Герман Вірт (нім. Herman Wirth, також відомий як Герман Вірт Ропер Бош та Герман Фелікс Віртор Германн) (6 травня 1885, Утрехт, Голландія — 16 лютого 1981[4], Кузель, Німеччина) — голландсько-німецький учений і містик, який вивчав стародавні релігії, символи та мови[5]. Перший керівник Аненербе.

Герман Вірт
Народився 6 травня 1885(1885-05-06)[1][2]
Утрехт, Утрехт, Нідерланди[1]
Помер 16 лютого 1981(1981-02-16)[1][2] (95 років)
Кузель, Рейнланд-Пфальц, ФРН[1]
Країна  Нідерланди
 Веймарська республіка
 Третій Рейх
 ФРН
Діяльність археолог, дослідник доісторичної епохи, викладач університету, Nazi
Галузь мовознавство, філологія[3], расизм[3] і Індоєвропеїстика[3]
Alma mater Утрехтський університет
Науковий ступінь докторський ступінь[1]
Знання мов німецька[2][3]
Заклад Бернський університет
Учасник Перша світова війна
Членство СС
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Батько Ludwig Wirthd

Біографія ред.

Ранні роки ред.

Народився в Нідерландах. Син приват-доцента, доктора теології, за сумісництвом — гімназійного викладача, що походив з Пфальца. Батько, Людвіг Вірт — німець, мати, Софія Хюйсберта Бош — фрізка. У 1904—1910 рр.. вивчав нідерландську філологію, германістику, історію і музику. У 1910 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Занепад нідерландської народної пісні». У 1910—1914 рр.. викладав нідерландську філологію в Бернському університеті.

У 1914 р. після окупації Німеччиною Бельгії в ході Першої світової війни підтримав фламандських сепаратистів і з кінця 1914 р. працював в німецькій окупаційній адміністрації. Видавав газету «De Vlaamsche Post». У 1916 р. отримав від Вільгельма II звання титулярного професора. У тому ж році одружується з Маргарет Шмітт. У 1919 р. був одним з організаторів Фелькіше-руху «Landbond der Dietsche Trekvogels». У 1923 р. переїхав в Марбург.

Діяльність у нацистській Німеччині ред.

Теорія Германа Вірта ред.

У 1920-ті рр.. Герман Вірт тісно спілкується з представниками пронацистських кіл німецької Веймарської республіки. У 1925 р. вступив в НСДАП (партійний квиток № 20.151), однак уже в наступному році вийшов з неї, трохи пізніше приєднався до марксистських партійних товариств, проте потім, в 1926[6], повертається до лав націонал-соціалістів[7].

У ці роки Вірт видав кілька робіт, деякі з них не були визнані науковими колами (зокрема, він прагнув обґрунтувати достовірність підробленої фризької хроніки, в якій говорилося про загибель Атлантиди, — так званої «Хроніки Ура-Лінда»). При цьому, як зазначає політик, політолог і дослідник творчості Вірта Олександр Дугін, Герман Вірт[7]

  не поділяв численних забобонів окультистів, які своєю поспішністю дискредитують серйозні дослідження  

Російський дослідник А. Васильченко також додає, що[7],

  на відміну від багатьох публіцистів того часу, що знаходилися в таборі Фелькіше, Вірт прагнув, щоб його теорії мали достатнє наукове обґрунтування.  

Теорія Германа Вірта — це припущення про полярне, нордичне походження людства. На півночі Землі в давні часи знаходився континент Арктогея, який населяли надлюди-гіперборейці. Тут з'явилася цивілізація, якась монотеїстична прарелігія, прамова та інші витоки світової культури, згодом зазнали десакралізації, перекручення і спотворення. Відповідно до теорії Вірта, причиною цих деструктивних процесів, стало расове змішання гіперборейців зі звіроподібним, слаборозвиненими представниками нижчої раси південної, що населяли інший континент – Гондвану. Через похолодання і погіршання клімату північна надраса почала рух на південь, де й відбулося її змішання. Ті представники надраси, які залишалися в Арктогеї найбільшу кількість часу, дали в період мезоліту і неоліту початок нордичної раси в сучасному її розумінні[7].

Згідно з Германом Віртом[8],

  Усі сучасні мови та релігійні вчення є мертвим сплетінням незрозуміліших символів і знаків, ключ до яких безповоротно втрачено разом з полярною землею і полярною расою  

Роботи Вірта отримали живий відгук у Фелькіше-колах, і в 1932 р. уряд Мекленбурга організувало для Вірта «Дослідницький інститут за праісторії духу» (Forschungsinstitut für Geistesurgeschichte) в Бад-Доберан е. У 1934 р. Вірт відновлюється в НСДАП і вступає в СС (членський номер 258.776).

Період «Аненербе» ред.

Докладніше: Аненербе

У 1935 р. став одним із засновників і першим директором товариства Аненербе (очолював його до 1937 р.)[9]. У 1938 р. з ідеологічних розбіжностей з Гіммлером, який, зокрема, не поділяв теорій Вірта щодо матріархату в німецькому суспільстві, був звільнений з Аненербе, при цьому залишався добровільним помічником товариства аж до 1945 р.[10]. Після Вірта Аненербе очолив Вальтер Вюст

Після війни ред.

