімами Кінг Рей (King Ray), Алікс Р. Бантам (Alix R Bantam) та іншими[6], виступав як сценарист. «Дивні історії» продовжували виходити під псевдонімом Джон Фландерс, в цьому варіанті набувши деякої популярності: 4 історії де Кремера під цим ім'ям були опубліковані у відомому американському журналі Weird Tales.

Воєнні рокиРедагувати

З початком окупації багато бельгійських журналів закрилися, а тиражі інших сильно впали, що призвело до падіння темпу публікацій письменника. Однак у 1942—1943 роках де Кремер знову під псевдонімом Жан Рей опублікував у створеному ним самим і друзями видавництві «Les Auteurs Associés» серію творів, які згодом стали класичними зразками бельгійської школи «дивних історій»: «Le Grand Nocturne», «Les Cercles de l épouvante», «Cité de l Inexpressible peur», «Malpertuis», «Derniers contes de Canterbury». Під час окупації вони пройшли практично непоміченими, проте інша його творчість було популярною в Бельгії часів Другої світової війни, що критики пов'язують із загальним запитом на ескапістську літературу в той час.

Після війниРедагувати

З 1946 року де Кремер продовжив співпрацю з Altiora в рамках дитячої та юнацької літератури: під псевдонімом Джон Фландерс продовжується серія «Vlaamse Filmkens», публікуються романи «De Zilveren Kaap», «Bataille d'angleterre», «Zwarte Eiland» і «Geheimen van het noorden», численні оповідання і репортажі — як в журналах і газетах видавництва, так і поза них, під різними псевдонімами і анонімно. З 1955 по 1959 рік Altiora перевидала книгу «Привиди на нерівній вересовій пустці», а також випустила ще дві книги Джона Фландерса, «Bij de roodhuiden» і «Roman de la mer» та дві книги Жана Рея: «Prisonniers de Morstanhill» і «Hirro, l'enfant de la jungle».

Паралельно цьому виходять «дивні історії» Жана Рея: дві книги «Le livre des Fantômes» і «La Gerbe Noire» в 1947 році і з 1952 року — серія оповідань на сторінках журналу «Cahiers de la Biloque», яким керував його друг і сімейний доктор Урбен Тірі, відомий як Ком Дам'єн (фр. Urbain Thiry alias Côme Damien).

Світова славаРедагувати

У Франції Жан Рей отримав популярність вже після Другої світової війни, особливо після перевидання там його роману «Мальпертюї» в 1956 році[14]. Збірник 1961 року «25 meilleures histoires noires et fantastiques» видавництва Gérard справив фурор, через що видавництво швидко випустило ще дві книги старих оповідань письменника, а також 16 томів серії історій Гаррі Діксона.

Як наслідок до 1961 році Жан мав усталену міжнародну репутацію майстра фантастичного оповідання, що дійшла навіть до США, де його перша перекладна книга — збірка оповідань «Гули у моїй могилі» (англ. Ghouls in My Grave) — була видана в 1964 році[14]. У 1962 році де Кремер отримав першу і єдину в його житті письменницьку нагороду: французька Le Prix Littéraire des Bouquinistes des Quais de Paris. У цей час письменник уже був тяжко хворий і особисто отримати призу не зміг, але зміг з'явитися на телебаченні. В 1963 році у Франції починається видання Повного зібрання його творів, а на наступний рік виходить спеціальний номер журналу «Fiction» (№ 126, травень 1964 року), присвячений письменнику.

СмертьРедагувати

 
Будинок, в якому помер Жан Рей. Видно меморіальну табличку

Останні роки, з 1954, де Кремер жив у Генті в будинку дочки на Ройгемлаан (Rooigemlaan), 563[16]. Помер Жан Рей там же 17 вересня 1964 року від серцевого нападу і похований у Сінт-Амандсбергу[en] на кладовищі художників і письменників Кампо Санто[14] — поряд з дружиною, Віргінією Бал, яка пішла з життя в 1955 році. Похорони проходили у вузькому колі його найближчих друзів і дочки. На могилі де Кремера висічено створену ним римовану епітафію[14]:

ТворчістьРедагувати

Загальна характеристика та значенняРедагувати

В цілому де Кремером написано 1500—1600 оповідань і романів, близько 5000 репортажів і статей. При прямих питаннях Жан Рей завжди відповідав, що пише тільки для грошей. На відміну від переважної більшості бельгійських авторів, він був білінгвом, і його творча спадщина приблизно в рівній пропорції складається з французьких і фламандських текстів[17], так, під псевдонімом Джон Фландерс в основному випускалися фламандські твори для юнацтва.

