Депортіво (Ла-Корунья)
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (лютий 2024) |
Депортіво (ісп. Real Club Deportivo de la Coruña) — професійний іспанський футбольний клуб з міста Ла-Корунья. Клуб був заснований 11 травня 1906 року.
 | ||||
| Повна назва | Real Club Deportivo de La Coruña, S.A.D. | |||
| Прізвисько | Депор (Depor), турки (El Turco) | |||
| Засновано | 1906 | |||
| Населений пункт | Ла-Корунья, Іспанія | |||
| Стадіон | Ріасор | |||
| Вміщує | 34 600 | |||
| Власник |  Abanca
| |||
| Президент | Тіно Фернандес
| |||
| Головний тренер |
| |||
| Ліга | Прімера Федерасьйон | |||
| 2022/23 | 4-e | |||
| Вебсайт | rcdeportivo.es | |||
| ||||
За свою довгу історію клуб виграв Чемпіонат Іспанії всього один раз. Це сталося у сезоні 1999/2000, який загалом для команди видався чи не найуспішнішим за всю історію існування. Окрім цього команда здобула два Кубки Іспанії (у сезоні 1994/95 та 2001/02), а також тричі святкувала звитягу у Суперкубку Іспанії. Останні 20 років команда з Ла-Коруньї стабільно завершує сезон у першій половині турнірної таблиці, що дає змогу змагатися у єврокубках: Лізі Європи та Лізі Чемпіонів. Власне у Лізі чемпіонів команда здобула чималий успіх, двічі дійшовши до чвертьфіналу, і одного разу - до 1/2. Але клуб вилетів із Ла-ліги і продовжує змагатися у Сегунді.
З 1944 року команда проводить свої домашні ігри на стадіоні «Ріасор», що може вмістити до 34,600 глядачів.
В історію іспанського футболу увійшло місцеве Галісійське дербі між Депортіво та Сельтою.
Історія
ред.Офіційна дата заснування - 2 березня 1906. З'явився перший президент - Луїс Корніде і перші гравці. Був і стадіон - «Корралон де ла Гайтейра» (ісп. Corralón de la Gaiteira). Але потім він припинив відповідати потребам клубу і «Депортіво» переїхало на новий «В'єхо Ріасор».
Після перемоги збірної Іспанії на Олімпійських іграх 1920 році, футбол почав набирати популярності у країні. Згодом створився іспанський чемпіонат, а клуб з Ла-Корун'ї почав брати участь у товариських матчах.
Рівень команди зростав і вони почали грати у другому іспанському дивізіоні. Сезон 1928/29 вони закінчилися на 8 сходинці чемпіонату. В 1932 році перемогли у кубковому матчі мадридський Реал. В сезоні 1940/41 «Депортіво» отримало путівку до головного дивізіону країни. Кожен гравець команди отримав 2 000 пессет (20є.) Дебют був вдалим. Команда зайняла 4 місце. Але у сезоні 1945/46 клуб вилетів у другий дивізіон.
У сезоні 1949/50 «Депортіво» стабілізувалося. Вони створили хорошу команду яка робила ставку на атакуючу гру. У цій команді виступав майбутній володар Золотого М'яча - Луїс Суарес. А тренував цей склад Еленіо Еррера. Але через поганий фінансовий стан, «Депортіво» не втримало дуже хороших гравців. Вони перейшли до інших клубів. І знову клуб почав тинятися між дивізіонами. На голову нижчі за головний дивізіон і на голову вищі за другий дивізіон. 1973 року ситуація взагалі погіршилися для команди. В 1988 клуб продовжував боротися на грані зникнення. І лише перемога над «Рассінгом» врятувала їх від цього. Керівництво змінилося. Перед новими обличчами команди стояло завдання покращити фінансовий стан. Ситуація здавалася зовсім безвихідною і невиправною.
Але клуб вибрався з ситуації. Почав боротися за повернення в еліту Іспанії і досяг головної мети. 18 років без елітного футболу минули. «Депортіво» знову грає з найкращими клубами країни. В 90-х роках стояло завдання залишитися у цьому дивізіоні. Але команда спускалася вниз по турнірній таблиці. Та закінчивши сезон на 17 місці вони залишилися у першому дивізіоні. В 1992 році підписали декількох зірок світового футболу. Після цього стартовий матч сезону на домашній арені «Депортіво» зібрав близько 30 тисяч глядачів. Клуб відкрив сезон серією перемог. В сезоні 1993/94 вони отримали змогу зіграти у Кубку УЄФА. Але вболівальники це запам'ятали поразкою в боротьбі за перемогу у чемпіонаті.
