Едмунд Берк
Е́дмунд Берк (англ. Edmund Burke; 12 січня 1729, Дублін — 9 липня 1797, Біконсфілд, Бакінгемшир) — англо-ірландський[6][7][8] державний діяч, член Парламенту Великої Британії, публіцист, мислитель. Основоположник теорії британського консерватизму.
Біографія
ред.Едмунд Берк народився 12 січня 1729 року в Дубліні у родині адвоката. Його батько був протестантом, а мати — католичкою. Едмунд навчався в Триніті Коледжі рідного міста, закінчив його 1748 року[9].
1750 року переїхав до Лондона, щоб продовжити вивчення права у школі баристерів «Міддл Темпл». Покинув навчання, обравши ремесло письменника.
У 1758 році заснував щорічний альманах Annual Register — огляд подій у світі, який відтоді видавав протягом 30 років.
1765 року Берк став особистим секретарем прем'єр-міністра Англії 2-го маркіза Рокінгема (від партії вігів), а незабаром і членом парламенту.
Едмунд Берк вів активну політичну і громадську діяльність, багато писав до кінця життя. І якщо у поглядах на управління англійськими колоніями мислитель був лібералом, у внутрішньо-політичному житті часто обстоював позиції консерватизму, основоположником британської моделі якого він, власне і вважається. Особливо вплинули на формування консервативної ідеології Берка події Великої французької революції 1789–1799, кінця якої Берк не дочекався — помер 9 липня 1797 року.
Погляди і творчість
ред.Ранні твори Едмунда Берка стали надбанням філософської думки, зокрема, естетики. Так, юнацька праця про походження ідей «піднесеного» і «прекрасного», що вийшла друком у 1756, але була написана, ймовірно, навіть раніше, в подальшому помітно вплинула на погляди Лессінга та Гердера. Едмунд Берк був переконаний, що мистецтво має виходити не з умоглядних потреб естетики, а з духовних спонукань самої людини.
У зрілій політичній діяльності Берк виступав за лояльніше ставлення до англійських колоній у Північній Америці і обстоював скасування урядом Акту про гербовий збір, що передбачав оподаткування (фактично визиски) колоній і викликав значне незадоволення та спричинював непокору колоністів. Берк також критикував англійське управління Ірландією, особливо за дискримінацію католиків. Берк був проти намагань англійського короля Георга III посилити свою владу і доводив потребу створення політичних партій, які були б виразниками інтересів груп громадян і які б обстоювали свої чіткі і ясні принципи.
Упродовж багатьох років Берк виступав за реформування управління колоніальною Індією, що тоді перебувала під контролем Ост-Індської компанії. У 1785 році внаслідок затяжного ідеологічного конфлікту він домігся усунення від управління компанією найуспішнішого в історії її існування намісника Індії Воррена Гастінгса. Цей ідеологічний конфлікт виник тому, що Берк наполягав на неухильному втіленні в Індії британських законів, заснованих на природному праві, притаманному всім людям без винятку, а Гастінгс заперечував, що західні уявлення про право та законність взагалі неможливо застосувати на Сході.
Велика французька революція, що спалахнула 1789 року, поклала край давній дружбі Берка з очільником англійських лібералів, Чарлзом Фоксом, який, як і решта борців за людські права, привітав революційні події у Франції, тоді як Берк уважав їх демонстрацією охлократії.
У своїй книзі «Роздуми про Французьку революцію» (опублікована 1790 року) Берк виклав свої переконання про те, що свобода може існувати тільки в рамках закону і порядку, а всі реформи мають здійснюватися поступово, в еволюційний спосіб. Погляди Берка, зокрема, вплинули на ухвалу британського уряду розпочати війну з Францією. Ще більш переконливо, з нищівною критикою дій і поглядів французьких революціонерів виступив Берк у памфлетах з приводу тодішніх французьких подій.
Корінь зла мислитель вбачав у відході від традицій і спадкових цінностей (у тому числі управлінських). Берк вважав, що кожна революція безоглядно нищить духовні ресурси суспільства і культурно-ідеологічний набуток століть. Радикалізмові французьких революціонерів він протиставив британську конституцію та її засади: турботу про політичну спадковість і природний розвиток; повагу до політичних традицій і конкретних правових норм замість абстрактної ідеї закону чи його сурогату — духу закону. Берк був переконаний, що будь-який перерозподіл власності завжди веде до зростання в суспільстві несправедливості й загрожує соціальною катастрофою.
Примітки
ред.- ↑ а б Бёрк Эдмунд / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
- ↑ Parkin, Charles William (8 липня 2019). Edmund Burke. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 14 квітня 2019.
- ↑ Clark 2001, p. 25: «Edmund Burke was an Irishman, born in Dublin but in an age before 'Celtic nationalism' had been constructed to make Irishness and Englishness incompatible: he was therefore free also to describe himself, without misrepresentation, as 'a loyalist being loyal to England' to denote his membership of the wider polity. He never attempted to disguise his Irishness (as some ambitious Scots in eighteenth-century England tried to anglicise their accents), did what he could in the Commons to promote the interests of his native country and was bitterly opposed to the Penal Laws against Irish Catholics.»
- ↑ BBC - History - Edmund Burke. BBC. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 18 травня 2018.
- ↑ Burke,_Edmund_(statesman) / Appletons' Cyclopædia of American Biography. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 17 червня 2022.
Література
ред.- Clark, J. C. D., ed. (2001). Reflections on the Revolution in France. A Critical Edition. Stanford University Press.
- Берк, Едмунд // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- М. Чабанна. Берк (Burke) Едмунд // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 57-58. — ISBN 978-966-611-818-2.
Посилання
ред.
- Інформація про Едмунда Берка на Кругосвет.ру [Архівовано 22 червня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)