Найбільш відомим пластом творчості письменника є франкомовні «дивні історії» Жана Рея, хоча внесок Джона Фландерса в дитячу фламандську літературу також значний[18]. Завдяки серії про Гаррі Діксона Жан Рей нарівні з Рафаэлом Верхюлстом вважається засновником жанру фламандського детективного оповідання.

Жан Рей зробив значний внесок у розвиток жанру фантастичної новели в бельгійській літературі[19][20], так, критик Жан-Батист Бароньян стверджує, що бельгійська школа «дивних історій» (фр. École belge de l'étrange) знаходиться під сильним впливом письменника. Томас Амос називає Жана Рея в трійці батьків-засновників цієї школи, поряд з Томасом Оуеном і Мішелем де Гельдеродом[21].

Джерела «дивних історій» Жана РеяРедагувати

Страх має божественне походження. Без почуття страху ви не знайдете в гіпергеометричних просторах Богів і Духів. Якщо страх тільки викликає нудоту і не залишає на ваших губах присмаку вогняного вина і не пробуджує трепету приголомшливої радості або тривожної подяки — не розгортайте цієї чорної книги чудес.

— З передмови Жана Рея до збірки оповідань іншого батька-засновника бельгійської школи «дивних історій» (фр. École belge de l'étrange) Томаса Оуена[fr]. Цитується за[22]

 
Церква святого Якова (Гент)

«Дивний світ» Жана Рея виріс із знайомого йому з дитинства району Гента між церквою святого Якова і портом[10]. У той час це був досить неблагополучний район: криві вулички, часто покриті промисловим смогом і повні підозрілих осіб[10]. Найімовірніше, він ніколи не був у тих екзотичних місцях, які він описує: ні в Південних морях, ні в передмістях Лондона, використовуючи для описів лише карти і літературу[6].

Крім впливу готики і німецького романтизму з його ірраціоналізмом, критика відзначає в прозі Рея вплив Діккенса і Вільяма Ходжсона, а також Артура Конана Дойла, і зіставляє його з Лавкрафтом і Едгаром По. Критик Томас Амос відзначає вплив на письменника європейського авангарду, включаючи німецький експресіонізм, вказуючи некласичні компонування новел і вибір сюжетів, і сперечається тому з думкою іншого критика, Марка Кагбера (фр. Marc Quaghebeur), який відносить Жана Рея до авторів, які досягли успіху без занурення в модерн[23][24].

Світ «дивних історій» Жана РеяРедагувати

…тумани, дощі, ланди, дюни, хиткі піски, вампіричні болота, невідомі гавані, моря, не позначені на картах, мертві кораблі, божевільні бусолі, тайфуни, мальстреми, підвали, горища, обителі бегінок з дияволом-квартиронаймачем, невидимі вулиці, блукаючі могили, стовбур тропічного дерева, оживлений руйнівною волею, мавпи, карлики, інфернальні Полішинелі, павуки, стрейги, спектри, гоули, щури, середньовічні химери, зомбі, вбивці-ектоплазми, що входять і виходять через дзеркало…

Світ Жана Рея.

[22]

Монтейро зазначає, що витоки творчості Жана Рея лежать не у французькій школі фантастичного з грубим втручанням надприродних сил, а в бельгійській школі — де фантастичне проростає з буденності, так званий «réalisme fantastique». Різкий контраст між буденністю — поїздами, будинками і вулицями, споживанням їжі — і дотиком надприродного тримає читача постійно в напрузі, адже за фасадом повсякденності і за особами сусідів ховаються жорстокі вбивці, монстри і навіть боги.

У своїй творчості письменник використовував практично всі відомі міфи жанру, найчастіше звертаючись до тем смерті, диявола, паралельних світів і страху невідомості. Новели Жана Рея відрізняють багатство словникового запасу з використанням рідкісних слів і складна структура оповіді з переплетеними лініями і штучно зістареним світом, в якому відсутні ознаки модерну: телефони, радіо, електрика. Це скоріше література жаху, ніж література надприродного, коли жах передається натяками і знаками, але не виступає прямо. У надприродних історіях в описах відчувається вплив англійської школи «історій з привидами», М. Р. Джеймса й інших авторів. Жан Рей зумів схрестити тему привидів з новою на той момент темою додаткових або паралельних вимірів, в той же час вільно черпаючи з традиції мотиви надприродної помсти.

