Гончаров Михайло Дмитрович
Гончаров Михайло Дмитрович[1] (1891, хутір Новошрамківка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська Імперія — 7 березня 1945 р., Польща) — генерал-майор танкових військ, заступник командувача 2-ої гвардійської танкової армії.
| Гончаров Михайло Дмитрович | |
|---|---|
| Народився | 1 листопада 1891 |
| Помер |
6 березня 1945 (53 роки) Республіка Польща |
| Поховання | Берестя |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Учасник | Перша світова війна, німецько-радянська війна і громадянська війна |
| Військове звання | генерал-майор |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |
     |
| Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (червень 2021) |
Життєпис ред.
Народився у 1891 р. на хуторі Новошрамківка Пирятинського району Полтавської губернії, Російська імперія. Зараз ці землі входять до с. Шрамківка. Драбівський район, Черкаська область, Україна. З 2021 р. — Золотоніський район.
Військову службу почав у царській армії, брав участь у Першій світовій війні. В чині поручика був командиром роти. У 1918 р. перейшов у РСЧА. Служив у армії близько 20 років, з них 11 років боровся з басмачами в Узбекистані.
З 15 жовтня 1932 був командиром 19-го Туркменського кавалерійського полку. Через деякий час був переведений на Далекий Схід на кордон з Китаєм.
Під час служби у Далекосхідному військовому окрузі був заарештований та звинувачений у військовому заколоті. Одночасно з ним був заарештований увесь командний склад округу. Пробув у тюрмі 1,5 року. Реабілітований перед німецько-радянською війною.[2]
24 червня 1941 р. отримав звання генерал-майор.
З 25 серпня по 4 грудня 1941 року командував 30-ою стрілецькою Іркутською тричі Червонопрапорною дивізією імені Верховної Ради РРФСР.
Після поранення потрапив на 1-й Білоруський фронт.
У 1944-1945 рр. Гончаров М. Д — заступник командувача 2-ої гвардійської танкової армії. Попри солідний вік (а йому було вже за 50 років) й високе звання він брав участь не тільки у розробці плану бою, а й безпосередньо в боях.
3 лютого 1945 року за особливі відзнаки у Варшавсько-Познанській наступальній операції генерал-майор танкових військ Гончаров був представлений командувачем 2-ої гвардійської танкової армії генералом Богдановим до звання Герой Радянського Союзу, але нагородили орденом Кутузова І ступеня.
На переправі частин 12-го гвардійського танкового корпусу через р. Іна 1 березня 1945 р. в м. Ретц, Західна Померанія (сучасна Польща) був важко поранений і евакуйований у госпіталь. Помер від ран 7 березня 1945 р. Похований у м. Берестя.
Деякі особисті речі Михайла Гончарова (прострелена шинель та деякі інші речі, які привезли солдати його частини разом з похоронкою), зберігаються у краєзнавчому музеї м. Сороки (Молдова)[3].
Нагороди ред.
- два ордени Леніна (02.08.1941, 21.02.1945 — вислуга років)
- два ордени Червоного Прапора (03.08.1944, 03.11.1944 — за вислугу років)
- Орден Кутузова 1 ступеня (06.04.1945 посмертно)
- Орден Суворова 2 ступені (13.09.1944)
- Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Пам'ять ред.
В радянські роки його ім'я носила піонерська дружина школи у с. Шрамківка, Драбівський район, Черкаська область. До складу села увійшов хутір на якому народився Михайло Гончаров.
Посилання ред.
- ↑ Biography of Major-General Mikhail Dmitrievich Goncharov - (Михаил Дмитриевич Гончаров) (1891 – 1945), Soviet Union. generals.dk. Архів оригіналу за 27 травня 2019. Процитовано 17 червня 2021.
- ↑ Петр Цюра. www.facebook.com (англ.). Процитовано 17 червня 2021.
- ↑ Наш полк, Наш полк (17 липня 2021 р.). Гончаров Михаил Дмитриевич. https://polk.inter.ua/uk/polk/25717-goncharov-mikhail-dmitrievich (Російською) . https://polk.inter.ua/uk/polk/25717-goncharov-mikhail-dmitrievich. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 17 червня 2021 р..