Штогаренко Андрій Якович

український композитор

Андрій Якович Штогаренко (15 жовтня 1902(19021015), Нові Кайдаки — 15 листопада 1992, Київ) — український композитор, педагог, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1947), Народний артист УРСР (1970), Народний артист СРСР (1972). Герой Соціалістичної Праці (1982).

Андрій Якович Штогаренко
Shtogarenko2.jpg
Народився 15 жовтня 1902(1902-10-15)
Нові Кайдаки
Помер 15 листопада 1992(1992-11-15) (90 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР, Україна
Діяльність композитор і педагог
Alma mater Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського
Вчителі Богатирьов Семен Семенович
Відомі учні Тилик Володимир Володимирович
Знання мов українська
Заклад Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Членство Спілка композиторів СРСР
Жанр класична музика
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден ЛенінаОрден Жовтневої РеволюціїОрден Трудового Червоного Прапора
Премії
Сталінська премія — 1946Сталінська премія — 1952Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1974
IMDb nm7834612

БіографіяРедагувати

Народився 15 жовтня 1902 року в селі Нових Кайдаках (нині в складі Дніпра). До музики долучився з дитинства, беручи участь в ансамблі народних інструментів, у шкільні роки відвідував музичні класи Катеринославського училища (1912–1915 роки, клас З. Разловської). У 1926 році організував ансамбль баяністів, що отримав назву 1-го українського камерного ансамблю ім. Комсомолу, з яким концертував до 1930 року.

Музичну освіту здобув у Харківському музично-драматичному інституті на факультеті теорії та композиції (1930–1936 рр., клас професора С. Богатирьова). Перші твори композитора відносяться до 1931 року; до часу закінчення вишу він був автором кількох хорових і вокально-симфонічних творів.

Після закінчення консерваторії у 1936 році Штогаренко залишився у Харкові, де працював до початку Німецько-радянської війни: з 1936 по 1941 рік керував секцією оборонної музики при Спілці композиторів; був заступником голови Спілки композиторів (Харківське відділення).

В роки війни, Штогаренко разом з багатьма українськими діячами мистецтв був евакуйований до Алма-Ати та Ашхабада. Під час перебування там митець продовжував громадську діяльність: у 1941–1943 роки був відповідальним секретарем Спілки композиторів Туркменістану, допомагав молодим композиторам республіки, здійснював зв'язки з українськими музикантами, які знаходились у Середній Азії. У ці роки хорова пісня стає провідним жанром його творчості. У 1943 році вперше була виконана в Москві його кантата-симфонія «Україно моя» (слова А. Малишка, М. Рильського)

З 1943 року життя та діяльність Штогаренка пов'язані з Києвом, де він розпочинає роботу в Київській консерваторії:

  • з 1960 року — професор;
  • в 1968–1990 роках — завідувач кафедри композиції;
  • в 1954–1968 роках — ректор консерваторії.[1]

У 1962 році виступив організатором Міжнародного музичного конкурсу імені Миколи Лисенка.[2]

 
Могила Андрія Штогаренка

Був одружений на українській піаністці, заслуженій артистці України Аріадні Лисенко.[3] Помер 15 листопада 1992 року. Похований на Байковому кладовищі.

ТвориРедагувати

Творчу спадщину Андрія Штогаренко складають численні симфонії, хорові твори, пісні, музика до драматичних вистав, загалом понад 100 творів, серед яких:

