Вікіпедія

Дмитриченко Володимир Савелійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дмитриченко.

Володимир Савелійович Дмитриченко (15 квітня 1925, Білозір'я — 22 грудня 1981, Київ) — український науковець-філософ, історик філософії, педагог. Доктор філософських наук (1978), професор. Шістдесятник, засуджував радянський тоталітарний режим, активно боровся з офіційною партійною історіографією, наголошував на ідеях незалежності та свободи України.

Володимир Дмитриченко
Народився15 квітня 1925(1925-04-15)
Білозір'я, УРСР
Помер22 грудня 1981(1981-12-22) (56 років)
Київ, УРСР
ПохованняБайкове кладовище
Alma materКиївський державний університет імені Тараса Шевченка (1951)
Галузьісторія філософії
ЗакладКиївський державний університет імені Тараса Шевченка (1951—1981)
Посадаасистент, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор філософських наук (1978)
Відомі учніВіктор Андрущенко, Ігор Лосєв, Іван Огородник
Відомий завдяки:протиборству з офіційною радянською історіографією, дослідженням історії соціалізму в Україні, історії філософії
Нагороди
Орден Слави III ступеняМедаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Учасник німецько-радянської війни, майор військової служби. Брав участь, зокрема, у битві за Дніпро, під час якої командував стрілецьким взводом. Після завершення війни, протягом 30 років — педагог Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1951—1981), з яких два роки — завідувач кафедри історії філософії. Автор понад 50 наукових робіт[1].

Життєпис

ред.

Народився 15 квітня 1925 року у селі Білозір'я на Київщині (теперішня територія Черкащини). У 1941 році вступив до Сталінградської школи фабрично-заводського учнівства № 21, але не встиг її закінчити через початок війни.

У вересні 1942 року призваний до лав Червоної армії (169-та стрілецька дивізія). У цьому ж місяці був поранений, перебував на лікуванні до серпня 1943 року. У грудні того ж року керував стрілецьким взводом під час битви за Дніпро, був тяжко поранений. Демобілізований за інвалідністю у званні майора. Нагороджений низкою бойових орденів та медалей, зокрема орденом Слави III ступеня[1].

У лютому 1945 року вступив на педагогічні курси Черкаського учительського інституту. У вересні 1945 року зарахований до нього як студент. Через рік перевівся на кафедру історії філософії філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1951 році[1].

Відтоді ж — асистент, пізніше — старший викладач кафедри історії філософії. У 1955 році закінчив аспірантуру та здобув науковий ступінь кандидата філософських наук, захистивши дисертацію на тему «Общественно-политические и философские взгляды Я. П. Козельского».

 
Могила Володимира Дмитриченка, Байкове кладовище

З 1956 року — доцент кафедри, пізніше затверджений у вченому званні професора. Декілька разів здійснював науково-педагогічні відрядження до зарубіжних країн, зокрема до В'єтнаму (1964 рік) та Німецької Демократичної Республіки (1970 рік)[1].

У 1978 році здобув науковий ступінь доктора філософських наук, захистивши дисертацію на тему «Социалистическая мысль революционных демократов Украины 70-х — начала 80-х годов XIX века: Вопросы методологии, истории и теории». Через рік очолив кафедру історії філософії, якою керував до кінця життя[2].

Раптово помер на 57-му році життя 22 грудня 1981 року. Похований разом з родиною на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′2.05″ пн. ш. 30°30′6.40″ сх. д. / 50.4172361° пн. ш. 30.5017778° сх. д. / 50.4172361; 30.5017778).

Наукова діяльність

ред.

Автор понад 50 наукових робіт. Педагог низки докторів та кандидатів наук, зокрема, Віктора Андрущенка, Ігоря Лосєва, Івана Огородника тощо[3][4].

Філософ-шістдесятник. Засуджував радянський тоталітарний режим, активно боровся з офіційною партійною історіографією, наголошував на ідеях незалежності та свободи України[3]. Викладав матеріал виключно українською мовою, що викликало невдоволення партійних функціонерів уряду Володимира Щербицького. Учень Володимира Дмитриченка, Ігор Лосєв, згадував[4]:

  Історію античної філософії у нас дуже цікаво і по-українськи викладав доцент Володимир Дмитриченко. У перервах у курилці його оточували мої однокурсники і обсипали компліментами, при цьому ненав’язливо цікавлячись, а чи не варто було б перейти на більш, у науковому сенсі, «перспективну» російську мову.  

