Дугін Олександр Гелійович

російський філософ, політик, політолог, публіцист

Олекса́ндр Ге́лійович Ду́гін (рос. Александр Гельевич Дугин7 січня 1962(1962-01-07), Москва, РРФСР, СРСР) — російський філософ, політик, політолог[5], публіцист фашистського толку[6][7][8], ідеолог неоєвразійства та рашизму,[9][10], засновник та лідер «Міжнародного євразійського руху». Автор рашистської геополітичної книги «Основи геополітики: геополітичне майбутнє Росії», яке на думку багатьох людей вплинуло на політику нинішньої Росії щодо України. На думку багатьох спостерігачів, Олександр Дугін сповідує праворадикальні, екстремістські, терористичні[11][12] та ультранаціоналістичні імперські ідеї[13][14].

Дугін Олександр Гелійович
рос. Александр Гельевич Дугин
Aleksandr Dugin 13981126000.jpg
Псевдо Hans Zivers і Ганс Зиверс
Народився 7 січня 1962(1962-01-07) (61 рік)
Москва, РРФСР, СРСР
Країна Flag of Russia.svg Росія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність пропагандист, філософ, геополітик, політолог, професор, соціолог, письменник, політик, автор-виконавець, співак, автор пісень, публіцист
Галузь пропаганда[1], Геополітика[2], соціологія, політологія[2], філософія, міжнародні відносини[2] і політична філософія[2]
Alma mater Московський авіаційний інститут (1979) і Новочеркаська державна меліоративна академіяd
Науковий ступінь доктор соціологічних наук, доктор політичних наук і кандидат філософських наук
Вчене звання професор[d], викладач університету і кафедра[d]
Науковий керівник Viktor Vereshchagind
Відомі учні Aleksey Gintovtd, Vladimir Karpetsd і Valery Korovind
Знання мов російська, італійська, англійська[2] і французька
Заклад МДУ, International Independent University of Environmental and Political Sciencesd, Євразійський національний університет, Тегеранський університет, Південний федеральний університет і Фуданський університет
Членство Ізборський клуб[3]
Magnum opus Основи геополітики, Четверта політична теоріяd і Q19618546?
Партія Націонал-більшовицька партія, Євразійська партіяd і Євразійський рух
Конфесія Edinoveried
У шлюбі з Євгенія Дебрянська
Діти Дарія Дугіна[4]
IMDb ID 8715040
Сайт dugin.tv
Націонал-більшовицький двоголовий орел Дугіна[15]

Почесний професор Євразійського національного університету ім. Гумільова (Нур-Султан) і Тегеранського університету. Запрошений професор Південного федерального університету РФ.

Фігурант фінансових санкцій США проти осіб, винних в агресії проти України[16]. Занесений до переліку осіб, що створюють загрозу нацбезпеці України. Фігурант бази центру «Миротворець»[17]. З 7 січня 2023 року перебуває під санкціями РНБО за антиукраїнську діяльність.[18]

БіографіяРедагувати

Народився 7 січня 1962 року в Москві. 1979 року вступив до Московського авіаційного інституту (МАІ), проте був відрахований з другого курсу за неуспішність[19] (згодом, при захисті дисертації, представив у Вчену раду РДУ диплом про закінчення заочного відділення Новочеркаського інженерно-меліоративного інституту)[20][21].

У 1980 році разом із Гейдаром Джемалем вступив до гуртка «Чорний орден СС»[22][19][23][24][25], який створив і очолив (обравши звання «рейхсфюрера») містик[26], один з перших російських «нових правих»[27] Євген Головін; саме учнем Головіна він себе і вважає[28][29].

Разом із Гейдаром Джемалем Дугін вступив 1988 року до Національно-патріотичного фронту «Пам'ять» Дмитра Васильєва, але потім був вигнаний із цієї організації, за офіційним формулюванням, за те, що «контактував і контактує з представниками емігрантських дисидентських кіл окультистсько-сатанинського спрямування, зокрема, із якимсь письменником Мамлєєвим»[30][31]. Разом із Едуардом Лимоновим і Єгором Лєтовим був одним із співзасновників Націонал-більшовицької партії Росії. 1989 року входив до групи «Рух інтелектуальних консерваторів» Ігоря Дудинського[32]. У період з 1990 до 1992 року працював із розсекреченими архівами КДБ, на основі яких підготував низку газетних, журнальних статей, книг і телепередачу «Таємниці століття», що транслювалася на Першому каналі[33][34].

