Гольшанський Андрій Іванович
Андрій Гольшанський — старший син зрущеного литовського князя, намісника київського Івана Ольгимонтовича від Агрипини Святославни, смоленської князівни.
| Гольшанський Андрій Іванович | |
|---|---|
| Помер | в 1410-их |
| Рід | Гольшанські |
| Батько | Іван Ольгимонтович |
| Матір | Агрипина Святославна |
| Дружина | Олександра Дмитрівна Друцька |
| Діти | 3 дочки |
| Київський намісник | |
| Попередник | Юрій Гедигольд |
| Наступник | Михайло Гольшанський |
Життєпис
ред.Першу згадку о нім історики вбачають у повідомленні німецького хронікаря Віганда Марбурзького[ru] про те, що якийсь «ducem Andream» супроводжував зимою 1389–90 року І. Гольшанського на перемовинах із тевтонським магістром; коли це дійсно так, то родитись Андрій мусів близько 1370[a]. Посполу з вітцем й братом Семеном він-таки засвідчив віленсько-радомську унію (18 січня 1401)[2][3][4].
У пруських Вегеберіхтах[en], зладжених на підставі донесень орденських вивідників останньої чверті XIV століття, нобіля під 1385 р. означено як посідаючого Ів'є (Ywie, ouch Andrusken hoff) та Гольшани (Goltschan, Andrusken hoff) на 91-м маршруті хрестоносців, а втім, дещо далій по тексту Гольшани на 97 маршруті вже названі власністю діда Ольгимонта[5][6][7].
Хроніка Биховця назива Андрія Івановича князем в'язинським[b] (од імені розташованого біля Гольшан села, що було центром його володінь[10][11][8]), тоді як Ян Длугош, автор польських Анналів, — намісником київським. Послідня звістка потверджується внесенням А. Гольшанського в перелік «князей наших великых» синодика Києво-Печерської лаври[3]. Роками же порядкування оного у колишнім стольнім граді литовський історик Лауринас Шедвідіс схильний лічити 1411–18[5].
Родина
ред.З Олександрою Дмитрівною Друцькою прижив трійко доньок:
- Василіса — жінка кн. Івана Володимировича;
- Софія — четверта дружина польського короля Владислава ІІ Ягайла, засновника династії Ягеллонів. Матір Владислава III (нар. 1424) та Казимира IV (нар. 1427). Прикметно, що та ж Хроніка Биховця виводить її походження «z pokolenia ruskoho», себто православного[3][c].
- Марія — дружина молдовського господаря Іллі І.
По його кончині діти трапили на виховання к вую, — Семену Друцькому.
Див. також
ред.Завваги
ред.- ↑ Олександр Кузьмін натомість гадає, що під цією личиною може критись А. В. Друцький[be] або його родич, А. М. Одинцевич[1].
- ↑ В оригіналі — «в'язанський» (wiazański), що пізніше з подачі Теодора Нарбута було хибно потрактовано як в'яземський і в такому вигляді інколи подибується у літературі[8]. Своєю чергою, Матей Стрийковський помилково означив його ще і як князя друцького та родоначальника Острозьких й Заславських[9].
- ↑ Вірогідно, Казимир отримав друге ім'я Андрій саме на честь діда[12].
Примітки
ред.- ↑ Кузьмин А. В. Участие литовско-русских князей в Грюнвальдской битве // Судьбы славянства и эхо Грюнвальда: Выбор пути русскими землями и народами Восточной Европы в Средние века и раннее Новое время (к 600-летию битвы при Грюнвальде/Танненберге). Материалы международной научной конференции / Отв. ред. А. И. Филюшкин. СПб.: Любавич, 2010. С. 148
- ↑ Baranauskienė, Inga (2012). Onos Vytautienės kilmė ir giminė. Kultūros barai (2): 72.
- ↑ а б в Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 125, 506, 581. — ISBN 978-5-86007-918-2.
- ↑ Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 64, 178.
- ↑ а б Šedvydis L. Dukes of Holszany in Kiev from early 14th century to year 1430 // Князівства Галицької і Волинської земель в міжнародних відносинах XI—XIV століть. — 2012. — С. 160-162.
- ↑ Scriptores rerum Prussicarum: die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft. Bd. 2. Leipzig, 1863. S. 704, 707
- ↑ Polechow, Sergey; Butyrski, Michaił N. (2018). Pieczęć kniazia Iwana Olgimuntowicza Holszańskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi Tęgowskiemu w siedemdziesiątą rocznicę urodzin: 450.
- ↑ а б Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Л. В. Войтович. — Біла Церква : Олександр Пшонківський, 2006. — С. 605.
- ↑ Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / відп. ред. О. Купчинський. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. — С. 647.
- ↑ Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907 — с. 521
- ↑ Wolff, Józef (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa: Drukiem J. Filipowicza. с. 96.
- ↑ Duczmal, Małgorzata (1996). Jagiellonowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie. с. 375.