В сезоні 1994/95 команда перемогла у Кубку Іспанії. А потім і стали володарями суперкубку. І вони знову стали фаворитами чемпіонату. Але скандали в команді нічому позитивному не посприяли і знову «Депортіво» не може привезти до себе додому трофей. В 1996 році до складу команди приєднався - Рівалду. Але в цей час тренер - Тошак не міг знайти спільної мови з гравцями клубу. В сезоні 1996/97 клуб не брав участі у європейських турнірах і це дало змогу боротися за перемогу у чемпіонаті. Всі частини поля були вкриті результативної грою «Депортіво». Команда йшла на першій сходинці чемпіонату. 17 матчів без поразок. Але ця серія закінчилася після мінімальної перемоги «Барселони» над клубом. Після цього скандальний тренер команди заявив про бажання покинути клуб. Під кінець сезону всі міцні позиції у турнірах були втрачені і клуб боровся за вихід в Єврокубки.
Тошак покинув клуб. А на його місце прийшов Карлос Альберта Сілва. Він утримав 3 місце у чемпіонаті. В наступному сезоні «Депортіво» знову поновило дорогі покупки. Знову титул переможців чемпіонату йшов до рук. Але «Барселона» придбала Рівалду. А також пішов захисник — Мірослав Джукич. І атака з обороною команди лишилися без лідерів. І команда почала сезон дуже погано. Програючи важливі матчі. Знову змінився тренер. Але це не посприяло результативній грі. Сезон закінчився на 14 сходинці.
Знову прийшов новий тренер — Шав'єр Ірурета. Він малими кроками поліпшив ситуацію. А керівництво виділяло гроші на нові придбання. Фініш на 6 сходинці. А у наступному сезоні, «Депортіво» знову почало нову боротьбу за титул. Чемпіонат у цьому сезоні став надзвичайно цікавий! І нарешті у 2000 році клуб завоював цей трофей. За це досягнення Ірурета був визнаний Тренером року Ла Ліги (нагороду присуджує іспанське видання Don Balon).
Наступного року «Депортіво» знов вдало виступив у чемпіонаті, посівши друге місце (чемпіоном став мадридський «Реал»). У Лізі Чемпіонів команда впевнено подолала обидва групові раунди, але поступилася у чвертьфіналі англійському «Лідс Юнайтед» (2-3 за сумою зустрічей). Влітку 2001 «Депортіво» здійсив найдорожчий трансфер у своїй історії, заплативши майже 18 мільйонів євро за гравця «Еспаньйола» Серхіо Гонсалеса. У сезоні 2001-02 знову став другим у Ла Лізі, цього разу пропустивши вперед «Валенсію». При цьому форвард ла-корунців Дієго Трістан став найкращим бомбардиром турніру (21 гол). У Лізі Чемпіонів «Депортіво» вдруге поспіль дійшов до чвертьфіналу, де зазнав поразки від англійського «Манчестер Юнайтед» (2-5 за сумою двох матчів). Крім того, 6 березня 2002 року «Депортіво» завдяки голам Серхіо і Дієго Трістана переміг у фіналі Кубка Короля мадридський «Реал» 2:1 на Сантьяго Бернабеу, вдруге у своїй історії вигравши цей трофей. Чотири місяці по тому «Депортіво» здобув третій у своїй історії Суперкубок Іспанії, розгромивши «Валенсію» 4:0 у двох матчах. Наступного року команда посіла третє місце у чемпіонаті після «Реал Мадрид» і «Реал Сосьєдад», але у єврокубках виступила невдало, не зумівши подолати другий груповий етап Ліги Чемпіонів, де ла-корунцям протистояли англійський «Манчестер Юнайтед», італійський «Ювентус» і швейцарський «Базель». Найкращим бомбардиром чемпіонату Іспанії при цьому, як і минулого року, став гравець «Депортіво» — цього разу голландець Рой Макай (29 голів).