Протиборство з усталеними радянськими історичними кліше призвело до проблем із докторською дисертацією — її захист був відсунутий на сім років. Як згадував учень Дмитриченка, Іван Огородник, наслідком перепонів у науковій діяльності стала рання смерть професора у 56-річному віці[1].

Досліджував історію соціалізму в Україні, історію філософії. Один з перших радянських філософів-дослідників історії філософії від часів Київської Русі[5]. Займався аналізом соціальних поглядів Михайла Драгоманова, Сергія Подолинського, Федора Вовка, Якова Козельського тощо, вивчав характер формування соціал-демократичних партій[1].

У 2020 році ідеї та напрямки досліджень Володимира Дмитриченка докладно проаналізував колектив науковців КНУ імені Тараса Шевченка (під керівництвом ректора Леоніда Губерського) у монографії «Київська світоглядно-гносеологічна школа другої половини XX ст.»[6]. Професор Анатолій Конверський згадував професора Дмитриченка на сторінках монографії, як «майстра своєї справи, який яскраво репрезентував власну оригінальну сторінку в філософській науці та освіті»[6].

Науковий доробок (частковий)

ред.
  • Общественно-политические и философские взгляды Я. П. Козельского: диссертация кандидата философских наук : 09.00.00. — Киев, 1955. — 366 с.
  • Хрестоматия по истории общественно-политической и философской мысли народов СССР эпохи феодализма (по XVIII в. включительно): [Для гуманитарных фак. ун-тов УССР] / Сост. В. С. Дмитриченко. — Киев: Изд-во Киев. ун-та, 1959. — 1 т.; 23 см.
  • Розвиток філософської думки в стародавньому Китаї. — К., 1959 (співавт. В. Шинкарук)
  • Дмитриченко В. С. Нариси з історії суспільно-політичної та філософської думки народів СРСР доби феодалізму. К. : Вид-во Київського університету, 1961.
  • Дмитриченко В. С., Рудько М. П. Соціалістичні погляди М. П. Драгоманова в період демократичного піднесення 70-х років ХІХ ст. // Український історичний журнал, 1966. № 9. С. 36—45
  • Проблема суспільного ідеалу у творчості Т. Г. Шевченка // Проблеми філософії. — К., 1966. — Вип. 3
  • За правдиве висвітлення ідейної спадщини та діяльності С. А. Подолинського // Комуніст України. — 1966. — № 8
  • До оцінки соціалістичних поглядів М. П. Драгоманова (1841—1895) / В. С. Дмитриченко // З історії філософії та соціології на Україні: республіканський міжвідомчий збірник / відп. ред. : В. Ю. Євдокименко. — АН Української РСР, Ін-т філософії. — Київ: Наукова думка, 1968. — С. 83-95.
  • Українські соціалісти 70-80-х років ХІХ ст. про державу / В. С. Дмитриченко // Проблеми філософії: міжвід. наук. зб. — Київ, 1969. — Вип. 13. — С. 72-77.
  • Українські соціалісти-семидесятники XIX ст. про шляхи переходу до соціалізму // Проблеми філософії. — 1970. — Вип. 18
  • Соціалістичні погляди Ф. П. Вовка // Проблеми філософії. — 1972. — Вип. 23
  • Соціалістична думка на Україні в 70-х — на початку 80-х років ХІХ ст. / В. С. Дмитриченко. — Київ: Вища школа, 1974. — 224 с.
  • Социалистическая мысль революционных демократов Украины 70-х — начала 80-х годов XIX века: Вопросы методологии, истории и теории: диссертация доктора философских наук : 09.00.03. — Киев, 1978. — 398 с.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е Дмитриченко Володимир Савелійович — Історія філософської думки в Україні Іван Огородник
  2. ↑ Кафедра історії філософії
  3. ↑ а б Освіта як via lucis: нотатки до біографії Віктора Андрущенка, українського енциклопедиста
  4. ↑ а б Вірую сontra omnes — «всупереч усьому»!
  5. ↑ «Від Вишенського до Сковороди»: радянські дослідження української філософії XVI—XVIIІ ст.
  6. ↑ а б Київська світоглядно-гносеологічна школа другої половини XX ст.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дмитриченко_Володимир_Савелійович&oldid=43396772