Персонажі Жана Рея — люди з плоті і крові, що міцно стоїть обома ногами на землі, люблять життєві радості: тютюн, віскі і добру трапезу. Тема їжі — наскрізна тема письменника, відомого гурмана і ласуна, і використовується в тому числі для характеристики персонажів і задання ритму оповіді. Ще один важливий елемент світу, найповніше розкритий в романі «Мальпертюї», — це старі будинки, які виступають одночасно і як фортеці, в яких можна сховатися від усього страшного і незрозумілого, і як загадкові місця, що ніколи до кінця не розкривають свої таємниці. Місце дії часто дуже схоже на Гент дитинства письменника — старі будинки стародавнього міста, що приховують таємниці за своїми стінами, і вузькі дощові, погано освітлені вулиці, наповнені дивними магазинчиками, де можна купити найекзотичнішу річ.

Російський письменник і окультист Е. Головін, порівнюючи Жана Рея з Лавкрафтом, відзначає в той же час більше співчуття і гумор де Кремера стосовно своїх героїв, на відміну від повністю холодного Лавкрафта. Це ставлення, однак, не змінює трагічної долі персонажів, що виникає при їх зіткненні — зазвичай при спробі використання стародавніх таємниць або нового загадкового явища в своїх інтересах — з великим і жахливим невідомим, що стоїть за порогом нашого буденного і навіть наукового знання — як і у Лавкрафта. У той же час невідомо, чи був Жан Рей знайомий з творами Лавкрафта і навпаки.

«Мальпертюї»Редагувати

«Мальпертюї» — єдиний повнорозмірний роман Жана Рея, який писався і переписувався ним неодноразово протягом більше ніж 20 років[14]. Він відрізняється складною структурою оповіді від імені великої кількості нарраторів, розповіді яких у свою чергу вкладаються в перекази історій від особи інших персонажів[14]. Іноді цей роман називають предтечею жанру магічний реалізм.

Дія роману відбувається в загадковому будинку — Мальпертюї, в якому, як з'ясовується у фіналі роману, божевільний таксидерміст тримає для своєї розваги ослаблих грецьких богів. Традиційно Мальпертюї (в перекладі — Врата Пекла) — це лігво Рейнеке-лиса, яке має чітку географічну прив'язку до будівлі XII століття в місті Дестелберген недалеко від Гента, однак у романі Жана Рея ця будівля з'являється то в різних районах Гента, то в Німеччині[25]. Вірогідним прототипом описаної ним будівлі є комплекс Ворейт на вулиці Сінт-Пітерсньівстрат (нід. Sint-Pietersnieuwstraat) у Генті (див. мал.)[26].

Знятий за романом фільм «Мальпертюї» (1972) антверпенського режисера Гаррі Кюмеля залишається досі (2007) найдорожчим у виробництві бельгійським фільмом[26].

Серія про Гаррі ДіксонаРедагувати

Серія детективів 1931—1940 років включає в себе 99 коротких романів, 21 повість і 19 оповідань Жана Рея, і ще для 6 романів авторство не з'ясовано. Приблизно половина відноситься до фантастики і жахів, а половина — до детективів. Німецьке видавництво, яке хотіло перекласти французькою довоєнні апокрифічні твори про Шерлока Холмса, що виходили німецькою в Німеччині, щоб не стикатися з проблемами копірайту на персонажа, вирішило змінити ім'я на американця Гаррі Діксона (англ. Harry Dickson). Зіткнувшись з напрочуд низькою якістю оригінальних історій, Рей за домовленістю з видавцем почав замість перекладів писати, зазвичай відразу начисто, повністю нові історії, обмежуючись виключно орієнтацією на те, що було зображено на обкладинці оригінального німецького видання, яку відтворювали фламандською і французькою.

Настрій історій істотно відрізняється від класичного детектива Конана Дойла і характеризується критиками як «готичний сюрреалізм». Для атмосфери серії, що розгортається переважно в нічному туманному Лондоні і доках, наповнені жахливими злочинами і надприродним жахом, характерні швидкі стрибки від строго логічного детектива до хоррору, докладні описи гастрономічних звичок і споживання їжі персонажами, вікторіанський підхід до сексуальності (крім деяких жахливих історій, що межують з оргастичними) і прямий і відвертий расизм[27].