Одним з найбільш вдалих став сезон 2003-04, незважаючи на те, що перед його початком команду залишив її лідер Макай. Натомість до клубу приєдналися півзахисник Педро Мунітіс і голкіпер Густаво Мунуа, а також повернувся з оренди уругвайський форвард Вальтер Пандіані. Після дев'яти турів команда займала перше місце, здобувши сім перемог. Зігравши внічию з «Мурсією», «Депортіво» пропустив вперед «Валенсію», але повернув собі лідерство за підсумками одинадцятого туру. Після цього результати клубу погіршилися. Перед останнім туром «Депортіво» йшов на четвертому місці. Тим не менш, здобувши перемогу над «Расінгом» на виїзді 0:1, команда скористалася поразкою «Реала» від «Реал Сосьєдада» 1:4, що дозволило ла-корунцям завершити сезон на третьому місці. Але передусім сезон запам'ятався виступом у Лізі Чемпіонів. Перемігши норвезький «Русенборг» у третьому кваліфікаційному раунді, «Депортіво» потрапив у групу до французького «Монако», голландського ПСВ і грецького АЕКа, де посів друге місце і пройшов до плей-офф. У одній восьмій фіналу ла-корунцям випало зіграти проти діючого чемпіона Італії — «Ювентуса». Завдяки голам Вальтера Пандіані і Альберта Луке «Депортіво» переміг із загальним рахунком 2-0 і пройшов до чвертьфіналу, де їм мав протистояти інший італійський клуб «Мілан». У першому матчі «Мілан» здобув впевнену перемогу 4:1 на «Сан-Сіро» (при цьому рахунок відкрили іспанці). Але у матчі-відповіді «Депортіво» зробив неймовірний камбек, який вважається одним із найбільш неймовірних в історії футболу. Голи Вальтера Пандіані, Хуана Карлоса Валерона, Альберта Луке і Франа Гонсалеса принесли перемогу 4:0 у матчі і 5:4 за сумою зустрічей[1][2]. Таким чином «Депортіво» став першим клубом в історіЇ Лиги Чемпіонів, який зумів відігратися після поразки у три м'ячі у першому матчі[3]. У півфіналі команді протистояв «Порту» під керівництвом Жозе Моурінью. Обидві гри були напруженими, долю переможця вирішив єдиний гол Дерлея з пенальті, що вивів португальців до фіналу. За підсумками сезону Ірурета втретє був визнаний Тренером Року.
Перед сезоном 2004-05 клуб не зробив жодного придбання, у той час як команду влітку залишили Джалмінья («Америка»), Нуреддін Найбет («Тоттенгем») і Жак Сонго'о (завершив кар'єру), а протягом сезону на правах оренди до «Бірмінгема» перейшов Вальтер Пандіані. «Депортіво» фінішував аж на восьмому місці. У Лізі Чемпіонів ла-корунці посіли останнє місце у групі з «Монако», «Ліверпулем» і «Олімпіакосом», не здобувши жодної перемоги. Після закінчення сезону пост головного тренера залишив Хав'єр Ірурета, з ім'ям якого були пов'язані успіхи останніх років. Разом з ним з команди пішли Альберто Луке («Ньюкасл»), Вальтер Пандіані («Бірмінгем» (викуп)), Фран Гонсалес і бразильський півзахисник Мауро Сілва, який провів на Ріасорі 13 років (завершили кар'єру).
Протягом наступних кількох років команда займала місця у середині турнірної таблиці. Влітку 2006 клуб залишили Дієго Трістан («Мальорка») і Педро Мунітіс («Расінг»). За підсумками сезону 2010-11 «Депортіво» залишив Примеру, посівши вісімнадцяте місце. Новий головний тренер Хосе Луїс Ольтра зумів знов вивести ла-корунців до вищого дивізіону, але вже у грудні його було звільнено, а «Депортіво» у 2013 році знов вилетів до Сегунди. У 2013 році «Депортіво» залишив легендарний хавбек Хуан Карлос Валерон («Лас-Пальмас»)[4]. Під керівництвом Фернандо Васкеса клуб здобув право виступати у Прімері у сезоні 2014-15. «Депортіво» під керівництвом Віктора Санчеса дійшов до фінішу шістнадцятим, а у сезоні 2015-16 — п'ятнадцятим. У червні 2016 новим головним тренером став Гаіска Гарітано[5][6]. По закінченні сезону 2015-16 після вісімнадцяти років у команді про завершення кар'єри оголосив захисник Мануель Пабло[7][8].