З 1993 до 1998 року — ідеолог та один із лідерів Націонал-більшовицької партії. За словами Едуарда Лимонова, Дугін вийшов із НБП через те, що звинуватив чотирьох націонал-більшовиків у крадіжці у нього 248 рублів[35]. За оцінкою ж самого Дугіна, розрив стався з ідеологічних розбіжностей, зокрема через відсутність у Лимонова чітко вираженої політичної позиції[36]. З листопада 2003 року — лідер Міжнародного євразійського руху (рос. Международное евразийское движение, МЕД)[37][38][39].

З березня 2008 року є неофіційним ідеологом партії «Єдина Росія», згідно з інформацією на офіційному сайті МЕД[40]. Також із березня 2012 року — член Експертно-консультативної ради при голові Держдуми Росії С. Наришкіні[41][42].

Під час широкого вторгнення Росії в Україну в 2022 році Дугін спершу привернув широку увагу своєю оцінкою значення острова Зміїний у червні. Дугін надавав йому сакрального значення, пишучи: «Там розташовувалося найдавніше святилище Аполлона. Хто контролює Зміїний, той контролює хід світової історії»[43].

Дугін став широко відомий за межами Росії після загибелі його доньки 20 серпня 2022. Вона загинула від вибуху в автомобілі, що спричинило різні припущення: від замаху українських або російських спецслужб на Дугіна й до того, що він сам убив свою дочку аби виставити її мученицею та виправдати подальшу російську агресію[44][45][46][47].

Сім'яРедагувати

Батько — Гелій Олександрович Дугін (1935—1998) — кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант Головного розвідувального управління Генштабу Збройних сил СРСР[48], працював у Російській митній академії[49], мати — Галина Вікторівна Дугіна (Онуфрієнко)[50] (1937—2000) — лікар, кандидат медичних наук. Проживала у Москві.

Олександр Дугін був одружений з Євгенією Дебрянською[48]. Одружений із Наталією Мелентьєвою. Має сина Артура, 1985 року народження, та доньку Дар'ю (вбита 20 серпня 2022[51]).

Головні праціРедагувати

  • Метафізика Благої Звістки (рос. Метафизика Благой Вести, 1996)
  • Онови геополітики: геополітичне майбутнє Росії (рос. Основы геополитики: геополитическое будущее России, 1997)
  • Філософія Традиціоналізму (рос. Философия Традиционализма, 1999)
  • Абсолютна Батьківщина (рос. Абсолютная Родина, 1999)
  • Еволюція парадигмальних засад науки (рос. Эволюция парадигмальных оснований науки, 2002)
  • Проєкт «Євразія» (рос. Проект "Евразия", 2004)
  • Попкультура і знаки часу (рос. Поп-культура и знаки времени, 2005)
  • Геополітика постмодерну (рос. Геополитика постмодерна, 2007)
  • Суспільствознавство для громадян Нової Росії (рос. Обществоведение для граждан Новой России, 2007)
  • Постфілософія (рос. Постфилософия, 2009)
  • Четверта політична теорія (рос. Четвёртая политическая теория, 2009)
  • Соціологія уяви (рос. Социология воображения, 2010)
  • Логос і міфос (рос. Логос и мифос, 2010)
  • Міфоманія (рос. Мифомания, 2010) — разом є Євгеном Головіним
  • Соціологія російського суспільства. Росія між Хаосом і Логосом (рос. Социология русского общества. Россия между Хаосом и Логосом, 2011)
  • Радикальний суб'єкт і його дубль (рос. Радикальный субъект и его дубль, 2013)
  • Тамплієри пролетаріату (рос. Тамплиеры пролетариата, 2013)
  • У пошуках Темного Логосу (рос. В поисках темного Логоса, 2013)
  • Філософія війни (рос. Философия войны, 2013)
  • Мартін Гайдеггер. Можливості російської філософії (рос. Мартин Хайдеггер. Возможность русской философии, 2013)
  • Ноомахія: війни розуму. Три Логоса: Аполлон, Діоніс, Кібела (рос. Ноомахия: войны ума. Три Логоса: Аполлон, Дионис, Кибела, 2014)
  • Нова формула Путіна. Основи етичної політики (рос. Новая формула Путина. Основы этической политики, 2014)
  • Війна континентів. Сучасний світ в геополітичній системі координат (рос. Война континентов. Современный мир в геополитической системе координат, 2014)
  • Євразійський реванш Росії (рос. Евразийский реванш России, 2014)
  • Україна. Моя війна. Геополітичний щоденник (рос. Украина. Моя война. Геополитический дневник, 2015)
  • Ноомахія. Війни розуму. Англія чи Британія? Морська місія і позитивний суб'єкт (рос. Ноомахия. Войны ума. Англия или Британия? Морская миссия и позитивный субъект, 2017)
  • Ноомахія. Війни розуму. Велика Індія. Цивілізація Абсолюту (рос. Ноомахия. Войны ума. Великая Индия. Цивилизация Абсолюта, 2018)[52]