Симфонічні твори

  • Cимфонія-кантата №1 «Україна моя» - 1942-1943.
  • Cимфонія №2 для струнного оркестру «Пам`яті товариша» - 1965.
  • Cимфонія №3 «Київська» - 1972.
  • Cимфонія №4 «Симфонічні казки» - 1973.
  • Cимфонія №5 «Комсомолії присвячується» - 1976.
  • Cимфонія №6 «Біографічна» - 1978.
  • Cюїта «Молодіжна» для струнного оркестру - 1959.
  • Cюїта «Піонерська» - 1965.  
  • Симфонічна поема «Похід» - 1936.
  • «Партизанські картини» - концерт для фортепіано з оркестром - 1957.
  • «Дивертисмент» - концерт для флейти та струнного оркестру - 1957.
  • Концерт для скрипки з оркестром - 1971.
  • Концертіно для скрипки з оркестром - 1972.
  • Концертіно для ф-но з оркестром - 1973.
  • «Чотири симфонічні казки» - 1947.
  • «Марш-увертюра» (на тему М. Лисенка) - 1959.
  • «Молодіжна поема» - 1959.
  • «Симфонічні танці» для ф-но з оркестром - 1980. ;


Вокально-симфонічні твори:

  • «Про канальські роботи» - балада для мішаного хору, солістів та симфонічного оркестру - 1936.
  • «Дівоча доля» - сюїта для голосу та симфонічного оркестру - 1937.
  • «Дитинство» - оркестрово-вокальна сюїта з музики до драм. вистави - 1939.
  • «Україна моя». Текст А. Малишко та М. Рильського - симфонія-кантата (№1) для мішаного хору, солістів та симфонічного оркестру - 1942-1943.
  • «Переможцям слава». Кантата для хору та симфонічного оркестру - 1943.
  • «Росія»-вокально-симфонічна поема для баритону, мішаного хору та симфонічного оркестру. - 1950.  
  • «Про партію рідну». Поема для хору, соліста та симфонічного оркестру - 1953-1954.
  • «Зійшла комунізму зоря» - 1954.
  • «Лірична ода Жовтню». Для жіночого хору та симфонічного оркестру - 1957.
  • «Про незабутніх людей». Вокально-симфонічні балади для басу: «Сказання про невідомого солдата», «Скрипка маршала», «Теркін-добрий малий»- 1967.
  • «Дорогами Жовтня»- ораторія. - 1967.
  • «Шляхами Жовтня» - вокально-симфонічна повість. - 1977.


Твори камерно-інструментальної музики, до яких входять:

  • «Марш до пуску Дніпрогесу» для баяну соло - 1933.
  • Квартет для двох скрипок, альта та віолончелі - 1935.
  • «Рондо» для скрипки та фортепіано - 1936.
  • «Поема» для скрипки та фортепіано. - 1943.
  • «Пісня» для скрипки та фортепіано. - 1950.
  • «Два українських танці» для баяну - 1950.  
  • Квартет («Вірменські замальовки») для двох скрипок, альта та віолончелі - 1960.
  • «Фантазія» для скрипки соло - 1960.
  • «Пам`яті музикантів» три поеми для фортепіано - 1961.
  • «Молодіжне тріо» для скрипки, віолончелі та фортепіано - 1961.
  • «Балада» та "Шуточний марш" для віолончелі та фортепіано - 1963.
  • «Образи» для фортепіано - 1970.
  • «Чотири українських танці» для скрипки та фортепіано - 1970.
  • Соната для віолончелі та фортепіано - 1976.[4]

Нагороди, пам'ятьРедагувати

Нагороджений орденами Леніна (1960), Жовтневої Революції (1971), Трудового Червоного Прапора (1948), болгарським орденом Кирила і Мефодія. Лауреат Сталінської премії (1946, 1952). Лауреат Державної премії УРСР ім. Шевченка (1974).

На вулиці Михайла Омеляновича-Павленка, 11 у Києві де мешкав Андрій Штогаренко, 1 липня 2008 року встановлено меморіальну дошку.

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Штогаренко Андрей Яковлевич. gorod.dp.ua. Процитовано 2021-03-05. 
  2. Андрій Штогаренко: талант чути народне. www.dnipro.libr.dp.ua (ua). Процитовано 2021-03-05. 
  3. Gazeta.ua (2013-08-21). Андрій Штогаренко довго коло мене ходив. Gazeta.ua (uk). Процитовано 2021-03-05. 
  4. НСКУ :: ШТОГАРЕНКО Андрій Якович. composersukraine.org. Процитовано 2021-03-05.