Радченко Дмитро Леонідович

російський футболіст

Дмитро Леонідович Радченко (рос. Дмитрий Леонидович Радченко, нар. 2 грудня 1970, Ленінград) — радянський та російський футболіст, що грав на позиції нападника.

Ф
Дмитро Радченко
Дмитро Радченко
Дмитро Радченко
Особисті дані
Повне ім'я Дмитро Леонідович Радченко
Народження 2 грудня 1970(1970-12-02) (53 роки)
  Ленінград, СРСР
Зріст 184 см
Вага 70 кг
Громадянство  СРСР
 Росія
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1988 СРСР «Динамо» (Ленінград) 20 (5)
1989–1990 СРСР «Зеніт» 61 (15)
1991–1993 СРСР Росія «Спартак» (Москва) 61 (27)
1993–1995 Іспанія «Расінг» 72 (21)
1995–1998 Іспанія «Депортіво» 28 (5)
1996–1997   Іспанія «Райо Вальєкано» 31 (1)
1997–1998   Іспанія «Мерида» 10 (0)
1998–1999 Іспанія «Компостела» 9 (0)
1999–2000 Японія «Джубіло Івата» 28 (6)
2001–2002 Хорватія «Хайдук» (Спліт) 10 (4)
2002–2003 Іспанія «Бергантіньйос» ? (?)
2004–2006 Іспанія «Байо» ? (?)
2007–2008 Іспанія «Бергантіньйос Б» ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1990 СРСР СРСР 2 (0)
1992–1996 Росія Росія 33 (9)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Виступав, зокрема, за «Зеніт», «Спартак» (Москва) та низку іспанських клубів, а також національні збірні СРСР та Росії.

Клубна кар'єра ред.

Вихованець ленінградської СДЮШОР «Зміна». Перший тренер — Юрій Йосипович Кантор[1].

У дорослому футболі дебютував 1988 року виступами за команду «Динамо» (Ленінград) з Другої ліги СРСР, в якій того року взяв участь у 20 матчах чемпіонату.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського вищолігового «Зеніту», до складу якого приєднався в кінці 1988 року. Відіграв за головну ленінградську команду наступні два сезон своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Зеніта», був основним гравцем атакувальної ланки команди.

1991 року уклав контракт з московським «Спартаком», у складі якого провів наступні три роки своєї кар'єри гравця. Граючи у складі московського «Спартака» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. В сезоні 1990/91 Радченко забив дубль у чвертьфіналі Кубка європейський чемпіонів проти мадридського «Реала» (3:1) на «Сантьяго Бернабеу», чим допоміг вибити «королівський клуб» з турніру. Наприкінці 1991 року в грі проти грецького АЕКа отримав перелом ноги, після чого півроку відновлювався. Незважаючи на це у складі москвичів був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,44 голу за гру першості — за «червоно-білих» встиг провести в чемпіонаті 61 матч і відзначився 27 разів. За цей час двічі виборював титул чемпіона Росії, а також по одному разу кубок СРСР та Росії.

Влітку 1993 разом з партнером по команді Дмитром Поповим перейшов в іспанський «Расінг»[2], який очолив Хав'єр Ірурета. В новій команді Радченко грав єдиного форварда і грав досить вдало, завдяки чому клуб фінішував восьмим. Йому вдалося забити ще раз «Реалу» на Бернабеу (1:2) і «Барселоні» Йогана Кройфа (1:1). Влітку 1994 року Ірурета пішов у «Атлетик», його змінив Вісенте М'єра. У своєму другому сезоні Дмитро знову був в основі, але клуб грав не так вдало, зайнявши лише 12-е місце, а Радченко забив 9 голів у чемпіонаті. Хоча саме в цьому сезоні клубу вдалися історичні перемоги над «Барселоною» — 5:0 (11 лютого 1995 року, де одним з найкращих був Радченко — на його рахунку дубль) і мадридським «Реалом» — 3:1 (Радченко також відзначився дублем).

Влітку 1995 року Радченка за 380 мільйонів песет (2,3 мільйона євро) купив «Депортіво». Його прихід збігся з прибуттям в клуб суперечливого валлійського спеціаліста Джона Тошака. «Депор» саме виграв Кубок Іспанії, але клуб покинули форварди Клаудіо Барраган та Хуліо Салінас, а Радченко прийшов їм на заміну. Проте місце головної зірки клубу зберіг бразилець Бебету, тому Дмитру довелося вести боротьбу за друге місце в основі з Хав'єром Манхаріном і Чікі Беґірістайном. Зігравши в обох матчах на Суперкубок Іспанії, в якому «Депортіво» здобув трофей, у перших восьми турах чемпіонату Радченко лише раз вийшов в стартовому складі і боротьбу за основу програв, але іноді забивав як у єврокубках — дубль в історичному розгромі кіпрського «АПОЕЛа» (8:0), так і в чемпіонаті, зокрема переможний гол у ворота «Барселони» (1:0). Влітку 1996 року Тошак розпочав велику перебудову клубу після невдалого сезону. Бебету покинув клуб, а замість нього прийшли Рівалду і Мікаель Мадар. Тому місця для Радченка не знайшлося, разом з яким клуб покинув навіть тільки підписаний французький форвард Сільвен Вільтор, який був відданий назад в оренду в «Ренн».

