Грінченко Микола Олексійович
Мико́ла Олексі́йович Грі́нченко (21 квітня (3 травня) 1888[4], Київ — 27 листопада 1942, Уфа, Башкортостан, РСФРР) — український музикознавець, фольклорист. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941). У 1925—1928 роках ректор Музично-драматичного інституту в Києві, професор Київської консерваторії. Автор основоположних праць з історії української музики.
| Грінченко Микола Олексійович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 21 квітня (3 травня) 1888[2]  Київ, Київська губернія, Російська імперія[1] |
| Помер | 27 листопада 1942[1] (54 роки) Уфа, РРФСР, Башкирська АРСР, СРСР[1] |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна |  Російська імперія УНР.svg){kind=small} СРСР |
| Національність | українець |
| Місце проживання | Київ |
| Діяльність | музикознавець, фольклорист, викладач університету |
| Галузь | музикознавство |
| Alma mater | Кам'янець-Подільський університет |
| Знання мов | українська[3] |
| Заклад | Київська консерваторія |
| Нагороди |  |
Біографія
ред.Народився 21 квітня (3 травня) 1888 року[4] в Києві в сім'ї робітника заводу «Арсенал». Батько Миколи був музично обдарованою людиною, співав у хорі Київської опери, згодом став її хормейстером.
Початкову музичну освіту (хоровий спів, диригування, фортепіано) хлопець здобув у Придворній співацькій капелі в Санкт-Петербурзі, де навчався у 1897—1901 роках. Повернувшись до Києва, закінчив реальне училище, а 1912 року — музичне училище Російського музичного товариства. Першу наукову працю — «Українська музика та її представники» (рос. «Украинская музыка и ее представители») — Микола Грінченко опублікував у 1908—1909 роках у Тамбові (нині місто в Російській Федерації) в журналі «Баян».
Закінчив один курс історико-філологічного факультету Київського державного українського університету. У 1918—1921 роках навчався на історико-філологічному факультеті Кам'янець-Подільського державного українського університету (дійсний студент від 25 листопада 1918 року)[5]. Під керівництвом В'ячеслава Претра (відомого тоді вченого, зокрема, в галузі первісних музичних культур) написав дипломну роботу. Від 1921 року був лектором історії музики в Кам'янець-Подільському інституті народної освіти, створеному на заміну університету. Тут уперше розробив і почав читати курс історії української музики.
У 1922—1934 роках був викладачем історії музики й народної творчості Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка в Києві (у 1925—1928 роках був його ректором). Грінченко читав усі музично-історичні курси, що стосувались української, російської, західноєвропейської музики, вперше почав викладати тут курси історії опери, музичної критики, наукознавчі курси: музичної історіографії (за висловом Грінченка, «історії історії музики») та історії української музичної фольклористики. Завдяки педагогічній діяльності Миколи Олексійовича надбанням інститутських музично-історичних курсів стала низка прогресивних здобутків тогочасного українського та західноєвропейського музикознавства. В атмосфері посилення позицій Асоціації пролетарських музикантів України в українській музичній культурі Грінченко 1928 року залишив посаду ректора, а по суті — був звільнений, й до 1934 року працював в інституті проректором з навчальної роботи.
1933 року був заарештований на три місяці разом зі своїм родичем, українським поетом та науковцем-славістом Михайлом Драй-Хмарою. Після заслання на Колиму Драй-Хмари деякий час опікувався дочкою поета, надаючи їй змогу навчатися в музичній школі.
У 1934—1937 Микола Грінченко (після розділення Музично-драматичного інституту на театральний інститут і консерваторію) — професор Київської консерваторії.
У 1930-х роках Грінченко був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». Зокрема, 1934 року в журналі «Радянська музика» зазначалося, що «він має негайно викрити свої націоналістичні погляди» або «треба негайно усунути той вплив, який має Грінченко на студентську молодь»[6]. Наслідком таких звинувачень став арешт Грінченка, позбавлення роботи, нігілістична критика творчого доробку науковця аж до 1938 року. Внаслідок цих тяжких випробувань учений захворів на туберкульоз.
