Голобуцький Володимир Олексійович
| Володимир Олексійович Голобуцький | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Народився | 15 (28) липня 1903 Великий Бір (Гордієвський район), Суразький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія | ||
| Помер | 21 січня 1993 (89 років) Київ, Україна | ||
| Країна | Російська імперія, УНР, СРСР | ||
| Національність | українець | ||
| Діяльність | історик, викладач університету | ||
| Alma mater | Північнокавказький державний університет | ||
| Галузь | історія України | ||
| Заклад | Інститут історії АН УРСР | ||
| Вчене звання | професор | ||
| Науковий ступінь | доктор історичних наук | ||
| Науковий керівник | Греков Борис Дмитрович | ||
| Відомі учні | Михайлина Павло Васильович | ||
| Діти | Голобуцький Петро Володимирович | ||
| Нагороди |
| ||
Голобуцький Володимир Олексійович (нар. 15 (28) липня 1903, Великий Бір — 21 січня 1993, Київ) — історик українського козацтва, фахівець з економічної історії України, доктор історичних наук (з 1948 року), професор (з 1949 року).
Біографія
ред.Народився 15 (28 липня) 1903 року в селі Великому Борі Суразького повіту Чернігівської губернії (нині Брянської області, РФ) в родині священика, вчителя і громадського діяча. Після закінчення сільської школи навчався в Новгород-Сіверському духовному училищі. З 1919 року — переписувач, воєнний діловод військового комісаріату, співробітник відділу народної освіти в селі Мутиному. Восени 1921 року поступив на дворічні курси для дорослих в місті Глухові, а після закінчення їх працював «збачем» в селі Безуглівці під Ніжином. Там отримав довідку про своє походження нібито з сільської бідноти, без котрої отримати вищу освіту було неможливо. У 1925 році виїхав на Кавказ. В адигейському аулі Пчегатлукай працював завідувачем хатою-читальнею та обирався секретарем місцевого комсомольського осередку.
У 1926 році поступив на природниче відділення Кубанського педагогічного інституту, а наступного року перевівся до Північнокавказького університету у Ростові-на-Дону на соціально-економічне відділення. По закінченні його у 1930 році був направлений на роботу в місто Грозний викладати на рабфаці, в технікумі дошкільної освіти та в Міжгалузевому комбінаті робочої освіти.
У 1934–1937 роках — аспірант, викладач педагогічного інституту імені О. І. Герцена в Ленінграді. У 1937–1940 роках — доцент і завідувач кафедри історії народів СРСР Краснодарського педагогічного інституту. У 1938 році в Ленінградському педагогічному інституті під керівництвом академіка АН СРСР Б. Д. Грекова захистив кандидатську дисертацію на тему «Дипломатичні зносини Московського уряду з Богданом Хмельницьким до Земського Собору 19 лютого 1651 р.».
У 1940–1942 роках — доцент Ленінградського педагогічного інституту. У 1942–1943 роках — викладач у педагогічному училищі села Аксубаєвого Аксубаєвського району Татарської АРСР. У 1943–1947 роках — завідувач кафедри історії СРСР Казанського державного університету. У 1947–1949 роках — завідувач кафедри, декан історичного факультету Чернівецького державного університету. У 1947 році у Ленінградському державному університеті захистив докторську дисертацію на тему «Чорноморське козацтво: Нарис соціальної історії».
У 1947–1949 роках — старший науковий співробітник, у 1949–1950 роках — завідувач відділу історії народів СРСР, з 1951 року — завідувач відділу історіографії та фондів, у 1951–1954 роках — старший науковий співробітник відділу археографії. Незважаючи на вимушенні компроміси з пануючою ідеологією, об'єктивно підходив до вивчення історії України 16-19ст. Відстоював концепцію раннього розвитку буржуазних відносин в Україні та глибоко досліджував питання українського козацтва у часи коли ця тема була під мовчазною забороною режиму[1] У 1954–1958 роках — старший науковий співробітник відділу історії феодалізму, у 1958–1961 роках — завідувач відділом історії феодалізму, у 1974–1979 роках — старший науковий співробітник-консультант відділу дружби народів Інституту історії АН УРСР. У 1951–1953 роках — завідувач кафедри історії СРСР Київського педагогічного інституту. У 1961–1971 роках — завідувач кафедри історії народного господарства Київського інституту народного господарства. У 1972–1984 роках — старший науковий співробітник-консультант Інституту економіки АН УРСР. Підготував чимало молодих вчених у галузі історії України, козацтва, економіки. Брав участь у роботі 11-го Міжнародного конгресу істориків (Стокгольм, 1960).[2]
Жив в Києві в будинку по вулиці Черняховського, 4, квартира 32. Помер в Києві 21 січня 1993 року.
Праці
ред.- Освободительная война украинского народа под руководством Б. Хмельницкого. К., 1954;
- Россия и освободительная война украинского народа 1648–1654 гг. К.,1954;
- Черноморское казачество. К., 1956;
- Максим Железняк. М., 1960;
- Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734–1775 рр. К., 1961;
- Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648–1654 гг. К., 1962;
- Страницы из моих воспоминаний. «История СССР», 1966, № 3;
- Гомін, гомін по діброві. К., 1963; 1967; Дніпропетровськ, 2003;
- Економічна історія Української РСР: Дожовтневий період. К., 1970;
- Запорозьке козацтво [Архівовано 8 квітня 2014 у Wayback Machine.]. К., 1994. (російськомовне видання 1957 р. [Архівовано 25 травня 2018 у Wayback Machine.])
Відзнаки
ред.Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1980; за восьмитомну працю «Історія Української РСР»)[3]. Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора (1960).
Примітки
ред.- ↑ Енциклопедія сучасної http://esu.com.ua/search_articles.php?id=25291 [Архівовано 29 січня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Енциклопедія історії України: Т. 2: Г - Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.– К.: В-во "Наукова думка", 2004. – 688 с.: іл.http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0001740
- ↑ Комітет з Державної премії України в галузі науки і техніки. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 4 січня 2013.
Посилання
ред.- Інститут історії України НАН України[недоступне посилання з липня 2019]
Джерела
ред.- Енциклопедія історії України: Т. 2: Г - Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.– К.: В-во "Наукова думка", 2004. – 688 с.: іл.
- Довідник з історії України (А-Я): Посібн. для серед.загальноосв.навч.закл./ За заг. ред. І. Підкови. Р. Шуста. - 2-ге вид., доопр. і доповн. - К.: Генеза, 2001. - 1136с. ISBN 966-504-179-7