Со́лід (лат. solidus — твердий, міцний, масивний) — римська золота монета, випущена вперше у 309 імператором Костянтином. Важила 1/72 римського фунта (4,55 гр). Вона замінила як основна золота монета ауреус.

Солід
Зображення
Держава Byzantine imperial flag, 14th century according to portolan charts.png Візантійська імперія
Замінений на Гіперпірон
Замінив Ауреус
CMNS: Солід у Вікісховищі
Солід імператора Констянтина II (316—340)
«Златник» Володимира з фондів Ермітажу

У 314 введена в західній частині Римської імперії, а в 324 — на всій території імперії. Тривалий час залишалась основною монетою і грошовою одиницею Римської імперії, а потім і Візантії. Грецька назва візантійського соліда — «номізма», в Європі його частіше називали «безант» або «бізантин».

Крім соліда, карбувалися також золоті монети вартістю в 1/2 соліда («семіс») і 1/3 соліда («тріенс», вага 1,52 г; у Візантії відоміша як «Треміссіс»).

Розповсюдження солідаРедагувати

У V—VI століттях соліди поширились у балтійському регіоні (переважно як плата за хутра та бурштин), у VI—VII століттях — на Балканах, у Франції, Нідерландах, Скандинавії, Німеччині, на Русі, у Леванті та Північній Африці (з VII століття в двох останніх регіонах соліди стали витіснятися арабськими динарами).

Через високу пробу, яка до 1453 (аж до повалення Константинополя) залишалася майже незмінною (невеликі коливання мали місце в 1071—1078), солід справив значний вплив на карбування золотих монет у сусідніх країнах — у Східному Середземномор'ї, у державі Сасанідів, у арабському світі, а також у варварів і в ранньофеодальних державах епохи великого переселення народів і згодом у всій Західній Європі.

Наприкінці IX — початку X століття була викарбувана перша відома золота монета Русі, яка зовнішнім виглядом і вагою (4,2 г) нагадувала візантійський солідус — безант (бізант, безантин). У науці ця монета дістала назву златник (справжня назва грошової одиниці невідома).

Соліди середньовіччяРедагувати

У Європі недоступність джерел золота і занепад торгівлі призвели до майже повного припинення карбування власної золотої монети у IX—XII століттях. Основним монетним металом стало срібло. Однак солід залишився грошовою одиницею. Він прирівнювався до 12 денаріїв; у Німеччині — 12 пфенігів (германізована назва соліда — шилінг), у Франції — 12 деньє (тут назва «солід» зазнала змін і дала назву «соль», пізніше — су). В Італії солід став називатися сольдо, в Іспанії — суельдо.

Пожвавлення торгівлі в Європі привело до відновлення карбування солідів у XIII столітті, але у зв'язку з погіршенням якості денаріїв, які пов'язані з вартістю соліда, він став срібною монетою (основною золотою європейською монетою на довгий час став дукат). У Франції вперше срібна монета вартістю соліда була викарбувана у 1266 році — це було наслідування італійського «гроссо» — гроша.

Якість гроша деякий час вдалося підтримувати на певному рівні, якість європейського соліда (шилінга) й далі погіршувалася; на зміну срібному соліду прийшов білонний у XVI ст., у XVII—XVIII ст. — мідний.

Солід у ВКЛ, Королівстві Польському, Речі ПосполитійРедагувати

До середини XV ст. біллонні соліди карбувало багато сусідніх з Річчю Посполитою держав, у тому числі герцогство Пруссія і Лівонська конфедерація. У 1547 році білонний солід був карбований у Гданську. Король Сіґізмунд I визначив якість монети: вона важила 1,24 г і містила 0,23 г срібла. Солід був прирівняний до 6 денаріїв і становив 1/3 гроша. Польською мовою монета називалася «шельонг», українською та білоруською — «шеляг».

У 1650 при королі Янові ІІ Казимирі карбовано перший мідний солід = 1/4 гроша (77 штук із краківської гривні, вага монети 2,6 г).

З 1659 протягом десятиліття карбувалися нові мідні соліди (так звані «боратинки», пол. boratynka) = 1/3 гроша, але з розрахунку 150 штук з гривні (вагою 1,35 г). Їх було випущено величезну кількість.

У 1755 король Август III останній раз випустив мідні соліди для поповнення своєї cкарбниці.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Солід