Вікіпедія

Герріт ван Гонтгорст

Гонтгорст, тобто Герріт ван Гонтгорст (нід. Gerard van Honthorst; 4 листопада 1590, Утрехт — 27 квітня 1656, Утрехт) — нідерландський художник, караваджист. Малював офіційні портрети, релігійні композиції, побутові сценки. Робив офорти.

Герріт ван Гонтгорст
нід. Gerard van Honthorst
Gerrit van Honthorst.jpg
Автопортрет, малюнок.
При народженні Герріт Гарменс ван Гонтгорст
Народження 4 листопада 1590(1590-11-04)
Утрехт
Смерть 27 квітня 1656(1656-04-27) (65 років)
  Утрехт
Національність нідерландець
Країна Нідерланди Нідерланди
Жанр біблійні, жанрові і історичні композиції, портрети
Навчання Абрагам Блумарт
Діяльність художник, архітектурний кресляр, художник-гравер
Напрямок бароко і караваджизм
Покровитель маркіз Вінченцо Джустініані, кардинал Сципіоне Боргезе, герцог Оранський
Вплив Караваджо
Вчитель Абрагам Блумарт[1][2]
Відомі учні Йоахим Зандрарт
Твори Портрет Вільгельма III Оранського та Марії Оранської у дитячому віціd і Звідницяd
Брати, сестри Willem van Honthorstd[3]
CMNS: Герріт ван Гонтгорст у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Герріт ван Гонтгорст походив з родини, що здавна була пов'язана з мистецтвом. Ще його дід був художником, а батько навіть став головою художньої гільдії міста Утрехт. Герріт (або Герард) і народився в Утрехті. Первісне навчання отримав від батька, а потім навчався у Абрахама Блумарта (1564—1651), представника нідерландського маньєризму.

Італійський період ГонтгорстРедагувати

Близько 1610 р. Гонтгорст дістався Риму, відомого художнього центру Італії і Західної Європи взагалі. В Римі мав свою майстерню, куди брав учнів. Зафіксована праця видатного художника Матіаса Стомера саме в римській майстерні Гонтгорста. Талановитий Гонтгорст був знайомим з італійцями-художниками Ораціо Джентілєскі та Бартоломео Манфреді, караваджистами. Серед меценатів утрехтського художника в Римі — маркіз Вінченцо Джустініані, який купував картини самого Караваджо, і кардинал Сципіоне Боргезе, який теж не цурався творчості Караваджо. Художник працював в Італії майже 10 років. За пристрасть до зображення нічних сцен італійці прозвали його «Нічний Герардо».

Знову на батьківщиніРедагувати

 
Худ. Тербрюгген. Юнак-флейтист, 1621 р.

Близько 1620 р. він повернувся в Голландію. Перші два роки працював в місті Гаага. Але мав небагато замов і збіднів, жив в кімнаті на даху. З 1622 р. — в рідному Утрехті, де став майстром художньої гільдії Св. Луки. Мав замовлення і славу. Серед візітерів до майстерні Гонтгорста був сам вельможний П. П.Рубенс, що що є покажчиком художніх успіхів утрехтця Гонтхорста. У 1628 році працював в Лондоні по замовам короля Британії Карла 1-го Стюарта. Серед замовників художника був і король Данії Крістіан 4-й. Отже, Гонтгорст зумів зробити міжнародну художню кар'єру, що вдавалося не кожному.

Неофіційним суперником Гонтгорста в Утрехті став художник Тербрюгген.Той теж подорожував до Італії, де бачив на власні очі картини Караваджо. Він повернувся в Утрехт раніше за Бабюрена і Гонтгорста. Це Тербрюгген приніс першим в Утрехт звістку про дивні художні знахідки Караваджо. А музичні картини Тербрюггена стали прямим і творчим продовженням найкращих музичних сцен Караваджо і його найталановитіших послідовників. Музи́ки Тербрюггена занурені в музику, а не в залицяння чи флірт, як у Гонтгорста.

В 1637 році Гонтгорст знову в Гаазі, яку тепер вдалося пдкорити: він фаворит Фредеріка Гендріка, герцога Оранського. Гаага була домівкою Гонтгорста 15 років. У 1652 він повертається в рідний Утрехт, де жив до смерті у 1656 році.

Автопортрет. МалюнокРедагувати

Автопортрети — не новина в 17 столітті. Зробив свій автопортрет і Гонтгорст. Вечір. Позаду важкуватий день і художник сидить утомлено і малорухомо. Голландці не знімали капелюхи в приміщеннях, навіть на вечірках, при візитах до рідних чи в гостях. Здається, свої голландські звички Гонтгорст не полишав ні в Голландії, ні в Італії.

Малюнок дивує майстерним відтворенням вечірнього освітлення, що добре вдається олійними фарбами і важко в графіці. Гонтгорст — майстер, займався офортом, прийоми караваджизму міг відтворити і в графіці, що давалося не кожному.

Офіційні портретиРедагувати

  • Елізабет Стюарт, королева Богемії, 1642 р.

  • Фредерік Гендрік, герцог Оранський, з родиною.

  • Курфюрст Бранденбурзький Фрідріх Вільгельм 1-й і Луїза Генріетта Нассау.