Форма
ред.Зважаючи на те, що Депортіво походить з Ґалісії, вони стабільно з 1912 року виступають у білих та синіх кольорах. Зазвичай футболка з основного комплекту форми — смугаста, чергуються білі та сині кольори. Шорти та гетри синього кольору. Інші два комплекти виробляються радше з метою їх реалізації, тож кольори добирають виробники. Теперішній спонсор команди — Естрелла Ґалісія, а виробник форми — італійський бренд Лотто.
| Рік | Виробник форми | Спонсор | |
|---|---|---|---|
| Бренд | Компанія | ||
| 1990–92 | Rox | Leyma | Leite Rio, S.L. |
| 1992–97 | Umbro | Feiraco | Feiraco Sociedad Cooperativa Galega |
| 1997–00 | Adidas | ||
| 2000–01 | Dreamcast | Sega Europe Ltd | |
| 2001–07 | Joma | Fadesa | Fadesa Inmobiliaria, S.A. |
| 2007–08 | Canterbury of New Zealand | ||
| 2008–09 | Estrella Galicia | ||
| 2009– | Lotto | Estrella Galicia 0,0 | |
Відомості про стадіон
ред.
- Назва – Естадіо Ріасор
- Місто – Ла-Корунья
- Місткість – 34,600
- Відкриття – 1944
- Розмір поля – 105 x 68 m
Склад команди
ред.Станом на 30 червня 2016 року
|
|
.svg){kind=small}
Гравці, які виступали за збірні
ред.Гравці, які перебуваючи у складі Депортіво викликалися у свої національні збірні.
.svg){kind=small}
Досягнення
ред.Титули у внутрішніх змаганнях
ред.
Єврокубки
ред.- Кубок Інтертото:
Фіналіст (1): 2005
Регіональні змагання
ред.- Чемпіонат Галісії
Чемпіон (6): 1926–27, 1927–28, 1930–31, 1932–33, 1936–37, 1939–40- Друге місце (7)
- Кубок Галісії
- Чемпіон (6): 1945–46
- Друге місце (4)
Виступи в єврокубках
ред.
.svg){kind=small}
Примітки
ред.- ↑ El Depor humilla al campeón. El Mundo Deportivo. 8 квітня 2004. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 12 липня 2016.
- ↑ Deportivo 4-0 AC Milan. BBC Sport. 7 квітня 2004. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 16 липня 2016.
- ↑ Deportivo are only side to overturn three-goal lead in Champions League history. Daily Mail. 7 травня 2015. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 16 липня 2016.
- ↑ Juan Carlos Valeron returns to Las Palmas after 16 years. Insidespanishfootball.com (англійська) . Архів оригіналу за 25 серпня 2016. Процитовано 12 липня 2016.
- ↑ Gaizka Garitano es el elegido para el banquillo del Deportivo. Marca. 10 червня 2016. Архів оригіналу за 18 липня 2016. Процитовано 12 липня 2016.
- ↑ Gaizka Garitano entrenará al Deportivo. El Pais. 9 червня 2016. Архів оригіналу за 13 липня 2016. Процитовано 12 липня 2016.
- ↑ Manuel Pablo se retira con 40 años... y pasa a la dirección deportiva del Deportivo. Sport.es (іспанська) . Архів оригіналу за 10 липня 2016. Процитовано 12 липня 2016.
- ↑ Depor's Manuel Pablo set to retire. Marca (англійська) . Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 12 липня 2016.
Посилання
ред.- Офіційний сайт [Архівовано 2 грудня 2016 у Wayback Machine.](ісп.)
- Офіційний міжнародний сайт [Архівовано 8 січня 2008 у Wayback Machine.](англ.)
- Команда на football24.ua [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Новини, фото та відео команди [Архівовано 6 лютого 2022 у Wayback Machine.]
- Трансфери команди [Архівовано 3 вересня 2016 у Wayback Machine.]