Тулуза (графство)
Графство Тулузьке (фр. Comté de Toulouse) — одне з найважливіших середньовічних феодальних володінь у Франції. Воно знаходилось на півдні сучасної Франції, і його центром було велике місто Тулуза, яке грало важливу адміністративну та економічну роль ще з часів існування вестготських королівств. З 1271 року графство відійшло до французької корони.
| Тулуза | |
| Прапор | Герб |
 |  |
| Дата створення / заснування | 778 |
|---|---|
| Посада керівника організації | count of Touloused |
| Країна |
 Королівство Франція |
| Столиця | Тулуза |
| Валюта | Солідус і Каролінгський денарій |
| Час/дата припинення існування | 1271 |
 | |
 Тулуза у Вікісховищі | |
Історія графства ред.
Як столиця Вестготського королівства, місто Тулуза залишалась важливим центром півдня Франції. У різний час землі Тулузького графства включали всю Аквітанію, більшу частину Ланґедоку та деякі землі за Роною. У меровінзький період Тулуза була столицею графів чи герцогів, які управляли всією Аквітанією. З цього часу збереглися відомості про графів Лаундода та Дідьє († 587). Франки на чолі з Піпіном Коротким захопили Тулузу у 767 році й установили там владу своїх графів, або як їх іноді називають — герцогів. Вже 788 року герцог Торсон, перший каролінзький граф, був взятий у полон басками. Тоді Карл Великий доручає захист цих територій своєму двоюрідному братові Гільйому Желонському, який успішно бореться з маврами у 793 році. Торсон йде у монастир у 806, і маркізом Тулузи став Бегон, син Жерара І, графа Паризького. У 816 року йому наслідує Бернар, герцог Септиманський, який узяв активну участь у заколоті Піпіна Аквітанського 844 року й загинув.
Рід спадкових графів Тулузьких починається бл. 840 року, коли Піпін ІІ призначає графом Тулузи Фределона, до того графа Руерг. Фределон приєднався до Карла Лисого, який підтверджує його на всіх посадах у 845 році і називає спадкоємцем його брата Раймунда, графа Кверсі. Після смерті Фределона Раймунд успадкував графство, але був скинутий Бернаром Септиманським у 863 і помер незабаром після цього. Після війни з Бернаром Плантевелом, графом Оверньським син Раймунда І Ед знову встановив свою владу в Тулузі. Йому успадковують син Раймунд ІІ, а пізніше онук Раймунд III Понс. В правління Раймунда Понса до володінь графів Тулузьких приєднуються області Альбіго, Руерг та Кверсі.
Граф Гільйом III Тайлефер одружився з Еммою, дочкою Робода ІІ, графа Арльського. Від цього шлюбу йдуть претензії графів Тулузьких на частину провансальського спадку. Питання про Прованс було узгоджене договорами 1125 та 1174 рр. між графом Тулузьким та Раймондом-Беренгером І, графом Барселони, що був одружений зі спадкоємицею молодшої лінії. Згідно з цими угодами граф Тулузький разом з титулом маркіза Провансу зберіг за собою північну частину Дюранса і Босера, а граф Барселонський графство Прованське з Арлем.
1088 року графство успадковує Раймунд де Сен-Жиль онук Гільйома ІІІ. Він придбав Нарбонн та права на велику кількість міст Нижнього Ланґедоку. Раймунд IV вирушив у Перший хрестовий похід залишивши графство своєму синові Бертрану ІІ і загинув 1105 року в Триполі. Після цього Бертран теж вирушає до Святої Землі, залишивши графство Тулузьке братові Альфонсу Журдену, де й стає графом Триполійським. Через малолітство Альфонса Журдена його землі намагається захопити аквитанський герцог Гільйом ІХ і це йому вдається на 10 років, але, зрештою, він був вимушений поступитись. У цій війні Альфонс Журден загубив Перигор, Агене та Веле.
