Ліберальний консерватизм

Ліберальний консерватизмполітична ідеологія, що поєднує консервативну політику з ліберальними позиціями, особливо з економічних, соціальних та етичних питань.[1]

Ліберальний консерватизм включає класичний ліберальний погляд на мінімальне втручання уряду в економіку, згідно з яким люди повинні вільно брати участь у ринку та створювати матеріальні блага без втручання уряду. Однак ліберальний консерватизм також стверджує, що люди не можуть повністю залежати від того, щоб діяти відповідально в інших сферах життя, тому ліберальні консерватори вважають, що для забезпечення правопорядку необхідна сильна держава, а соціальні інститути необхідні для розвитку почуття обов'язку і відповідальність перед нацією. Вони також підтримують громадянські свободи, а також деякі соціально-консервативні позиції. У Європі, ліберальний консерватизм — основна форма сучасного консерватизму та правоцентристської політики.

Термінологія і характеристикаРедагувати

І «консерватизм», і «лібералізм» протягом століть мали різне значення. Термін «ліберальний консерватизм» вживається досить по-різному. Зазвичай він протиставляється «аристократичному консерватизму», який розглядає принцип рівності як щось, що не суперечить людській природі і натомість підкреслює ідею природної нерівності. Оскільки консерватори в демократичних країнах прийняли типові ліберальні інститути, такі як верховенство права, приватна власність, ринкова економіка та конституційний представник уряду, ліберальний елемент ліберального консерватизму став консенсусом серед консерваторів. У деяких країнах (наприклад, у Великій Британії та США ) термін «ліберальний консерватизм» розуміється просто як "консерватизм".[2]

Тим не менш, у США консерватори часто поєднують економічний індивідуалізм класичних лібералів з берканською формою консерватизму, що підкреслює природні нерівності між людьми, ірраціональність поведінки людини як основу людського потягу до порядку та стабільності та відмови від природного права в якості основи для уряду. Однак, з іншого погляду, американський консерватизм («гібрид консерватизму та класичного лібералізму») прийняв три принципи берканського консерватизму, а саме: недовіра до влади держави, перевага свободи над рівністю та патріотизм, відкинувши три інших принципи, а саме лояльність до традиційних інституцій ієрархії, скептицизм щодо прогресу та елітарність.[3] Отже, у США термін «ліберальний консерватизм» не використовується. Американський «сучасний лібералізм» сильно відрізняється від європейського лібералізму і займає лівоцентристський політичний спектр, тоді як соціал-демократія становить значну частину лівих центрів.

В свою чергу, в застосуванні ліберальних принципів і принципів вільного ринку європейські ліберальні консерватори чітко відрізняються від тих, хто дотримується національних консервативних, повністю соціал-консервативних або правих принципів.