У 1945—1947 рр.. був інтернований американськими військами, після цього поїхав до Швеції, але в 1954 р. повернувся до Марбурга, де вів приватне життя вченого. Ідеї ​​Вірта щодо походження автохтонного населення Америки в 1970-ті роки отримали несподіваний резонанс у північноамериканських індіанців. У 1979 р. Вірта відвідав Віллі Брандт, а уряд землі Рейнланд-Пфальц запропонував вченому створити музей для його етнографічної колекції[11].

Твори ред.

  • Der Untergang des niederländischen Volksliedes, 1911.
  • Niederländisch-Deutsch. Berlin, [1913].
  • Ein Hähnlein wolln'n wir rupfen. Jena, 1914.
  • Das alte Flandern. Leipzig, [1916].
  • Vlämisch. Berlin, [1916].
  • Der Aufgang der Menschheit: Untersuchungen zur Geschichte der Religion, Symbolik und Schrift der atlantisch-nordischen Rasse, Jena, 1928
  • Was heißt deutsch? Ein Urgeistesgeschichtlicher Rückblick zur Selbstbesinnung und Selbstbestimmung, Jena, 1931.
  • Vom Ursprung und Sinn des Hakenkreuzes. Leipzig, 1933.
  • Die Ura-Linda-Chronik. Leipzig, 1933.
  • Führer durch die erste urreligionsgeschichtliche Ausstellung «Der Heilbringer». Berlin, 1933.
  • Heilige Wende. Leipzig, 1933.
  • Die heilige Urschrift der Menschheit: symbolgeschichtliche Untersuchungen diesseits und jenseits des Nordatlantik, Leipzig, 1936 (twee delen)
  • Urmonotheismus, 1955
  • Die symbolhistorische Methode, 1955
  • Eurasische Prolegomena, 1955
  • Um den Ursinn des Menschseins: die Werdung einer neuen Geisteswissenschaft, Wien, 1960.
  • Der neue Externsteine-Führer. Marburg/L., 1969.
  • Die Frage der Frauenberge — eine europäische Gegenwartsfrage. Marburg/L., [1972].
  • Allmutter. Marburg/L., 1974.
  • Führer durch das Ur-Europa-Museum. Marburg/L., 1975.
  • Europäische Urreligion und die Externsteine. Wien, 1980.

Примітки ред.

  1. а б в г д е Deutsche Nationalbibliothek Record #118633953 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в г Czech National Authority Database
  4. за іншими даними [Архівовано 30 грудня 2009 у Wayback Machine.], помер у 1974 г.
  5. Дугін О. Г. «Гіперборейська теорія» [Архівовано 28 вересня 2007 у Wayback Machine.] . М., 1993
  6. За іншими даними, в 1934 р.
  7. а б в г Герман Вирт/ Биография и фотогалерея (російською) . peoples.ru. Архів оригіналу за 30 грудня 2009. Процитовано 27 квітня 2010.
  8. книга: Александр Дугин. Гиперборейская теория. Москва. 1993. isbn 5-85928-009-2
  9. «Аненербе», оккультный институт СС. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 17 квітня 2011.
  10. Eva-Maria Ziege: Die Bedeutung des Antisemitismus in der Rezeption der Mutterrechtstheorie. In: A. G. Gender-Killer (Hrsg.): Antisemitismus und Geschlecht. Von «effeminierten Juden», «maskulinisierten Jüdinnen» und anderen Geschlechterbildern.
  11. Schenkel der Göttlichen. In: DER SPIEGEL. 40/1980 (vom 29. September 1980)

Література ред.

  • Герман Вирт. Священная пятерица и женское начало — Из книги «Изначальная сакральная письменность человечества» (Лейпциг, 1931 год) // Империя Духа. Журнал о религии
  • Дугин А. Г. «Гиперборейская теория» [Архівовано 28 вересня 2007 у Wayback Machine.]. М., 1993; — посвящена описанию расовой и других теорий Германа Вирта
  • Дугин А. Г. Знаки Великого Норда. Гиперборейская теория. M., Вече, 2008 ISBN 978-5-9533-3352-8
  • Hermann Langer. Der Mann, der mit den Medien tanzte: zum Wirken Herman Wirths in Mecklenburg 1932/33. In: Zeitgeschichte regional, Bd. 7 (2003), 2. S.30-42.
  • Luitgard Löw. På oppdrag for Himmler: Herman Wirths ekspedisjoner til Skandinavias hellerestninger. In: Jakten på Germania (Oslo, 2009).
  • Dies.: Völkische Deutungen prähistorischer Sinnbilder. Herman Wirth und sein Umfeld. In: Uwe Puschner und Georg Ulrich Großmann (Hrsg.): Völkisch und national. Zur Aktualität alter Denkmuster im 21. Jahrhundert. (Wissenschaftliche Beibände zum Anzeiger des Germanischen Nationalmuseums, Band 29). Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2009.

Посилання ред.