Син Альфонса Журдена Раймунд V скасував віконство Тулузьке, що передавалось у спадок в одній з молодших гілок цього ж роду з IX століття, відновив владу графів Тулузьких на віконством Каркассон та Монпельє. Граф Раймунд намагався за допомогою короля Франції Людовика VII та союзу з Генуєю боротись з англійським королем Генріхом ІІ, та вимушений був йому підкоритись. Його син Раймунд VI уклав шлюб із сестрою короля Англії Річардом Левине Серце, яке приносить йому у посаг Агене, а пізніше він захоплює Арманьяк та Астарак. Одночасно в графстві набирав силу альбігойський рух та посилились намагання віконтів зміцнити свою владу. Відмова Раймунда VI боротись з альбігойською єрессю призвела до проголошення папою Іннокентієм ІІІ хрестового походу у якому переважно брали участь північнофранцузькі барони. Керівником цього хрестового походу став Симон IV де Монфор, який завоював більшу частину графства і був проголошений графом Тулузьким. Він узяв Тулузу 1215 року. 1217 року Раймунд VI повернув собі Тулузу та Каркассон, але помер 1222. Йому успадкував син Раймунд VII, який продовжив боротьбу за відновлення влади над усім графством.
Аморі де Монфор, син Симона, поступився своїми правами на користь короля Франції, і Людовик VIII у 1226 очолив новий хрестовий похід. Через цю загрозу Раймунд пішов на поступки: нижній Ланґедок мав стати частиною королівського домену, а Раймунд зберігав саме графство Тулузьке та титул маркіза Прованського, але мав видати свою дочку Жанну за молодшого сина французького короля Альфонса де Пуатьє. І, за угодою, якщо у Жанни не було б дітей, то графство мало перейти до французької корони, що й сталось у 1271 році.
1681 року графство було відновлене як королівський апанаж для Луї-Александра де Бурбона, позашлюбного сина короля Людовика XIV та мадам де Монтеспан.
Список графів тулузьких ред.
Каролінзькі графи ред.
- Торсон Тулузький (778—790)
- Гільйом Желонський (790—806, † 812)
- Беггон (806—816, † 816), син Жерара I
- Бернард Септиманський (816—844, † 844), герцог Септиманський, граф Отенський і Тулузький, син Гільйома Желонського
Спадкоємні графи ред.
Раймундіди ред.
- Фределон (849—851, † 851), син Фульго, графа Руергського.
- Раймунд I (852—865, † 865), брат попереднього
- Бернар (863—877, † 877), син попереднього
- Ед (877—918, † 918), брат попереднього
- Раймунд II (граф Тулузький) (918—924, † 924), син попереднього
- Раймунд III Понс (924—942, † 942), син попереднього
- Раймунд (IV) (942—961, † 961), син Раймунда III Понса
- Раймунд (V) (961—978), син попереднього
- Гильйом III Тайлефер (978—1037), син попереднього
- Понс (1037—1060, † 1060), син попереднього
- Гильйом IV (1060—1092), син попереднього
- Раймунд IV (VI), також знаний як Раймунд де Сен-Жиль (1088—1105, † 1105), маркіз Прованський, граф Триполі, брат попереднього
- Бертран (1105—1109, † 1112), граф Тулузький і Триполі, син від 1-ї дружини Раймунда IV (VI)
- Альфонс Журден (1109—1110), брат попереднього
Рамнульфіди ред.
- Гильйом V (1110—1120)
Раймундіди ред.
- Альфонс Журден (1120—1148)
- Раймунд V (VII) (1148—1194, † 1194), син попереднього
- Альфонс II (1148)
- Раймунд VI (VIII) (1194—1222, † 1222), син попереднього
де Монфор ред.
- Симон I, 5-й граф Лестер, віконт Безьє і Каркассону
граф Тулузький за правом завоювання (1215—1218) - Аморі I (1218—1224)
Раймундіди ред.
- Раймунд VII (IX), (1222—1249, † 1249), син Раймунда VI (VIII) від 4-ї дружини
- Жанна Тулузька (1249—1271, † 1271), дочка Раймунда VII (IX) та Санчі Арагонської
її чоловік — (з 1241) Альфонс де Пуатьє (1220—1271), граф Тулузький, граф Пуатьє, брат короля Людовика IX Святого: Після їхньої смерті графство Тулузьке відійшло до французької корони.
Бурбони ред.
- Луї-Александр де Бурбон (1678—1737), граф Тулузький з 1681 р., позашлюбний син Людовика XIV та Мадам де Монтеспан
Література та посилання ред.
- Roger Genty, Les comtes de Toulouse: histoire et traditions, Ferrières, Ed. de Poliphile, 1987, ISBN 2-86888-013-4
- Список правителів Тулузи(фр.)