Пам'ятьРедагувати

 
Меморіальна табличка на будинку по Ройгемлаан (Rooigemlaan), 563

На будинках у Генті, де народився і помер Жан Рей, встановлені меморіальні таблички. У Бельгії існує некомерційна організація «Коло друзів Жана Рея» (De Vrienden van Jean Ray / De Vriendenkring Jean Ray / L Amicale Jean Ray), що займається популяризацією спадщини письменника[14], й інша, Werkgroep Tiger Jack, яка займається в основному біографічними дослідженнями, а також організовує нічні ігри-квести за «Мальпертюї» в Генті. Пам'яті Жана Рея було присвячено декілька виставок і симпозіумів у Генті.

Видавництво Averbode, що випускає Vlaamse Filmpjes (раніше Vlaamsche Filmkens, з яким активно співпрацював Жан Рей), заснувало премію Джона Фландерса для авторів-початківців.

У 2004 році пошта Бельгії випустила марку з портретом Жана Рея у серії, присвяченій письменникам-фантастам[28].

ТвориРедагувати

Найбільш повна бібліографія письменника, випущена некомерційною організацією De Vrienden van Jean Ray, включає в себе близько 10 000 творів різної величини: від 10-рядкових міні-оповідань і текстів для коміксів до невеликих романів, розкиданих по сотнях і тисячах видань газет, журналів, збірників та антологій. Далі перелічено книжкові першовидання творів де Кремера.

Під псевдонімом Жан РейРедагувати

  • Contes du Whisky. — Brussel: La renaissance du livre, 1925. — P. 219.
  • Croisière des ombres. — Brussel: Editions de Belgique, 1931. — P. 227.
  • Великий Ноктюрн / Le grand nocturne. — Brussel: Les Auteurs Associés, 1942.
  • Кола жаху / Les cercles de l épouvante. — Brussel: Les Auteurs Associés, 1943. — P. 199.
  • Мальпертюї / Malpertuis. Malpertuis. — Brussel : Les Auteurs Associés, 1943. — роман, екранізований в 1971
  • Місто Великого Страху / La cité de l indicible peur. La cité de l’indicible peur. — Brussel : Les Auteurs Associés, 1944. — P. 189. — (Les Auteurs associés, 25). — заголовна новела екранізована в 1964
  • Останні казки Кентербері / Les derniers contes de Canterbury. — Brussel: Les Auteurs Associés, 1944.
  • Книга фантомів / Le livre des fantômes. — Brussel: La Sixaine, 1947. — P. 143. — (Le roman noir).
  • La Gerbe noire. Les meilleurs récits des maîtres de l épouvante: Ambrosius Bierce, Henri Heine, Herckmann-Chatrian sic, Maurice Renard, Francisque Parn, Johann Aug. Apfel et Mmr Fr. Laun, Thomas Ingolsby, Catherine Crowe, Jean Ray, Thomas Owen, Alice Sauton, Gustave Vigoureux, Alphonse Denouwe / recueillis par Jean Ray. — Brussel: La Sixaine, 1947. — P. 232. — (La Résurrection du roman noir).
  • Les 25 meilleurs histoires noires et fantastiques. — Verviers: Gérard & Co., 1961. — P. 446. — (Marabout-géant nr 114).
  • Зачарована карусель / Carroussel des maléfices. — Paris: Gérard, 1964. — P. 314. — (Marabout-géant nr 197).
  • Чорні казки про гольф / Contes noirs du golf. — Paris: Gérard, 1964.
  • Le Livre des fantômes suivi de Saint-Judas-de-la-nuit. — Verviers: Gérard & Co., 1966. — (Marabout-géant nr 247).
  • Bestiaire fantastique. — Verviers: Marabout, 1974. — P. 192.