Ліберально-консервативні партіїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Parties and Elections in Europe. www.parties-and-elections.eu. Процитовано 2020-02-06. 
  2. Johnston, Larry (2007). Politics : an introduction to the modern democratic state. Toronto : UTP. 
  3. Wooldridge, Adrian; Micklethwait, John (2011-12-21). The Right Nation: Why America is Different (en). Penguin Books Limited. ISBN 978-0-241-95889-6. 
  4. http://www.eliamep.gr/wp-content/uploads/2013/04/bn1.pdf
  5. Nicole A. Thomas; Tobias Loetscher; Danielle Clode; Michael E. R. Nicholls (May 2, 2012). Right-Wing Politicians Prefer the Emotional Left. PLOS ONE 7 (5): 4. Bibcode:2012PLoSO...736552T. PMC 3342249. PMID 22567166. doi:10.1371/journal.pone.0036552. «The Liberal Party of Australia has an ideology in line with liberal conservatism and is therefore right of centre.» 
  6. Ralph P Guntzel (2010). Understanding "Old Europe": An Introduction to the Culture, Politics, and History of France, Germany, and Austria. Tectum Wissenschaftsverlag. с. 162. ISBN 978-3-8288-5300-3. 
  7. Janusz Bugajski (2002). Political Parties of Eastern Europe: A Guide to Politics in the Post-Communist Era. M.E. Sharpe. с. 22. ISBN 978-1-56324-676-0. 
  8. Kirby, Peadar (2003). Introduction to Latin America: Twenty-First Century Challenges. Sage. с. 157. 
  9. Paul Lewis (2002). Political Parties in Post-Communist Eastern Europe. Routledge. с. 53. ISBN 978-1-134-63437-8. 
  10. John Nagle; Alison Mahr (1999). Democracy and Democratization: Post-Communist Europe in Comparative Perspective. SAGE Publications. с. 188. ISBN 978-0-7619-5679-2. 
  11. а б в Elizabeth Bakke (2010). Central and Eastern European party systems since 1989. У Sabrina P. Ramet. Central and Southeast European Politics since 1989. Cambridge University Press. с. 78. ISBN 978-1-139-48750-4. 
  12. Maciej Stobinski (2014). Twenty years of the Czech party system: 1992–2011. У Lucyna Czechowska; Krzysztof Olszewski. Central Europe on the Threshold of the 21st Century: Interdisciplinary Perspectives on Challenges in Politics and Society. Cambridge Scholars Publishing. с. 296. ISBN 978-1-4438-6483-1. 
  13. Otto Eibl; Michal Pink (2016). Election Results, Candidate Lists and the Framing of Campaigns. У Ruxandra Boicu; Silvia Branea; Adriana Stefanel. Political Communication and European Parliamentary Elections in Times of Crisis: Perspectives from Central and South-Eastern Europe. Palgrave Macmillan UK. с. 258. ISBN 978-1-137-58591-2. 
  14. Kjetil Duvold (2017). When Left and Right is a Matter of Identity: Overlapping Political Dimensions in Estonia and Latvia. У Andrey Makarychev; Alexandra Yatsyk. Borders in the Baltic Sea Region: Suturing the Ruptures. Springer. с. 132. ISBN 978-1-352-00014-6. 
  15. Mads Dagnis Jensen (2015). The Nordic Countries and the European Parliament. У Caroline Howard Gron; Peter Nedergaard; Anders Wivel. The Nordic Countries and the European Union: Still the Other European Community?. Routledge. с. 89. ISBN 978-1-317-53661-1. 
  16. Jose Maria Magone (2003). The Politics of Southern Europe: Integration Into the European Union. Greenwood Publishing Group. с. 148. ISBN 978-0-275-97787-0. 
  17. Kerstin Hamann; John Kelly (2010). Parties, Elections, and Policy Reforms in Western Europe: Voting for Social Pacts. Routledge. с. 1980. ISBN 978-1-136-94986-9. 
  18. Karan, Pradyumna P. (2005). Japan in the 21st century: environment, economy, and society. University Press of Kentucky. ISBN 978-0813137773. 
  19. William D. Hoover, ред. (2011). Historical Dictionary of Postwar Japan. Scarecrow Press. с. 211. ISBN 978-0-8108-7539-5. 
  20. Janusz Bugajski (2002). Political Parties of Eastern Europe: A Guide to Politics in the Post-Communist Era. M.E. Sharpe. с. 141. ISBN 978-1-56324-676-0. 
  21. Arco Timmermans; Edwin van Rooyen; Gerrit Voerman (26 November 2014). Policy analysis and political party think tanks. У Frans van Nispen; Peter Scholten. Policy analysis in the Netherlands. Policy Press. с. 189. ISBN 978-1-4473-1333-5. 
  22. Liubomir K. Topaloff (2012). Political Parties and Euroscepticism. Springer. с. 21. ISBN 978-1-137-00968-5. 
  23. Jose M. Magone (2017). The Statecraft of Consensus Democracies in a Turbulent World: A Comparative Study of Austria, Belgium, Luxembourg, the Netherlands and Switzerland. Taylor & Francis. с. 112. ISBN 978-1-315-40785-2. 
  24. Jean-Michel De Waele; Anna Paczesniak (2011). The Europeanisation of Poland's political parties and party system. У Erol Kulahci. Europeanisation and Party Politics. ECPR Press. с. 131. 
  25. Andre Krouwel (2012). Party Transformations in European Democracies. SUNY Press. с. 348. ISBN 978-1-4384-4483-3. 
  26. 2016 Russia legislative elections: State Duma. Parties and Elections in Europe. 2016. Процитовано 30 December 2017. 
  27. Stiskala, Jozef (2012). Party System of Slovak Republic and its Stability after 2010 and 2012 Elections in Comparative Perspective. Slovak Journal of Political Sciences 12 (3): 233. 
  28. Alfio Cerami (2006). Social Policy in Central and Eastern Europe: The Emergence of a New European Welfare Regime. LIT Verlag Munster. с. 29–. ISBN 978-3-8258-9699-7. 
  29. Inmaculada Egido (2005). Transforming Education: The Spanish Experience. Nova Publishers. с. 14. ISBN 978-1-59454-208-4. 
  30. Fernando Reinares (2014). The 2004 Madrid Train Bombings. У Bruce Hoffman; Fernando Reinares. The Evolution of the Global Terrorist Threat: From 9/11 to Osama bin Laden's Death. Columbia University Press. с. 32. ISBN 978-0-231-53743-8. 
  31. Peter Viggo Jakobsen (2006). Nordic Approaches to Peace Operations: A New Model in the Making?. Taylor & Francis. с. 184–. ISBN 978-0-415-38360-8. 
  32. Hariz Halilovich (2013). Places of Pain: Forced Displacement, Popular Memory and Trans-local Identities in Bosnian War-torn Communities. Berghahn Books. с. 208. ISBN 978-0-85745-777-6.