Відкрити головне меню

Гонгадзе Мирослава Володимирівна

українська телеведуча, журналістка, юрист; вдова українського журналіста Георгія Гонгадзе

Гонгадзе Миросла́ва Володи́мирівна (у дівоцтві Петришин; нар. 19 червня 1972 року, м. Бережани, Тернопільська область) — українська телеведуча, журналістка, юрист; вдова українського журналіста Георгія Гонгадзе. Після загибелі чоловіка Мирослава отримала політичний притулок у США і від 2001 року разом із дітьми оселилася в передмісті Вашингтона.

Гонгадзе Мирослава Володимирівна
Myroslava Gongadze in Washington.jpg
Мирослава Гонгадзе
Ім'я при народженні Мирослава Володимирівна Петришин
Народилася 19 червня 1972(1972-06-19) (47 років)
Бережани, Тернопільська область, Українська РСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність українська телеведуча, журналістка, юрист
Alma mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Знання мов українська
У шлюбі з Георгій Гонгадзе (вдова)
Діти близнючки Нана та Соломія (1997 р.н.)
Нагороди
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня

ОсвітаРедагувати

РодинаРедагувати

Чоловік — Георгій Гонгадзе, відомий український журналіст (*1969 — †2000). Одружились 1995 року.

Діти — доньки-близнята Нана і Соломія, 1997 р.н.

Батько — Володимир Петришин, загинув 8 жовтня 2015 року[1][2][3] Мати Ольга Михайлівна, брат Микола, сестра Галина[4].

Журналістська діяльністьРедагувати

1994 рік — очільниця прес-службу тоді ще львівської політичної сили «Нова хвиля», з якої згодом виросла партія «Реформи і порядок».

Із 1995 р. — працювала на телебаченні в Києві: ММЦ «Інтерньюз» (із 1997 р. — СТБ) — телепрограми «Параграф», «Вікна-Плюс».

1998 — керівниця відділу зв'язків з громадськістю у щоденному журналі «День».

1998—2000 — керівниця штабу партії «Реформи і порядок»

2000 — проводила інформаційну компанію «За Ющенка, за реформи».

2001 - після вбивства Георгія Гонгадзе вона з дітьми отримала політичний притулок у США і оселилася у передмісті Вашингтона. Причини такого рішення вона пояснила через 17 років в одному із своїх інтерв'ю.

« Це був один момент. Я сиділа в себе в офісі. Прийшли всі мої політичні друзі, з якими я працювала, і хтось із них приніс касету з записами. Вставили в магнітофон, почали слухати. Кучма матюкається, потім розмовляє з Литвином, потім вони сміються, потім вони говорять про Притулу, потім вони говорять про мене — як закрити нам рота. Дуже цікава історія, бо Литвин рекомендує: щоби кампанія вщухла, треба розповідати на Першому національному каналі, що таких історій і таких зникнень — тисячі в Україні, й ніхто про це не розповідає: «Велике діло — зник журналіст». І тут я пригадую сюжет, який я бачила за кілька днів до прослуховування цієї плівки, в якому йшлося про те, що «в Україні зникають тисячі людей», — просто тими ж словами!

Мої товариші сміялися, вирішували, що робити. А я сиджу, слухаю й кажу: «Люди, вони про мене говорять…». Й один із присутніх колег каже: «Та ти вже стільки пережила — витримаєш і це». І я тоді зрозуміла, що все — the end, мене ніхто не захистить: чоловіка немає, ми вже знаємо, що його вбили, бо вже знайшли тіло, в мене двоє маленьких дітей. Якщо вони захочуть щось зі мною зробити, вони це зроблять. Я зрозуміла, що мені треба самій себе захистити.

»

[5]

2001—2004 — працювала редактором у видавництві у Вашингтоні, США.

Із 2004 р. — продюсер Української редакції Всесвітньої служби «Голосу Америки» (Вашингтон, США) і ведуча телевізійної інформаційної програми «Час-Time», яка транслюється в Україні на частотах «5 каналу».

2014—2015 — ведуча телеканалу "UA:Перший" («Національні дебати», «Prime Time»).

Суспільно-політична діяльністьРедагувати

Покарання винних у вбивстві журналістаРедагувати

Після загибелі чоловіка, відомого українського журналіста Георгія Гонгадзе Мирослава вимагає від української влади та суду довести до логічного завершення розслідування його вбивства, оголосити імена не тільки виконавців, але і українських високопосадовців — замовників злочину, а також покарати винних. Інтереси Мирослави в Україні представляє адвокат Валентина Теличенко.

Інша діяльністьРедагувати

2001 рр. — була в Україні креативним директором акції на захист реформ і особисто Прем'єр-міністра України Віктора Ющенка.

Починаючи із 2004 р. — на запрошення американських, європейських університетів, політичних та громадських організацій світу виступає із розповідями про свободу слова.

Разом із представниками російського Центру екстремальної журналістики Мирослава створила Міжнародну школу безпеки журналістів імені Георгія Гонгадзе і Анни Політковської. За її словами, школа повинна «відкрити журналістам нові можливості для захисту їхніх прав, надати засоби і прийоми для їх безпечної роботи»[6]. Проект отримав широку підтримку, в тому числі з боку ОБСЄ.

Із 28 травня 2011 р. — член Союзу українок Америки.

Державні нагородиРедагувати

  • Орден княгині Ольги III ст. (10 грудня 2014) — за вагомий особистий внесок у розвиток журналістики, активну громадську діяльність та високу професійну майстерність[7]

ТвориРедагувати

  • 2006 — книга «Розірваний нерв. Хронологія громадянського протесту».

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Особистий блог на LiveJournal
  • Виступ про помилки укр. журналістики на засіданні за круглим столом «Демократія: український шлях» в Києві, 3.02.2011. Відеозапис.
  • Інтерв'ю[недоступне посилання з липень 2019] «Моїм донькам подобається Україна» для «Нова газета».
  • Інтерв'ю «Нана і Саломе — результат палкого кохання, найкраще, що зі мною трапилось в житті» для «Гучні імена».
  • Інтерв'ю «Не знаю, чи зустріну я ще такого чоловіка, як Георгій» для газети «Бульвар Гордона», 17.05.2005.

Див. такожРедагувати