Відкрити головне меню

Грінченко Микола Олексійович

український музикознавець, фольклорист

Мико́ла Олексі́йович Грі́нченко (22 квітня (4 травня) 1888(18880504), Київ — 27 листопада 1942, Уфа, Башкортостан, Російська Федерація) — український музикознавець, фольклорист. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941). У 1925—1928 роках ректор Музично-драматичного інституту в Києві, професор Київської консерваторії. Автор основоположних праць з історії української музики.

Грінченко Микола Олексійович
Grinchenko M O.jpg
Народився 22 квітня (4 травня) 1888
Київ, Київська губернія, Російська імперія[1]
Помер 27 листопада 1942(1942-11-27)[1] (54 роки)
Уфа, Російська РФСР, Башкирська АРСР, СРСР[1]
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Національність українець
Місце проживання Київ
Діяльність музикознавець
Галузь музикознавство
Alma mater Кам'янець-Подільський університет
Заклад Київська консерваторія
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України

Зміст

БіографіяРедагувати

Микола Олексійович Грінченко народився 22 квітня (4 травня за новим стилем) 1888 року в Києві в сім'ї робітника заводу «Арсенал». Батько Миколи був музично обдарованою людиною, співав у хорі Київської опери, згодом став її хормейстером.

Початкову музичну освіту (хоровий спів, диригування, фортепіано) хлопець здобув у Придворній співацькій капелі в Санкт-Петербурзі, де навчався у 1897—1901 роках. Повернувшись до Києва, закінчив реальне училище, а 1912 року — музичне училище Російського музичного товариства. Першу наукову працю — «Українська музика та її представники» (рос. «Украинская музыка и ее представители») — Микола Грінченко опублікував у 1908—1909 роках у Тамбові (нині місто в Російській Федерації) в журналі «Баян».

Закінчив один курс історико-філологічного факультету Київського державного українського університету. У 1918—1921 роках навчався на історико-філологічному факультеті Кам'янець-Подільського державного українського університету (дійсний студент від 25 листопада 1918 року)[2]. Під керівництвом В'ячеслава Претра (відомого тоді вченого, зокрема, в галузі первісних музичних культур) написав дипломну роботу. Від 1921 року був лектором історії музики в Кам'янець-Подільському інституті народної освіти, створеному на заміну університету. Тут уперше розробив і почав читати курс історії української музики.

У 1922—1934 роках був викладачем історії музики й народної творчості Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка в Києві (у 1925—1928 роках був його ректором). Грінченко читав усі музично-історичні курси, що стосувались української, російської, західноєвропейської музики, вперше почав викладати тут курси історії опери, музичної критики, наукознавчі курси: музичної історіографії (за висловом Грінченка, «історії історії музики») та історії української музичної фольклористики. Завдяки педагогічній діяльності Миколи Олексійовича надбанням інститутських музично-історичних курсів стала низка прогресивних здобутків тогочасного українського та західноєвропейського музикознавства. В атмосфері посилення позицій Асоціації пролетарських музикантів України в українській музичній культурі Грінченко 1928 року залишив посаду ректора й до 1934 року працював в інституті проректором з навчальної роботи.

У 1934—1937 Микола Грінченко (після розділення Музично-драматичного інституту на театральний інститут і консерваторію) — професор Київської консерваторії.

У 1930-х роках Грінченко був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». Зокрема, 1934 року в журналі «Радянська музика» зазначалося, що «він має негайно викрити свої націоналістичні погляди» або «треба негайно усунути той вплив, який має Грінченко на студентську молодь»[3]. Наслідком таких звинувачень став арешт Грінченка, позбавлення роботи, нігілістична критика творчого доробку науковця аж до 1938 року. Внаслідок цих тяжких випробувань учений захворів на туберкульоз.

У 1938—1942 роках Микола Олексійович був науковим співробітником Інституту українського фольклору АН УРСР, 1942 року — директор Інституту народної творчості та мистецтв АН УРСР (нині Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України), який під час евакуації перебував в Уфі (нині столиця Башкортостану, Російська Федерація).

 
Могила Миколи Грінченка

Помер 27 листопада 1942 року в Уфі. 1953 року перепохований у Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 2).

Наукова діяльністьРедагувати

Наукові інтереси Грінченка зосереджувалися на питаннях історії української музичної культури, національного пісенного фольклору, наукового музикознавства тощо. Автор праць:

  • «Історія української музики» (1922)
  • «Нарис історичного розвитку української народної музики» (опубліковано 1947),
  • «Український романс», «Українська народна інструментальна музика», «Українські народні думи», «Коломийки», «Українські радянські народні пісні» та ін. (усі опубліковано 1959).

Працював над створенням «Українського музичного словника» (не опубліковано).

Грінченко — автор численних нарисів про творчість українськиї композиторів: Миколи Лисенка, Якова Степового, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Михайла Вериківського, Левка Ревуцького та інших.

Серед його творів є розвідки «Гайдамаки» Кирила Стеценка (1922), «Шевченко і музика» (1941), «Українська тематика в творчості Михайла Глінки» (1959) та інші.

Микола Грінченко займався педагогічною, музичною, громадською, пропагандистсько-просвітницькою діяльністю.

ВшануванняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Гринченко Николай Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С.545.
  3. Білокопитов О. Викрити й розтрощити націоналізм на музичному фронті УСРР // Радянська музика. — 1934. — № 1. — С.24.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати