Довгий Станіслав Олексійович

Довгий Станіслав Олексійович
НДУ 5 Довгий Станіслав Олексійович.jpg
Народився 23 липня 1954(1954-07-23) (68 років)
Устинівський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Діяльність політик
Alma mater механіко-математичний факультет Київського національного університету
Заклад Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору і Інститут гідромеханіки НАН України
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2] і Народний депутат України[3]
Ступінь доктор фізико-математичних наук
Аспіранти, докторанти Черній Дмитро Івановичd
Членство НАН України, Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України V скликання і Верховна Рада України IV скликання
Батько Довгий Олексій Прокопович
Діти Довгий Олесь Станіславович
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Державна премія України в галузі науки і техніки Почесна грамота Верховної Ради України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Заслужений діяч науки і техніки України

Довгий Станіслав Олексійович (* 23 липня 1954, с. Ганно-Требинівка, Устинівський район, Кіровоградська область) — український вчений, підприємець, громадський діяч і політик.

Доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України[4], академік НАПН України, почесний директор інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України, Президент Малої академії наук.

Біографічні відомостіРедагувати

Народився 23 липня 1954 в с. Ганно-Требинівка Устинівського району Кіровоградської області.

Вчився у Березнянській середній школі Менського району Чернігівської області та Київській середній школі № 6. Протягом1971—1976  навчався у Київському державному університеті ім. Т.Шевченка, факультет кібернетики, механіко-математичний факультет. У 1985 році закінчив аспірантуру Інституту гідромеханіки НАН України[джерело?].

1972—1974 — лаборант, інженер Інституту автоматики Міністерства приладобудування, засобів автоматизації та систем керування СРСР, м. Київ;

1976—1991 — інженер, старший інженер, молодший науковий працівник, завідувач групи, науковий працівник, старший науковий працівник, провідний науковий працівник, завідувач відділу Інституту гідромеханіки НАНУ;

1986—1996 — участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Розроблена С. Довгим нестаціонарна нелінійна модель вихорових течій лягла в основу комплексного підходу до проблеми вивчення міграцій радіоактивних забруднень в атмосфері та гідросфері;

1990—1994 — Генеральний конструктор організаційно-технічної системи «Інформ-Чорнобиль» Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, яка об'єднала бази даних понад 80 організацій різних відомств і стала головною в Україні;

1991—1996 — Національний координатор проекту Європейської Комісії JSP-2 — «Створення загальноєвропейської системи підтримки прийняття рішень на випадок аварії на ядерних об'єктах з врахуванням досвіду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи»;

1997—1998 — директор Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів при Раді національної безпеки і оборони України;

1998 — Українським інститутом досліджень навколишнього середовища і ресурсів і Мічиганським Інститутом досліджень навколишнього середовища (ERIM) засновано Український центр менеджменту землі і ресурсів (УЦМЗР);

2001 — т.ч. — Директор-організатор, директор, Почесний директор Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору Національної академії наук України.

Поряд з наукою займався підприємницькою діяльністю та бізнесом. На початку 80-х років створив одну з перших комерційних компаній в Україні з розробки вітчизняного програмного забезпечення НВП «Топаз-Інформ»[джерело?].

В подальшому сімейний бізнес був пов'язаний з нерухомістю, девелопментом та управлінням проектами.

Сфера наукових інтересівРедагувати

Обчислювальна математика, математичне моделювання, обчислювальний та фізичний експеримент, геодинаміка навколишнього середовища, інформаційно-комунікаційні технології.

Автор понад 300 наукових праць, в тому числі 38 патентів та авторських свідоцтв, 42 монографій, підручників та енциклопедичних видань (самостійно та у співавторстві) [джерело?].

Виховав 30 кандидатів і докторів наук, створив наукову школу з нелінійної нестаціонарної динаміки, що поєднує аналітичні, обчислювальні та експериментальні методи[джерело?].

Педагогічна діяльністьРедагувати

1971—1972 — Київська середня школа № 6, лаборант, викладач фізики;

1979—1983 — Інститут залізничного транспорту, доцент кафедри вищої математики («Математичний аналіз», «Теорія ймовірності», «Основи математичної фізики»);

1989—1995 — Київський державний університет ім. Т.Шевченка, професор кафедри обчислювальних методів в математиці, факультет кібернетики («Обчислювальна аеродинаміка», «Сингулярні інтегральні рівняння»);

1995—1998, 1999—2000 — Національний авіаційний університет, професор кафедри Аеродинаміки літальних апаратів («Аеродинаміка літальних апаратів», «Обчислювальні методи в аеродинаміці», «Основи нелінійної аеродинаміки»);

2000—2005 — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», завідувач кафедри наукових аналітичних і екологічних приладів і систем, приладобудівний факультет («Математичне моделювання в екології», «Інформаційні системи»)[5];

2016—2019 — підручник з фізики для закладів загальної середньої освіти для 7-11 класів, розроблений і апробований в Малій академії наук України (Авторський колектив: Бар'яхтар В. Г. , Довгий С. О. , Божинова Ф. Я. , Кірюхіна О. О. , за ред. В. Бар'яхтара та С. Довгого, Видавництво «Ранок», Харків).