У 1938—1942 роках Микола Олексійович був науковим співробітником Інституту українського фольклору АН УРСР, 1942 року — директор Інституту народної творчості та мистецтв АН УРСР (нині Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України), який під час евакуації перебував в Уфі (нині столиця Башкортостану, Російська Федерація).
Помер 27 листопада 1942 року в Уфі. 1953 року перепохований у Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 2).
Наукова діяльність
ред.Наукові інтереси Грінченка зосереджувалися на питаннях історії української музичної культури, національного пісенного фольклору, наукового музикознавства тощо. Автор праць:
- «Історія української музики» (1922) [Архівовано 27 червня 2018 у Wayback Machine.]
- «Нарис історичного розвитку української народної музики» (опубліковано 1947),
- «Український романс», «Українська народна інструментальна музика», «Українські народні думи», «Коломийки», «Українські радянські народні пісні» та ін. (усі опубліковано 1959).
Працював над створенням «Українського музичного словника» (не опубліковано).
Грінченко — автор численних нарисів про творчість українськиї композиторів: Миколи Лисенка, Якова Степового, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Михайла Вериківського, Левка Ревуцького та інших.
Серед його творів є розвідки «Гайдамаки» Кирила Стеценка (1922), «Шевченко і музика» (1941), «Українська тематика в творчості Михайла Глінки» (1959) та інші.
Микола Грінченко займався педагогічною, музичною, громадською, пропагандистсько-просвітницькою діяльністю.
Вшанування
ред.У Києві є вулиця Миколи Грінченка.
Примітки
ред.- ↑ а б в г Гринченко Николай Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ метрична книга
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б Згідно з записом про народження та хрещення в метричній книзі. Низка джерел наводить іншу дату народження — 22 квітня (4 травня) 1888 року.
- ↑ Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С.545.
- ↑ Білокопитов О. Викрити й розтрощити націоналізм на музичному фронті УСРР // Радянська музика. — 1934. — № 1. — С.24.
Посилання
ред.- Грінченко Микола Олексійович // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — Т. 1 : [А – Д]. — С. 535-538.
- Українці в світі. Микола Грінченко[недоступне посилання з липня 2019].
- Немкович Олена. Видатний український історик-музикознавець (М. О. Грінченко)
- Лист Михайла Гайворонського до Миколи Грінченка від 17 квітня 1927 року[недоступне посилання з липня 2019]
- Олександр Горобець Микола Грінченко на весіллі у Михайла Драй-Хмари [Архівовано 24 січня 2020 у Wayback Machine.]
Джерела
ред.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 2. — С. 441.
- Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк ; Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : Поліграфкнига, 1976. — Т. 1 : А—Мол. — 416 с. — С. 171.
- Гордійчук М. М. Грінченко Микола Олексійович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 499.
- Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 180.
- Грінченко Микола Олексійович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 180 . — ISBN 5-88500-071-9.
- Кізченко В. І. Грінченко Микола Олексійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 207—208. — ISBN 966-00-0405-2. [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Немкович О. М.. Грінченко Микола Олексійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1. [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- Немкович О. М. Микола Грінченко: Нарис про життєвий і творчий шлях. — К.: Музична Україна, 1988. — 96 с.
- Грінченко А. Спогади про батька // Музика. — 1988. — № 5. — С.27—29.
- Грінченко М. Кобзар Федір Кушнерик : (до 65-річчя з дня народж. і 30-річчя кобзар. діяльності) / проф. М. Грінченко, Ф. Лавров ; Ін-т укр. фольклору Акад. наук УРСР, Центр. дом нар. творчості. – Київ : ЦДНТ УРСР, 1940. – 54 с. : іл., ноти, портр. [Архівовано 21 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Грінченко Микола Олексійович // Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка в особах. — Т.3. — С.94—103.
- Грінченко М. Історія української музики / Микола Грінченко ; складали: І. Іванов та ін. — Київ : Спілка, 1922. – 290 с. [Архівовано 21 лютого 2019 у Wayback Machine.]