Відкрити головне меню
Диякониса Олімпіада

Диякони́са (грец. Διακόνισσα) — особлива категорія жінок у стародавній Церкві I—VIII століть, котрі прийняли свячення і несли певне служіння в Церкві. У наш час це служіння по-різному розглядається дослідниками. Традиційно-ортодоксальні автори акцентують, що служіння дияконис, хоча й було схоже на служіння дияконів, але було звернене виключно до жінок у Церкві і не мало сакраментального вираження під час загального церковного богослужіння.[1] Інші автори описують служіння дияконис, визначаючи їх роль у Церкві як літургійну і пасторську.[2]

Зміст

ІсторіяРедагувати

Перша згадка про дияконис міститься у Посланні до римлян: «Представляю вам Фіву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської» (Рим. 16:1). Розвиток цей інститут отримав у період гонінь на християн. Так, в Апостольських постановах сказано: «у деякі будинки не можна послати до жінок чоловіка диякона, через невірних: тому, для заспокоєння помислу нечестивих, відправ туди жінку дияконису»[3].

Апостольські постанови (кінець IV століття) містять спеціальну молитву для чину поставлення дияконис. Поставлення дияконис здійснював єпископ через рукопокладення у присутності пресвітерів, дияконів та інших дияконис. Обряд посвячення в диякониси міститься також у канонах Першого Нікейського собору (325 року), Халкідонського собору (451), а також у Кодексі Барберіні (780 року). Вивчення цього обряду привело деяких сучасних дослідників до думки, що він повністю відповідає таїнству церкви в сучасному значенні[4].

З постанов Першого і Четвертого Вселенських соборів можна побачити, що диякониси ділилися на два розряди:

До рукопокладення допускалися незаміжні жінки, вдови та черниці, котрі досягли сорока років (15 правило IV Вселенського собору) і після ретельного випробування. Якщо ж після рукопокладення диякониса брала шлюб, то вона та її чоловік підлягали анафемі.

  • Диякониси за вбранням, які займалися справами милосердя. Згідно з 19-им правилом Нікейського собору жінкам, які присвятили себе служінню церкві, по досягненні 25 років благословлялося носити особливий одяг. Однак до 40-річного віку вони могли залишатися в домі батьків.

Інститут дияконис припинив існування у Церкві в добу середньовіччя.

До дияконис за вбранням можна зарахувати сестер Марфо-Маріїнської Обителі Милосердя, заснованої святою преподобномученицею Великою княгинею Єлизаветою у 1909. Єлизавета Федорівна була прихильницею відродження у своїй обителі чину дияконис — служниць Церкви, які в перші століття християнства поставлялися через рукопокладення, брали участь у здійсненні літургії, приблизно в тій ролі, в якій зараз служать іподиякони, займалися катехизацією жінок, допомагали при хрещенні жінок, служили хворим.

Питання про відновлення інституту дияконис обговорювалося на Помісному Соборі РПЦ 1917-1918 рр. Однак через революцію і подальшу громадянську війну, так і не було вирішене.

У важкі часи більшовицьких гонінь у 30-ті роки ХХ-го століття жінки нерідко залучалися до активної церковної діяльності і богослужбової практики. Жінки часто ставали старостами храмів, співцями і читцями, що зберігається і понині. У деяких архієреїв іподияконами служили маленькі дівчатка (у храмах Антіохійського патріархату дівчаток-іподияконів можна зустріти і тепер[5]).

Плани з відновлення інституту дияконис були в Олександрійському патріархаті, в якому 16 листопада 2016 на засіданні Синоду було створено комітет у складі трьох архієреїв для вивчення цього питання[6]. Як наслідок, 17 лютого 2017 року Патріарх Феодор II посвятив у диякониси кілька жінок, обов'язком яких стала допомога в місіонерській діяльності в Катангської митрополії, в таїнстві хрещення дорослих, вінчання, а також у катехитичній діяльності Церкви[7].

Функції дияконисРедагувати

Функції дияконис у Церкві були різноманітними, в тому числі:

  • приготування жінок до хрещення і допомога у здійсненні хрещення;
  • підтримання порядку в жіночій частині храму під час служби;
  • розподіл пожертв серед нужденних жінок;
  • відвідини хворих і вагітних жінок у їхніх оселях зі Святими Дарами для причастя;
  • є також згадка IX століття про те, що диякониси приносили причастя християнам, які перебували в полоні у мусульман.

Апостольські постанови вказують, що диякониса «без диякона нічого нехай не робить і не говорить», але при цьому «ніяка жінка нехай не приходить до диякона або єпископа без диякониси».

Канонізовані дияконисиРедагувати

Низка дияконис давньої Церкви зарахована до лику святих:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Диаконисса. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XIV. — 752 с. — ISBN 978-5-89572-024-0.
  2. Karras, Valerie A. (June 2004).
  3. Апостольские постановления. www.krotov.info (ru). Процитовано 2017-04-13. 
  4. R. Gryson, The Ministry of Women in the Early Church, Collegeville 1976; originally Le ministère des femmes dans l’Église ancienne, Gembloux 1972, esp. pp. 117—118; Y. Congar, ‘Gutachten zum Diakonat der Frau’, Amtliche Mitteilungen der Gemeinsamen Synode der Bistümer der Bundesrepublik Deutschlands, Munich 1973, no 7, p. 37-41; C. Vaggagini, ‘L’Ordinazione delle diaconesse nella tradizione greca e bizantina’, Orientalia Christiana Periodica 40 (1974) 145—189 ; H. Frohnhofen, ‘Weibliche Diakone in der frühen Kirche’, Studien zur Zeit 204 (1986) 269—278; M-J. Aubert, Des Femmes Diacres.
  5. Девочка - иподиакон в Антиохийской Церкви. forum-slovo.ru. Процитовано 2017-04-13. 
  6. Александрийская Православная Церковь решила восстановить институт диаконис. Православие.RU. Процитовано 2017-04-13. 
  7. Патриарх Александрийский Феодор II посвятил первых диаконисс для миссии в Африке. Православие.RU. Процитовано 2017-04-13. 
  8. Святая Фива диакониса + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Процитовано 2017-04-13. 
  9. Святая мученица Татиана + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Процитовано 2017-04-13. 
  10. Святая мученица Татиана + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Процитовано 2017-04-13. 
  11. Святая Нонна + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Процитовано 2017-04-13. 
  12. Святая Олимпиада диаконисса + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Процитовано 2017-04-13. 
  13. Преподобная Ксения Миласская + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Процитовано 2017-04-13. 
  14. Блаженная Феозва диакониса + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Процитовано 2017-04-13. 

ЛітератураРедагувати

  • Миллер, Л. П. Святая мученица российская великая княгиня Елизавета Фёдоровна. М, 2001
  • Диакониссы // Православная богословская энциклопедия. Том 4. Издание Петроград. Приложение к духовному журналу «Странник» за 1903 г.
  • Правила Православной Церкви с толкованиями епископа далматинско-истрийского. Перевод с сербского. М., 1993 г.
  • «Марфо-Мариинская Обитель Милосердия». Новоспасский монастырь. 2006 (по изданию 1914 года).

ПосиланняРедагувати