Під псевдонімом Джон ФландерсРедагувати

  • Spoken op de ruwe heide: een onuitgegeven avonturenroman voor de jeugd. (jeugdroman). — Averbode: Altiora, 1935. — P. 208.
  • Mystères et aventures. Nouvelles fantastiques. — Bruxelles: Editions Atalante, 1946. — P. 172.
  • Het zwarte eiland. (jeugdroman). — Averbode: Goede Pers, 1946. — P. 171. — (Trekkersreeks ; 5).
  • De zilveren kaap. (jeugdroman). — Brussel: Uitgeverij De Pijl, 1946. — P. 144.
  • Geheimen van het noorden. Groot onuitgegeven avonturenroman. / Omslag en illustratie Jan van Flameng. — Averbode: Goede Pers, 1948. — P. 163. — (Trekkersreeks ; 8).
  • Bij de roodhuiden. — Averbode: Altiora, 1956. — P. 95. — (Uit verre landen. Nr 38).
  • Hirro, het kind van het oerwoud: een vreemde geschiedenis uit het Maleise woud. — Averbode: Altiora, 1959. — P. 32.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б RKDartists
  4. а б http://web.archive.org/web/20170324040204/http://jeugdliteratuur.org/auteurs/jean-ray-john-flanders
  5. http://web.archive.org/web/20170323083529/http://jeugdliteratuur.org/auteurs/john-flanders
  6. а б в г д е ж и к л м de Vries, 2007, с. 90
  7. Jean Ray (en). Faces of the Fantastic. Архів оригіналу за 2013-06-08. 
  8. António Monteiro (2011-11-21). Ghosts, Fear, and Parallel Worlds: The Supernatural Fiction of Jean Ray: An Introduction to the Great Belgian Weird Writer (en). Weird Fiction Review. Архів оригіналу за 2014-07-03. Процитовано 2015-12-06. 
  9. Райн А. Цондергельд. Жан Рэ и его «Круг друзей» (ru). Процитовано 2015-12-08. 
  10. а б в г de Vries, 2007, с. 89
  11. Flanders, John. Schrijversgewijs — Vlaamse schrijvers van 1830 – heden (nl). Архів оригіналу за 16 марта 2014. Процитовано 2015-12-04. 
  12. Biographie de Jean Ray (fr). Архів оригіналу за 2014-08-25. Процитовано 2015-08-27. 
  13. From Art Nouveau to Surrealism, 2007, с. 78
  14. а б в г д е ж и к de Vries, 2007, с. 91
  15. de Vries, 2007, с. 90—91
  16. Ray Jean (John Flanders). Encyclopédie sur la mort (fr). Homo Vivens. 2012-04-02. Архів оригіналу за 2016-11-21. Процитовано 2016-11-21. 
  17. From Art Nouveau to Surrealism, 2007, с. 79
  18. Evelyne DIEBOLT. RAY JEAN RAYMOND MARIE DE KREMER dit JEAN - (1887-1964). Encyclopædia Universalis (fr). universalis.fr. Архів оригіналу за 2016-11-21. Процитовано 2016-11-21. 
  19. Pelan John. The trail of Arlton Eadie (англ.) // Eadie Arlton. The Trail of the Cloven Hoof. — Ramble House, 2010. — P. 7. — BookSources/9781605434148 ISBN 9781605434148.
  20. The Weird: A Compendium of Strange and Dark Stories / Ed. by VanderMeer J., VanderMeer A. — Tom Doherty Associates, 2012. — BookSources/9781466803190 ISBN 9781466803190.
  21. Amos T. Praeliminarien zu einer Geschichte der amimetischen frankophonen Literatur Belgiens (нем.) // Bruxelles surréaliste / Amos T., Grünnagel C. (Hrsg.). — Narr, 2013. — S. 11, 29, 34. — BookSources/9783823367291 ISBN 9783823367291.
  22. а б Головин Евгений. Жан Рэй. Поиск черной метафоры (ru). Архів оригіналу за 2015-05-22. Процитовано 2015-12-06. 
  23. Amos T. Preliminaries to a History of Non-Mimetic Belgian Francophone Literature. Abstract (англ.) // Amos T., Grünnagel C. Bruxelles surréaliste. — Narr, 2013. — P. 135. — BookSources/9783823367291 ISBN 9783823367291.
  24. From Art Nouveau to Surrealism, 2007, с. 89—90
  25. de Vries, 2007, с. 91—92
  26. а б de Vries, 2007, с. 92
  27. The BFI Companion to Crime / Ed. by Hardy P., Institute B.F. — Cassell, 1997. — (Film Studies). — BookSources/9780304332151 ISBN 9780304332151.
  28. Stamp ‹ Writer Jean Ray/John Flanders. Stamp catalog. Процитовано 2015-12-05.