Наукові звання та відзнакиРедагувати

1996 — доктор фізико-математичних наук (докторська дисертація: «Нестаціонарна нелінійна гідроаеродинаміка крил, що коливаються в обмежених потоках»);

1997 — професор, член-кореспондент Національної академії наук України (Відділення наук про Землю, геодинаміка навколишнього середовища);

1999 — член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України (Відділення педагогіки та психології вищої школи);

2001 — Заслужений діяч науки і техніки України;

2005 — лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за цикл наукових праць «Розв'язання проблем раціонального природокористування методами аерокосмічного зондування Землі та моделювання геодинамічних процесів» (в складі колективу, керівник проекту);

2010 — академік Національної академії педагогічних наук України (Відділення загальної середньої освіти);

2010—2014 — керівник колективу розробників науково-освітнього порталу «Тарас Шевченко», який було відзначено Державною премією України в галузі освіти (2017);

2012 — лауреат Державної премії України в галузі освіти за цикл робіт "Всеукраїнський освітній Інтернет-портал «Острів знань» (в складі колективу, керівник проекту);

2013 — академік Європейської академії наук, мистецтв і літератури;

2018 — академік Національної академії наук України (Відділення наук про Землю, геодинаміка геологічного середовища).

Державна службаРедагувати

1998—1999 — Міністр у справах науки і технологій України, Член Кабінету Міністрів України;

1999—2000 — Голова Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності;

2000—2001 — Голова правління відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»;

2001—2002 — Голова Державного комітету зв'язку та інформатизації України.

Політична діяльністьРедагувати

2002—2006 — Народний депутат України IV скликання, Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку, Секретар Спеціальної комісії ВР України з питань майбутнього, співголова групи «Воля народу» (січень — березень 2005), співголова фракції ПППУ (з березня 2005);

2006—2007 — Народний депутат України V скликання, Член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, член постійної делегації України у Парламентській асамблеї Ради Європи, голова депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв'язків з Таїландом;

2007—2012 — Народний депутат України VI скликання, Член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, співголова депутатської групи ВРУ з міжпарламентських зв'язків з Чорногорією, заступник голови депутатських груп ВРУ з міжпарламентських зв'язків з Німеччиною та Францією.

27 квітня 2010 року голосував за ратифікацію угоди Януковича — Медведєва, тобто за продовження перебування Чорноморського Флоту Росії на території України до 2042 р[6]..

Громадська та організаційна діяльністьРедагувати

1998 — т.ч. — член Президії, в.о. члена Президії Національної академії наук України;

1998—2001 — Член Президії Вищої атестаційної комісії України;

1999—2002 — Голова Ради з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій при Президентові України;

2004—2015 — член Міжвідомчої комісії з науково-технологічної безпеки України при Раді національної безпеки і оборони України;

2000 — т.ч. — Президент Малої академії наук України, Центру ЮНЕСКО з наукової освіти;

2004—2007 — Віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців України;

2005—2007 — Віце-президент Федерації роботодавців України;

2005 — т.ч. — Член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки;

2005 — т.ч. — Головний редактор і член редколегій ряду наукових періодичних видань;

2008 — т.ч. — Голова Спеціалізованої вченої ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальностями: «Математичне моделювання» та «Інформаційно-комунікаційні технології», член Спеціалізованої вченої ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальностями «Математичне моделювання» та «Інформаційні технології»;

2013 — т.ч. — Член Президії Європейської Академії наук, мистецтв і літератури;

2013 — т.ч. — Почесний консул Чорногорії в Україні;

2017 — т.ч. — Член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.

Нагороди і відзнакиРедагувати

РодинаРедагувати

Батьки:

Діти:

ПриміткиРедагувати

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  4. До складу Національної академії наук України обрано нових членів. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 7 березня 2018. 
  5. Історичні відомості. Архів оригіналу за 6 квітня 2015. Процитовано 12 грудня 2014. 
  6. Хто голосував за ратифікацію «Харківських угод». Повний список. Архів оригіналу за 22 березня 2021. Процитовано 30 березня 2021. 
  7. Указ Президента України № 905/99 від 21 липня 1999 року «Про присвоєння рангу державного службовця»
  8. Указ Президента України № 417/2012 від 27 червня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України». Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 28 червня 2012. 
  9. Указ Президента України № 864/2009 від 23 жовтня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 28 червня 2012. 
  10. Указ Президента України № 883/2004 від 12 серпня 2004 року «Про нагородження С. Довгого орденом „За заслуги“»
  11. Сергій Дзюба (2 квітня 2015). Лауреати міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2015 рік. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 1 квітня 2015. 
  12. [[Президія Національної академії наук України]]. Постанова від 12.02.2014 року № 27 «Про присудження Національною академією наук України премій імені видатних учених України за підсумками конкурсу 2013 р.». Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 14 квітня 2015. 
  13. Президія Національної академії наук України. Постанова від 12.02.2020 No.47 «Про присудження Національною академією наук України премій імені видатних учених України за підсумками конкурсу 2019 р.». Донецький фізико-технічний інститут імені О. О. Галкіна НАН України. 12.02.2020. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 13.06.2021. 

ПосиланняРедагувати