Радченко ж перейшов в оренду в «Райо Вальєкано». Але і тут російський нападник виходив в основному з лавки і забив всього один гол в чемпіонаті, а клуб ледь не вилетів у Сегунду. Після цього «Райо» не захотів викуповувати контракт гравця і Дмитро повернувся в Ла-Корунью, яка без нього стала третьою. Тут на росіянина вже не розраховували і знову віддали в оренду, цього разу в «Мериду», яка в свою чергу вилетіла з Ла Ліги, але Радченко провів там всього 10 матчів.

1998 року Дмитро став гравцем клубу іспанської Сегунди «Компостела», де знову став виступати разом із співвітчизником Дмитром Поповим, але довго в команді не затримався і наступного року перебрався в японський клуб «Джубіло Івата», з яким став чемпіоном країни.

У сезоні 2001/02 грав за хорватський «Хайдук» (Спліт), після чого знову повернувся до Іспанії і грав в клубах нижчих ліг, де і завершив ігрову кар'єру[3].

Виступи за збірні ред.

21 листопада 1990 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної СРСР в товариській грі проти збірної США (0:0), а через два дні зіграв свій другий і останній матч за радянську збірну проти Тринідаду і Тобаго (2:0).

З 1992 року залучався до матчів новоствореної збірної Росії, у складі якої був учасником чемпіонату світу 1994 року у США, де зіграв у всіх трьох матчах і забив у ворота камерунців (6:1). Через два роки не потрапив в заявку на чемпіонат Європи 1996 року через травму ноги[4].

Всього протягом кар'єри у національній команді провів у формі збірної Росії 33 матчі, забивши 9 голів[5].

Тренерська робота ред.

Після завершення ігрової кар'єри займався тренерською діяльністю, пройшов навчання в Іспанії. Працював у дитячій футбольній школі «Депортіво».

З 2010 року, після закінчення Вищої школи тренерів, працював в структурі «Зеніту».[6]

Статистика ред.

Клубна ред.

Чемпіонат Ліга КубокКубок лігиВсього
СезонКлубЛіга ІгриГоли ІгриГолиІгриГолиІгриГоли
СРСРЛіга Кубок СРСР Кубок Федерації футболуВсього
1988   «Динамо» (Ленінград) Друга ліга 20 5 20 5
1989   «Зеніт» Вища ліга 26 5 26 5
1990 Перша ліга 35 11 35 11
1991   «Спартак» (Москва) Вища ліга 29 13 29 13
РосіяЛіга Кубок Росії Кубок Прем'єр-лігиВсього
1992   «Спартак» (Москва) Вища ліга 18 12 18 12
1993 14 2 14 2
ІспаніяЛіга Кубок Іспанії Кубок іспанської лігиВсього
1993/94   «Расінг» Ла Ліга 36 11 36 11
1994/95 36 9 36 9
1995/96   «Депортіво» 28 5 28 5
1996/97   «Райо Вальєкано» 31 1 31 1
1997/98   «Мерида» 10 0 10 0
1998/99   «Компостела» Сегунда Дивізіон 9 0 9 0
ЯпоніяЛіга Кубок Імператора Кубок Джей-лігиВсього
1999   «Джубіло Івата» Джей-ліга 5 0 2 1 0 0 7 1
2000 17 4 0 0 4 1 21 5
ХорватіяЛіга Кубок Хорватії Кубок ЛігиВсього
2001/02   «Хайдук» (Спліт) Перша ліга 10 4 10 4
Країна СРСР 110 34 110 34
Росія 32 14 32 14
Іспанія 150 26 150 26
Японія 22 4 2 1 4 1 28 6
Хорватія 10 4 10 4
Всього 324 82 2 1 4 1 330 84

Збірна ред.

Збірна СРСР
РокиІгриГоли
1990 2 0
Всього 2 0
Збірна Росії
РокиІгриГоли
1992 2 1
1993 5 1
1994 11 5
1995 8 2
1996 7 0
Всього 33 9

Титули і досягнення ред.

«Спартак» (Москва): 1991–92
«Спартак» (Москва): 1992
«Депортіво»: 1995
«Джубіло Івата»: 1999

Примітки ред.

  1. Дмитрий Радченко. Архів оригіналу за 15 січня 2020. Процитовано 6 липня 2016.
  2. Струнин Сергей. Дмитрий Радченко: Мне очень нравится коррида, но русский лес ни на что не променяю // Футбол от «СЭ». — № 60. — 1997.
  3. Дмитрий Радченко — Dmitriy Radchenko
  4. ЧЄ-96: Важкий вибір Романцева
  5. Дмитрий Леонидович Радченко
  6. Футбольний департамент — Персонал — Про Академію — Офіційний сайт ФК «Зеніт»[недоступне посилання з квітня 2019]

Посилання ред.