Гордієнко Костянтин Олексійович

Кость Олексійович Гордієнко
Кость Олексійович Гордієнко
	Кость Гордієнко
Народився	3 жовтня 1899; Микитинці
Помер	18 грудня 1993 (94 роки); Харків
Поховання	Міське кладовище № 2
Громадянство	УНР → СРСР
Національність	українець
Діяльність	письменник
Мова творів	українська
Роки активності	1925–1993
Жанр	повість[d]
Magnum opus	трилогія: «Чужу ниву жала», «Дівчина під яблунею», «Буймир»
Нагороди
Премії
	Гордієнко Костянтин Олексійович у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Гордієнко.

Ко́сть Олексі́йович Гордіє́нко, або Костянтин Олексійович Гордієнко (3 жовтня 1899, с. Микитинці — 18 грудня 1993, Харків) — український письменник, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Біографія

Народився 3 жовтня 1899 року у с. Микитинці на Хмельниччині, в сім'ї робітника. У 1910 році разом з батьками переїхав до Одеси, де в 1917 р. закінчив ремісничу школу. Працював у майстернях, на хімічному і рафінадному заводах, тут прилучився до революційної боротьби. Якийсь час працював відповідальним секретарем селянської газети «Більшовик», редактором балтської повітової газети «Червоне село».

У редакції журналу «Всесвіт» (зліва): Олександр Довженко, Кость Гордієнко, Микола Хвильовий (Харків, 1925)

У 1922—27 роках Гордієнко жив у Харкові, належав до спілки пролетарських письменників «Гарт», працював у газеті «Вісті ВУЦВК»^[1]. Працював поряд з Василем Блакитним, Олександром Довженком, Остапом Вишнею.

В середині 1920-х починає друкуватися в журналах і газетах, виходять у світ перші книжечки.

У 1929 році оселився у Лебедині. За свідченням самого письменника, лебединський період був найплідніший у його творчому житті.

У 1934 році Гордієнко — член спілки письменників України.

У роки Німецько-радянської війни К. Гордієнко працював у газетах «Радянська Україна», «Соціалістична Харківщина».

Крім художніх творів перу К. Гордієнка належить також кілька книжок-спогадів, роздумів про літературу, народні характери, мову («Лінія пера» (1932), «Слово про слово» (1964), «Рясне слово» (1978)).

Помер К. О. Гордієнко 18 грудня 1993 року в Харкові. Похований там же (кладовище № 2).^[2]

Боротьба з канцеляризацією мови

Кость Гордієнко, 1955 рік

Кость Гордієнко, добрий знавець народної мови, писав:

Таке враження, що загрожує нам і в побуті, і в літературі не так архаїзація мови, як канцеляризація. Хіба ми не помічаємо, як добірне народне слово гнітять канцелярські бур'яни? Де ви знайдете такого голову колгоспу, який би, приміром, сказав просто: "Кури добре несуться". Цього не може бути. Він неодмінно мовить: "Кури вступили в період інтенсивної носки яєць"...

Щоб наочно показати читачеві, які є канцелярські штампи і в публікаціях газет, і навіть у художніх творах, Кость Гордієнко склав маленьку «новелу»:

Галина перебувала в колективі на гарному рахунку.

Вона домагалася успіху шляхом сумлінної праці. Хоч на початку з нею і не хотіли рахуватися. Це їй коштувало чималих зусиль. Трудова наполегливість викликається заінтересованістю дівчини у збільшенні виходу продукції. І цього ніяк не можна скинути з рахівниці. Збоку вона виглядала цілком щасливою. Спочатку вона лише намацувала новий стиль у роботі, а згодом розгорнула свою діяльність. У кінцевому рахунку вона перемогла.

Нагороди та вшанування пам'яті

За трилогію «Чужу ниву жала» (1940), «Дівчина під яблунею» (1954), «Буймир» (1968) К. Гордієнко удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

За великі досягнення в літературі К. О. Гордієнко був також нагороджений орденами «Трудового Червоного Прапора» та «Знак Пошани», медалями.

Ім'я Костя Гордієнка присвоєно муніципальній премії (м. Харків) за найкращий прозовий твір року. А до 110-ї річниці визнаного майстра української прози відбулися ювілейні вечори в обласній організації «Просвіта» та в Літературному музеї міста.

Твори

Федько (1925)
Харчевня «Розвага друзів» (1925)
Червоні роси (1926)
Автомат [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.] (1928)
Славгород (1929)
Мудриголови
Повість про комуну (1930)
Атака (1931)
Зерна (1934)
Чужу ниву жала (1940)
Дівчата — подруги (1941)
Листи до друзів (1942)
Вірність (1943)
Сильніше смерті (1946)
Б'ють джерела (1947)
Заробітчани (1949)
Цвіти, земля (1951)
Дівчина під яблунею (1954)
Сім'я Остапа Тура (1958)
Зимова повість (1965)
Буймир (1968)

Література про життя і творчість

Ковтуненко А. А. Гордиенко Константин Алексеевич. — М., 1972. — Т. 7. — С. 78.
Гордієнко Костянтин Олексійович // Український Радянський енциклопедичний словник. — К., 1986. — Т. 1. — С. 432.
Гордієнко Кость // Енциклопедія українознавства. — К., 1994. — Т. 2. — С. 412.
Гордиенко Константин Алексеевич // Краткая литературная энциклопедия. — М., 1964. — Т. 2. — С. 275.
Гордієнко Кость Олексійович // Українські письменники: Бібліогр. словник. — К., 1965. — Т. 4. — С. 356—361.
Зінченко О. Гордієнко Кость Олексійович // Українська літературна енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1. — С. 462.
Зінченко О. Літописець українського села // Дніпро. — 1979. — № 10. — С. 140—142.
Маслов І. Гордієнко Кость // Літературна Харківщина: Довід. — Х.: Майдан, 1995. — С. 112—114.

Примітки

↑ Автобіографії, 2015, с. 163.
↑ НЕКРОПОЛІ ХАРКІВЩИНИ^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Джерела

Головко В. В. Гордієнко Костянтин Олексійович [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 163. — ISBN 966-00-0405-2.
М. Ф. Гетьманець. Гордієнко Костянтин Олексійович [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
«Завжди з народом» (До 100-річчя з дня народження К.Гордієнка) [Архівовано 4 січня 2010 у Wayback Machine.]
Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ : Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3.
Уроки державної мови. Урок 1-4
Рясне слово Костя Гордієнка

Посилання

[FOOTNOTEАвтобіографії2015163-1] Автобіографії, 2015, с. 163.

[2] НЕКРОПОЛІ ХАРКІВЩИНИ^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[1]

[2]