В офіційних портретах Гонтгорст слухняно йде за традицією репрезентативних портретів офіційних особ. Звідси — багаті завіси, чопорні пози, обов'язкова шляхетність, навіть якщо особа не була а ні привабливою, а ні шляхетною. Рубенс додавав казкових (міфологічних) персон до нецікавих йому моделей (історія життя королеви Марії Медічі), і так виходив із скрутного становища. Гонтгорст в портретах — скутий, боязкий, занадто слухняний.

Караваджизм ГонтгорстаРедагувати

  • Концерт, галерея Боргезе, Рим.

  • Скрипаль з чаркою вина, бл.1624 Музей Тіссен-Борнемісса, Мадрид.

  • Гонтгорст. Поклоніння пастухів, 1622 р., (Wallraf-Richartz-Museum)

Полотно «Концерт» з Галереї Боргезе належить до римського періоду творчості Гонтгорста. Місцеві пани зібрались на вечірку. Аби додати веселощів-створили концерт. Зовнішньо шляхетне дозвілля таки перейшло край, і стара прийшла угомонити молодь, що завзято і галасливо співає. Дивує добрячий натюрморт на столі. Він просто здертий з натюрмортів Караваджо, що свідчить про те, що Гонтгорст бачив оригінали генія і вивчав їх.

Інші картини менш залежні від знахідок Караваджо, але Гонтгорст був і залишається послідовником великого майстра.

Побутові сценкиРедагувати

  • Пьяненький скрипаль, 1623 р.

  • Концерт(Музичний супровід бенкету),1624 р.

  • Бенкет блудного сина.

Гонтгорст і Матіас СтомерРедагувати

Трагічні події життя чи моральність вчинів людей мало чіпляли Гонтгорста. Він нейтрально малює пьяненького скрипаля чи чоловіка і жінку, що відверто фліртують, граючи на музичних інструментах. Гра жінки на лютні часто передувала домовленості про ціну на секс послугу. Нічна сцена в картині Гонтгорста «У сводні» саме про це — в руці нічного залицяльника кошель з грошима… Показовою є і картина «Бенкет блудного сина». Художник бере легковажний момент — сам бенкет, веселощі на батьківські гроші, за якими будуть бідність і каяття. А ні бідність, а ні каяття Гонтгорста ніяк не приваблювали. Добре намальована картина стала легковажною розповіддю про марнування життя.

  • Худ. Гонтгорст. «У сводні»

  • Худ.Стомер. Муций Сцевола спалює власну руку перед загарбником Порсеною, бл. 1640 рр., (Художня галерея Нового Південного Уельсу)

  • Худ. Стомер. Поклоніння пастухів. бл. 1635-40, Oil (Музей мистецтв Північної Кароліни)

Деякий час Гонтгорст і Матіас Стомер наче йдуть поряд. У Гонтгорста є картина з художником-читачем вночі (палац Барберіні, Рим), і у Стомера є картина «Юнак читає біля свічки (художник?)». Обидва малювали «Поклоніння пастухів». Але Гонтгорст повернеться в Голландію, де розтренькуватиме талант на офіційні портрети і легковажні картини.

Навпаки, моральність і оцінка вчинків людини хвилюють Стомера. Герої Біблії і герої давньоримської історії — постійні персонажі його картин. Про захисника Риму Сцеволу він намалює декілька картин, уславивши самопожертву і здатність на подвиг. Матіас Стомер назавжди залишиться в Італії, покине Рим і оселиться в південній частині країни, де не буде писати легковажних картин. І кане в безвість, попри могутній талант і можливість стати уславленим не менше Гонтгорста.

Невдячні нащадкиРедагувати

Спільною для обох майстрів була невдячність нащадків. Гонтгорста від забуття не врятувало і повернення на Батьківщину. Після смерті його забули і перевідкрили 200 років потому.

Ще гірший стан з Матіасом Стомером. Він не мав свого історіографа і невідомо, де помер і як жив до смерті. Майже всі відомості про нього уривчасті і неповні. Найбільше про Стомера, його смаки і пристрасті, розповідають лише картини.

Країни світу, де зберігають твори ГонтгорстаРедагувати

 
Жінка з гитарою, Львівська національна галерея мистецтв
  • Австрія
  • Велика Британія
  • Іспанія
  • Італія
  • Нідерланди
  • Німеччина
  • Росія
  • США
  • Україна
  • Франція

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ https://mba.rennes.fr/fr/le-musee/les-incontournables-du-musee/fiche/gerrit-van-honthorst-le-reniement-de-saint-pierre-25
  2. ↑ Schmidt W. A. Bloemaert, Abraham // Allgemeine Deutsche Biographie — L: 1875. — Vol. 2. — S. 713–714.
  3. ↑ Honthorst Brothers

ДжерелаРедагувати

  • Caravaggio and His Followers, Aurora Art POublishers, 1975 (англ)
  • Всеобщая история искусств, Т 4,М, 1963 (рос)
  • Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира, Т 3,М,1971 (рос)
  • Кузнецов Ю. И." Голландская живопись 17-18 веков в Эрмитаже", Л, «Аврора», 1979 (рос)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Герріт_ван_Гонтгорст&oldid=29840779