Гренадери

(Перенаправлено з Гренадер)

Гренаде́ри, заст. укр. гранатирі́ (від фр. grenadier)[1] — рід військ в кінці XVII — на початку XIX століть, які з початком бою використовувалися для закидання ворога гранатами, звідки й походить їх назва. Прообраз гранатометників.

Ж.-Б. Детайль «Гренадер Старої гвардії»

Історія виникненняРедагувати

З початком XIX століття гренадерські сили були в кожної країни Європи. Проте найчисельнішими вони були у війську Наполеона та Британії.

ТактикаРедагувати

 
Гренадер Л. Гв. Преображенського полка, з 1700 по 1732 рік.

Гренадери XVII—XVIII озброювались ручними гранатами, окрім того, вони мали звичайне піхотне озброєння — мушкет (чи фузею) та тесак (чи шпагу). Командувачі користувалися ними для підриву будівель, укріплень, шанців.

Оскільки перенесення кількох десятків чавунних гранат вимагало значної фізичної сили і витривалості, у ряди гренадерів набирали найвищих зростом та найсильніших тілом солдатів. Метання теж потребувало вправності і смілості.

Граната («гренада») того часу мала форму маленького ядра, начиненого рушничним порохом і спорядженого дистанційною трубкою, розрахованою на 3 секунди горіння. Діаметр гранат варіювався від 7 до 15 см.

За командою «Гренадери, рушниці за спину!» гренадер перекидав рушницю за спину так, щоб приклад опинявся праворуч внизу. Потім правою рукою доставав зі гренадної суми гранату, «прикурював» її трубку від довгого запального ґнота (який запалював перед боєм і тримав у лівій руці), і метав її через голову в противника.

Звичайні капелюхи з крисами були незручними під час виконання рушничних прийомів, тому для гренадерів були створені високі шапки — або гренадерки (Швеція, Російська і Германська імперії) або бермиці (Франція).

Згодом, із змінами в методах ведення війни, роль гренадерів як гранатометників зменшилася, — і їх перешколено в елітні штурмові війська, які першими йшли в час штурму та прокладали дорогу іншим військам крізь ворожі укріплення.

У Російській імперіїРедагувати

Гранатометники існували ще в стрілецькому війську: наприклад, повідомляється, що в під час походу на Київ у 1679 році в обозі вибірного полка полковника Кравкова перевозили матеріали і приладдя для виготовлення гранат. Перед початком 2-го Кримського походу генерал Гордон запропонував мати в кожному полку роту солдатів, спеціально навчених метанню гранат, але тільки в 1694 р. згадується про гренадерські роти в полках Гордона і Лефорта. Команди гренадерів у Преображенському і Семеновському полках після Азовського походу були зведені в окремі гренадерські роти. У 1704 році по одній гренадерській роті впроваджено в кожному піхотному і кавалерійському полку.

На початку XVIII століття у гренадерів гвардійських полків (Преображенського, Семеновського, Ізмайловського) головним убором служила шкіряна каска з налобною бляхою, у гренадерів армійських полків — гострокінцевий суконний ковпак. Офіцери гренадерських підрозділів замість протазанів мали легкі фузеї. Кінні гренадери, окрім фузей (без багнетів), озброювалися палашами і сідельними пістолетами, первісно їм належало мати і ручні гранати, але невдовзі від метання гранат з коня відмовилися.

ПриміткиРедагувати

  1. Гранатирь // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

ЛітератураРедагувати