Гончар Григорій Моїсейович
Григорій Моїсейович Гончар (31 травня 1916, Єлисаветград — 17 грудня 1998, Івано-Франківськ) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу (1945), в роки німецько-радянської війни командир роти 1237-го стрілецького полку (373-та стрілецька дивізія, 52-а армія, 1-й Український фронт), старший лейтенант.
| Григорій Моїсейович Гончар | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження |
31 травня 1916 Єлисаветград | ||||||
| Смерть |
17 грудня 1998 (82 роки) Івано-Франківськ | ||||||
| Поховання | Івано-Франківськ | ||||||
| Країна |
 СРСР | ||||||
| Приналежність |
 Радянська армія | ||||||
| Освіта | Постріл | ||||||
| Роки служби | 1937–1962 | ||||||
| Партія | КПРС | ||||||
| Звання |
 Полковник | ||||||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
Родина ред.
Народився в сім'ї службовця. Єврей.
Освіта ред.
- У 1939 закінчив Московське військово-політичне училище,
- в 1940 закінчив курси начальників полкових шкіл.
Кар'єра ред.
Після закінчення 8 класів працював слюсарем на Кіровоградському заводі «Червона Зірка».
Призваний в Червону армію в 1937. Член ВКП (б) / КПРС з 1939 року.
В 1940 призначений політруком полкової школи сержантів 747-го стрілецького полку, дислокованого в місті Сталіногорськ (нині Новомосковськ) Тульської області.
Учасник німецько-радянської війни з 29 червня 1941 року. Брав участь у запеклих боях за Могильов, потім у боях біля станції Луполово — передмістя Могильова, був тяжко поранений.
Після одужання встановив зв'язок з партизанами і був прийнятий до загону імені Сталіна під командуванням П. А. Дубового, який діяв у Черкаській області України, де командував партизанською ротою. У боях в німецькому тилу був тричі поранений. В одній з розвідувальних партизанських операцій разом з товаришем по загону збив німецький літак. Після падіння літака партизани зняли з нього кулемет, малокаліберні гармати і доставили до загону. За це Г. М. Гончар був нагороджений медаллю «За відвагу».
Після відвоювання в 1943 році Черкаської області був направлений на перевірку в збірно-пересильний перевірочний табір при 52-й армії. Після перевірки був відновлений у званні старшого лейтенанта і призначений командиром стрілецької роти.
Брав участь у боях по оточенню великої ворожого угруповання під Яссами і Кишиневом. Командував штурмовим загоном у складі стрілецької роти з доданої артилерійською батареєю, двома танками і відділенням саперів. Здійснив успішний прорив оборони противника і забезпечив введення в бій великих сил радянських танків, замкнувши кільце оточення. Був нагороджений орденом Червоної Зірки. Надалі брав участь у визволенні Польщі.
Особливо відзначився при форсуванні Одера. 24 січня 1945 року на південний схід від міста Вроцлав перший в полку зі своєю ротою форсував річку, атакував, увірвався до траншеї противника і відкинув його на західний берег, захопивши плацдарм 500 метрів по фронту та 400 метрів у глибину. У ході розширення захопленого плацдарму був поранений, але не залишив поля бою і продовжував вести за собою роту в наступ. Потім був в несвідомому стані переправлений ординарцем через Одер і евакуйований до госпітальної бази тилу, де перебував на лікуванні до серпня — вересня 1945 року.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Одера, закріплення і розширення плацдарму, старшому лейтенанту Гончару Григорію Мойсейовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7279).
Після закінчення війни продовжував службу в армії. У 1946–1956 роках — старший викладач кафедри військової підготовки Станіславського (нині Івано-Франківського) медичного інституту. У 1956 році був у складі радянських військ, що діяли в Угорщині. У 1957–1958 роках навчався на Вищих командних стрілецьких курсах «Постріл». У 1959–1960 роках — командир мотострілецького полку (місто Славута Хмельницької області, Україна), в 1960–1962 роках — командир мотострілецького полку (місто Любомль Волинської області, Україна). З 1962 року полковник Г. М. Гончар — в запасі.
Жив у місті Івано-Франківськ (Україна). Працював директором філії Київського технологічного технікуму, директором філії Київського автотранспортного технікуму, викладачем політекономії автотранспортного технікуму. З 1990 року — на пенсії. Помер 17 грудня 1998 року. Похований в Івано-Франківську.
Відзнаки ред.
Герой Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна, орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.
Почесний громадянин міста Могильов (Білорусь). Учасник Параду Перемоги 1995 року.
Літературна діяльність ред.
Григорій Гончар, як учасник подій, використавши численні архівні документи, свідчення очевидців, відтворив боротьбу підпільних організацій, парашутно-десантних груп і партизанських загонів на території Чигиринського, Кам'янського, Смілянського та інших районів теперішньої Черкаської області у документальній повісті «Заграви над Тясьмином», яка вийшла в 1978.
В центі повісті образ «людини надзвичайної волі, стійкого комуніста, підпільника і партизанського ватажка» Петра Антоновича Дубового.
Бібліографія ред.
Книги Григорія Гончара:
- Гончар Г. М. Заграви над Тясьмином. — Київ: Політвидав, 1978. — 216 сторінок, тираж 115 000.