Юрій Гедигольд герба Леліва (також Дедиголд, Кдиголд[1], Ґедиґольд, Гедиго́вт, лит. Jurgis Gedgaudas; пом. близько 1435) — литовський боярин і дипломат часів Вітовта та Свидригайла. Воєвода київський до 1411 року, з 1415 року староста подільський[11], воєвода віленський — з 1425 року (або раніше) до 1432 р.

Юрій Гедигольд
Ім'я при народженніГедигольд
ПсевдоДедиголд, Кдиголд[1]
Народився14 століття Редагувати інформацію у Вікіданих
Померблизько 1435
ПохованняСобор святих Станіслава і Владислава (Вільнюс)[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велике князівство Литовське Редагувати інформацію у Вікіданих
Титулвоєвода київський, воєвода віленський, староста подільський
Посадавоєвода Віленський[3], Київський воєвода[4], маршалок господарський[5][6], намісник смоленськийd[7] і Q133593104?[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіякатолик
РідМонивидовичі
БатькоKailikind[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіВойцех Монивид (брат)
Брати, сестриВойцех Монивид[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зАнастасія
ДітиПетро
Герб
Герб

Біографія

ред.

У джерелах вперше згадується в 1401 році як маршалок дворний великого князя литовського Вітовта. Батьком Юрія був Кайлікін (Гайлікін), рідним братом — Альберт (Войтех) Монивид.

За його участі було побудовано замок Каравул неподалік Рашкова (тепер Молдова).[12]

Як свідок Гедигольд підписав акти Віленської-Радомської унії 1401 року і Торуньського миру 1411 року. У 1415 році був у складі литовської делегації на Констанцькому соборі. З 1425 року після смерті брата Войтеха Монивида посів уряд воєводи віленського. У 1429 році був послом від Вітовта до польського короля Владислава ІІ Ягайла стосовно корони для Вітовта.

Після смерті Вітовта у 1430 році у війні за владу у Великому князівстві Литовському між Свидригайлом і Сигізмундом Кейстутовичем, підтримав спочатку першого. Був серед небагатьох, з ким після невдалої спроби вбивства утік до Полоцька Свидригайло. У битві під Ошмянами 8 грудня 1432 р. потрапив у полон до Сигізмунда і позбавлений посади воєводи віленського.[13] Пізніше визнав владу Сигізмунда, виступав свідком на його документах як пан на Вишневе до 1435 року, після 9 червня 1435 в документах не згадується.[14]

Посідав маєтності у Крево та Ошмянах. У 1413—1414 роках заснував поселення Скірснемуне, яке з 1504 року було названо на честь засновника — Гедігаудішкіс, з 1599 року — Гелгаудішкіс.

Похований разом з братом у родинній каплиці Віленськії латинської катедри, відомій як Монивидівська.

Був одружений з Анастасією, від якої мав сина Петра Сенька Гедигольдовича.

Примітки

ред.
  1. а б О Подолской земли / Західноруський, або Білоруський літопис // Українська література XIV-XVI ст. — К. : Наукова думка, 1988. — С. 532. — ISBN 5-12-009282-9.
  2. Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 234. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
  3. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. WolffKraków: 1885. — С. 72.
  4. Urzędnicy województw kijowskiego i czernihowskiego XV-XVIII wieku: spisyKórnik: Biblioteka Kórnicka, 2002. — С. 65. — 344 с. — ISBN 83-85213-37-6
  5. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. WolffKraków: 1885. — С. 173.
  6. Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 233, 335. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
  7. Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. IV, Ziemia smolenśka i województwo smolenśkie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. RachubaWarszawa: Wydawnictwo DiG, 2003. — С. 89. — 412 с. — ISBN 83-7181-279-5
  8. Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku: spisy / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1998. — С. 119. — 242 с. — ISBN 83-85213-22-8
  9. Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 233. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
  10. Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 233, 262. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
  11. http://www.history.vuzlib.org/book_o017_page_4.html [Архівовано 29 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. Грушевський М. Чорноморська торговельна дорога XIV—XV в. Замки Каравул, Чорний город і Качибей // Історія України-Руси. — Т. VI. Примітки. — С. 607.
  13. 7.8. Князі і традиції державності
  14. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej, nr 139.

Література

ред.
Попередник
Войтіх Монивид
  Воєвода віленський
14251432
  Наступник
Ян Довгерд