Гольшанська Василіса Андріївна
Василіса Гольшанська, прозвана Білухою[a] (рус. Wasilisa Holszanska, prozwiszczom Bełucha; пом. пред 25 серпня 1484) — старша дочка литовсько-руського православного князя, київського намісника Андрія Івановича Гольшанського та Олександри Дмитрівни Друцької. Жінка кн. Івана Бєльського.
Життєпис
ред.Ще геть юною вона лишилась без батька й відтоді замешкувала разом із матір'ю і сестрами — Софією та Марією — при дворі свого вуя Семена Друцького, в гурті його синів, осторонь можних стриїв і тітки. Близько 1421 року дівчина пошлюбила небожа польського короля Ягайла, який під час навідин ВКЛ зимою 1420/21 року обручивсь із Василісиною середульшою сестрою; це сталось, либонь, по намові вел. кн. Вітовта[1].
На сторінках Хроніки Биховця, створеної у середині XVI століття наближеним до кола Гольшанських автором, історія обросла легендарними звістками: мовляв, заручини одбулися в Друцьку, куди Ягайло з Вітовтом та Іваном Володимировичем прибули після смоленського походу. За обідом у Семена Дмитровича доперва овдовілий король, чия «wżo tretiaia żona była umerła bez płodu», зауважив двох його юних вродливих племінниць, надумавши побратись з Софією; у Василіси ж він помітив вусики, що, на його гадку, свідчило про міцне здоров'я дівчини, а оскільки був підстаркуватий, то «не смів на неї понадитися». Тогочасний звичай, щоправда, не дозволяв видавати молодшу доньку перед старшою. Втім, вихід швидко знайшовсь: Василісу засватали братаничу Ягайла.
Подружжя дочекалось 4 синів (Іван, Януш, Федір і Семен) та 4 доньок:
- Анна, дружина князя тешинського Болеслава II (з 28 січня 1448);
- Агнешка, жінка київського воєводи Івана Ходкевича;
- Марія, побралась з кн. Іваном Васильовичем Острозьким;
- Уляна, дружина кн. Дмитра Федоровича Одинцевича[2].
Десь у листопаді 1432 р. Василіса з дітьми й казною чоловіка трапила в полон до Свидригайла, що здійснював похід на Литву.
По кончині чоловіка доживотно тримала Смольняни[be] Оршанського повіту, який відтак перейшов сину Семену, а в 1522 — к Костянтину Острозькому (з правом розширення й осадження міста, будівництва замку, відкриття торгу або корчми)[3].
Інколи в літературі — з легкої руки історика Юзефа Вольфа — подибується хибне твердження, що Гольшанська буцімто стала вдруге дружиною якогось кн. Михайла Семеновича.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ За припущенням польського історика Яна Тенговського[pl], свій придомок, спімнутий єдино Хронікою Биховця, дістала від назви чоловікової посілості, розташованої понад р. Обша на північний схід од Смоленська. Втім, не слід виключати й іншого пояснення.
- ↑ Maleczyńska, Ewa (1936). Rola polityczna królowej Zofii Holszańskiej na tle walki stronnictw w Polsce w latach 1422–1434. 19. Towarzystwo Naukowe, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego pod Zarządem J. Filipowskiego: 24—25.
- ↑ Чарняўскі Ф. Нататкі да генеалогіі князёў Адзінцэвічаў і Падбярэзскіх // Герольд Litherland. — 2013. — № 19. — С. 70.
- ↑ Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. — Т. 2. — СПб., 1848. — С. 146
Література
ред.- Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. — Poznań-Wrocław, 1999. — S. 90–93. — ISBN 83-913563-1-0