Вікіпедія

Гордійчук Микола Максимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гордійчук.

Гордійчук Микола Максимович (9 травня 1919, Чорнорудка, нині Бердичівський район, Житомирська область — 3 січня 1995, Ворзель, нині Бучанський район, Київська область) — український музикознавець, музично-громадський діяч, доктор мистецтвознавства (1972), професор (1972). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1987). Член Спілки композиторів України (1946). Лауреат премії імені М. В. Лисенка (1986).

Гордійчук Микола Максимович
Народився9 травня 1919(1919-05-09)
Чорнорудка, Бердичівський повіт, Київська губернія, УНР
Помер3 січня 1995(1995-01-03) (75 років)
Ворзель, Києво-Святошинський район, Київська область, Україна
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьмузикознавець
Галузьмузикознавство[1], музика[1] і народна музика[1]
Alma materНаціональна музична академія України імені П. І. Чайковського
Науковий ступіньдоктор мистецтвознавства[d]
Знання мовукраїнська[1]
ЗакладІнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України
ЧленствоНаціональна спілка композиторів України
ДітиДавидова Оксана Миколаївна
Нагороди
орден Червоної Зірки

Брат художника Петра Гордійчука.

Біографія

ред.

Микола Максимович Гордійчук народився на Житомирщині в сільській родині. Професійну освіту здобув у Київському музичному училищі імені Р. М. Глієра (1940).

Учасник Другої світової війни, нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.

1947 року закінчив Київську консерваторію.

Трудова біографія М.М. Гордійчука пов'язана з Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського[2]: з 1947 року працював науковим співробітником, пізніше очолював відділи музики і музичного фольклору, музикознавства, був заступником директора Іституту, професором-консультантом.

В ІМФЕ захистив кандидатську (1954) та докторську (1972) дисертації.

Створив власну школу музикознавців-україністів. Під керівництвом М.М. Гордійчука підготовлено і захищено 48 докторських та кандидатських дисертацій[3].

Одним з перших підтримав творчі опуси композиторів-новаторів М. Скорика, Л. Дичко, В. Губаренка[4].

Творчість

ред.

Автор понад 500 музичних праць, присвячених актуальним проблемам історії та сучасності української музичної культури[3].

Писав праці з історії української класичної та сучасної музики, у підручник «Українська музика» написав розділи «Українська народна музика» та «Українська радянська музика».

Автор монографій про життя і творчість композиторів-класиків: М. Лисенка (у співавторстві з Л. Архімович), М. Леонтовича, М. Калачевського, П. Козицького, С. Людкевича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, а також митців-сучасників — А. Штогаренка, А.Філіпенка, Л. Дичко та ін.

Підготував випуск збірників «Українські народні пісні» (1951, 1958, 1979), «Українські радянські пісні» (1955), «Музика і час. Розвідки і статті» (1984), монографію «Українська радянська симфонічна музика» (1969).

М. М. Гордійчук був одним ініціаторів видання багатотомної академічної серії «Українська народна творчість», упорядкував і підготував до друку фольклорну спадщину М. Лисенка, П. Сокальського, П. Демуцького, М. Грінченка.

З ініціативи музикознавця в ІМФЕ започатковано багатотомне академічне видання «Історія української музики».

Вибрані твори

ред.
  • П. О. Козицький. — К., 1951, вид. 2-е, доп., 1959;
  • Композитори Радянської України. — К., 1951 (у співавт. з О. Васильченко, О. Шварцман та ін.);
  • Украинская советская симфоническая музыка. — К., 1951;
  • М. В. Лисенко: Життя і творчість. — К., 1952, 1963, 1992 (у співавт. з Л. Архімович);
  • М. М. Калачевський— К., 1954;
  • М. Д. Леонтович. — К., 1956;
  • Українська радянська симфонічна музика. — К., 1956;
  • Советские композиторы: Справочник. — М., 1957 (у співавт. з Л. Архімович, А. Касперт)',
  • Українська радянська музика. — К., 1957;
  • М. Д. Леонтович. — К., 1960;
  • Симфонічна музика. — К., 1960;
  • Украинская советская музыка. — К., 1960;
  • Як записувати народну музику. — К., 1960;
  • Симфонічна музика. — К., 1962;
  • Г. І. Майборода. — К., 1963;
  • Українська симфонія М. Калачевського. — К., 1963;
  • П. I. Майборода. — К., 1964;
  • Современная украинская народная песня. — М., 1964;
  • Український радянський симфонізм. — К., 1967;
  • Українська радянська симфонічна музика. — К., 1969;
  • Українська музична Ленініана. — К., 1970;
  • М. Леонтович. — К., 1972, 4 974;
  • На музичних дорогах. — К., 1973;
  • Взаємозбагачення і зближення українського мистецтва з мистецтвом братніх радянських народів. — К., 1977 (у співавт.);
  • Николай Леонтович. — К., 1977;
  • Художня самодіяльність на сучасному етапі. — К., 1977 (у співавт.);
  • Леся Дичко. — К., 1978;
  • Фольклор і фольклористика. — К., 1979;
  • Музика і час. — К., 1984;
  • Пилип Козицький. — К., 1985.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ Немкович, О. Микола Максимович Гордійчук. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Процитовано 29 травня 2023.
  3. ↑ а б Сікорська І. Велетень українського музикознавства / Ірина Сікорська // Музика. — 2004. — № 4—5. — С. 26.
  4. ↑ Немкович О. Пам'яті Миколи Гордійчука / Олена Немкович // Українська музична газета. — 2004. — № 3 (53). — С.12 : фот.

Джерела

ред.
  • Гордійчук Микола Максимович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 501-503.
  • Калениченко А. Велетень українського музикознавства / Анатолій Калениченко // Музика. — 2004. —№ 4—5. — С. 26—27 : фот.
  • Класик українського музикознавства : [до 100-річчя від дня народження М. М. Гордійчука (1919—1995)] / підготувала Юлія Пальцевич // Українська музична газета. — 2019. — № 2 (112). — С. 3 : фот.
  • Немкович О. Микола Гордійчук і сучасне українське історичне музикознавство / О. Немкович // Студії мистецтвознавчі. — 2010. — № 1 (29). — С. 94—99.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гордійчук_Микола_Максимович&oldid=43326408