Глувко Ростислав Олександрович

український художник, графік, громадський діяч

Ростислав Олександрович Глувко (8 травня 1927, с. Сураж[a], нині Тернопільська область — 4 березня 1990, м. Лондон, Велика Британія) — український художник, графік, громадський діяч. Друг Володимира Луціва[1].

Ростислав Глувко
Ростислав Олександрович Глувко
Народився8 травня 1927(1927-05-08)
Сураж, Шумський район, Тернопільська область, СРСР
Помер4 березня 1990(1990-03-04) (62 роки)
Лондон, Велика Британія
ПохованняТуницький цвинтарd
ГромадянствоВелика Британія Велика Британія
Діяльністьхудожник, графік, громадський діяч

Життєпис

ред.

Ростислав Глувко народився 8 травня 1927 року в селі Суражі, нині Шумської громади Кременецького району Тернопільської области України. До 1940 року проживав у м. Кременці[2].

1940 року разом з матір'ю висланий до Казахстану. Згодом у 1942-му з польськими військами він виїхав через Іран до Палестини. 1947 року емігрував до Великої Британії. У Лондоні закінчив Гаммерсмітський мистецький коледж (1951, викладачі Л. Андерву, К. Вейт, Г. Райдер). Працював художником-графіком.

Помер 4 березня 1990 року в Лондоні. Згідно із заповітом, у 1991 році його поховали в могилі батька на Туницькому цвинтарі м. Кременця.

Доробок

ред.

Творив у техніках темпери, олії, акриліку, акварелі, а також у галузі книжкової графіки. Проілюстрував англомовну книгу «Тисячоліття християнської культури в Україні» (Лондон, 1988). Автор плакатів, поштових листівок, програм та пропам'ятних значків.

Персональні виставки в Лондоні (1980, 1982, 1985), Манчестері (1981), Торонто (Канада, 1985), Детройті (США, 1980). Від 1982 року учасник міжнародних виставок, зокрема Всесвітньої виставки українських митців у Галереї канадсько-українського мистецтва (1982). Посмертні виставки відбулися в Кременецькому краєзнавчому музеї (1997)[3], Національному художньому музеї України (2009, м. Київ)[4][5].

Основні твори:

  • композиції — «Автопортрет» (1950), «І. Мазепа. Фантазія» (1976), «Козака несуть» (1978), «Річмонд-парк», «Венеціанська лагуна» (обидва — 1980-ті), «А в тую святую та неділеньку рано» (1981), «Похорон Пантелеймона Куліша» (1981, 1984), «Гамалія» (1984), «Маруся Чурай» (1989);
  • ікони — «Спаситель» (1976), «Матір Божа», «Богоматір з Ісусом», триптих «В'їзд до Єрусалиму», «Св. Павло» (усі — 1978), «Борис і Гліб» (1979), «Св. Юрій», «Пантократор» (обидві — 1982), «Хрещення України», «Ісус Христос» (обидві — 1986), «Феодосій Печерський» (1988).

Вшанування пам'яті

ред.

2003 року видано книгу спогадів «Memorabilia»[6][7].

2010 року в Кременецькому гуманітарно-педагогічному інституті відкрито кімнату-музей художника, де зберігаються твори, які подарувала його донька Світлана[8].

Зауваги

ред.
  1. до 2007 року вважалося, що в м. Кременці

Примітки

ред.
  1. Валентина Шпак (22 грудня 2020). Дивитися у майбутнє, шануючи минуле... Свобода.
  2. Скакальська, І. Мистецька еліта Волині: відомі постаті // Скакальська, І. Історія України в особах: волинська сторінка міжвоєнного періоду ХХ ст. — Київ : КНТ, 2017. — С. 86.
  3. Чернихівський, Г. Представлено вперше // Діалог. — 1997. — 29 берез.
    Янусь, Н. Повернення безцінних скарбів // Замок. — 2009. — 30 верес. — С. 3.
  4. Альта, Л. Перекотиполем він не став… // Урядовий кур'єр. — 2009. — 12 верес. — С. 8—9. — (Про Україну з любов'ю).
  5. Рябець, О. Усі ми стали трошки багатшими // День. — 2009. — 5 верес. — С. 2.
  6. Чернихівський, Г. Репрезентація «Споминів» Ростислава Глувка // Чернихівський, Г. Портрети пером. — Кременець, 2008. — Кн. 3. — С. 281—285.
  7. Чернихівський, Г. Репрезентація «Споминів» Ростислава Глувка // Діалог. — 2003. — 27 верес. — (Щойно з друку).
  8. Казьмірук, Н. Акція, освячена Великоднем // Замок. — 2010. — 30 квіт. — С. [1].
    Хаймець, О. Відкрито музейну залу Ростислава Глувка // Діалог. — 2010. — 30 квіт. — С. 2.
    Циганюк, М. У Кременці діє музейна зала художника Ростислава Глувка // Місто. — 2010. — 28 квіт. — С. 6. — (Світська хроніка).

Джерела

ред.
  • Брик, А. Усі ми стали трішки багатшими // Свобода. — 2010. — 28 квіт. — С. 7. — (Запізніле повернення).
  • Мистець-земляк повернувся до Кременця // Свобода. — 1997. — 29 трав.
  • Ростислав Глувко — іконописець, ілюстратор, графік // Культура і життя. — 2009. — 4 верес. — С. 8. — (Спадщина).
  • Слідзинська, Л. Я в Україну повернусь // Діалог. — 2010. — 24 верес. — С. 10. — (Нашого цвіту…).
  • Степовик, Д. Благословенний пензель // Культура і життя. — 2007. — 24 жовт. — С. 3.
  • Степовик, Д. Глувко неповторно прославив святих // Слово Просвіти. — 2009. — 17—23 верес. — С. 7. — (Духовний простір).
  • Улянюк, Н. Барви таланту Ростислава Глувка // Діалог. — 2010. — 19 берез. — С. 4. — (Вісті із Кременецького краєзнавчого музею).
  • Фарина, І. «Венеціанська лагуна» художника з Кременця // Свобода. — 2007. — 15 верес. — С. 8. — (Нашого цвіту — по всьому світу).
  • Чернихівський, Г. Митець світової слави // Діалог. — 1997. — 10, 17, 24 трав.
  • Чернихівський, Г. «…Як майстри стародавніх часів» // Культура і життя. — 1997. — 14 трав. — С. 4.
  • Шпак, В. Він присвятив себе мистецтву // Слово Просвіти. — 2007. — 20—26 груд. — С. 8—9. — (Постаті).
  • Янусь, Н. Ростислав Глувко: повернувся, щоб залишитися… // Замок. — 2010. — 30 квіт. — С. [1].
  • Янчук, Ю. Він присвятив себе живопису та іконопису // Діалог. — 2007. — 15 верес. — С. 4. — (Дзвінкі імена).
  • Янчук, Ю. Мудрість віків і незламна любов до ріднокраю — у художніх полотнах Ростислава Глувка // Діалог. — 2010. — 5 лют. — С. 9. — (Родом із мистецтва).
  • Яців, Р. Малярський континент Ростислава Глувка // Образотворче мистецтво. — 2009—2010. — № 4/1. — С. 148—151.

Посилання

ред.