Оцінки діяльностіРедагувати

 
Країни, в яких Дугін під санкціями

Дугіна часто описують як головного ідеолога путінської Росії, представника й натхненника сучасного євразійства, що ідейно обґрунтував потребу у війні Росії проти Грузії в 2008 році та проти України з 2014 року. Іноді його характеризують як окультного письменника, «Распутіна Путіна», «мозок Путіна»[53][54]. Фактичний вплив Дугіна на погляди Путіна є предметом дискусій. Деякі російські експерти називають його «духовним порадником Путіна», а інші, здебільшого в Москві, кажуть, що він не настільки впливова особа і лише прагне виглядати близьким до Кремля задля особистої вигоди[55].

Ідеї Дугіна схвалювали такі громадські та політичні діячі Росії як журналіст Першого каналу Михайло Леонтьєв[56], співробітник Адміністрації Президента РФ Іван Демидов[57], професор СПбГУ Юрій Солонін[58], ведучий програми «Судіть самі» (Судите сами) Першого каналу Максим Шевченко[59].

У 2014 році в Росії відбувся[60] збір підписів за звільнення професора факультету соціології МДУ та лідера міжнародного євразійського руху Олександра Дугіна через публічні заклики вбивати українців: «ми вважаємо, що публічна діяльність „професора“ Дугіна несумісна із займаним ним постом у системі державної освіти, завдає шкоди образу російської науки й статусу МДУ ім. Ломоносова»[61][62].

Російський громадський і церковний діяч, протодиякон Андрій Кураєв називав вчення Дугіна окультним і таким, що прагне перетворити православ'я на революційно-терористичну ідеологію[63].

За переконанням колишнього депутата Державної думи РФ Іллі Пономарьова, Дугін причетний до організації вбивства українських полонених в Оленівці[64].

Згадки в масовій культуріРедагувати

ПерформансиРедагувати

  • FINIS MUNDI [Архівовано 17 червня 2016 у Wayback Machine.] — Цикл театралізованих музично-філософських постановки, які йшли в 1997—1998 року на Радіо 101.
  • «Богема против НАТО (1998)»[66] — відео-арт, перформанс за участю ноиз-виконавців CISFINITUM, Олексія Борисова, Павла Жагуна і арт-групи «Север».
  • Barbarossa Umtrunk ‎– Tagebuch eines Krieges (2005—2015)[67] — музичний альбом у стилі індастріал і дарк-ембієнт, вийшов на німецькому лейблі SkullLine.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. https://globalvoices.org/2022/05/23/the-propagandist-dugin-and-the-justification-of-russian-imperialism/
  2. а б в г д Czech National Authority Database
  3. https://izborsk-club.ru/11021
  4. https://www.bbc.com/news/world-europe-62621509
  5. Москвич Дуґін захистив диплом, відтак кандидатську і докторську дисертації у маловідомих південноросійських вишах (на кшталт заочного відділення Новочеркаського інженерно-меліоративного інституту тощо), а його статті нечасто виходять в авторитетних академічних журналах. Віднедавна він став директором Центру консервативних досліджень, «професором» соціологічного факультету Московського державного університету та виконувачем обов'язків завідувача тамтої катедри міжнародної соціології.// Див., наприклад: Андреас Умланд: Двоголова Євразія [Архівовано 3 квітня 2015 у Wayback Machine.]. — «Критика», лютий 2015
  6. (рос.) Патологические тенденции в русском неоевразийстве". О значении взлета Александра Дугина для интерпретации общественной жизни современной России
  7. Аргумент.уа: Профессор Дугин, обычный русский фашист. Архів оригіналу за 29 червня 2014. Процитовано 27 червня 2014. 
  8. Le Raspoutine de Poutine. Chantre d'un fascisme panslave, l'ultranationaliste Alexandre Douguine est un conseiller occulte du chef du Kremlin. Son but ? Annexer une partie de l'Ukraine et reconstituer l'empire russe.— Article publié dans le Nouvel Observateur le 30 avril 2014. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 30 червня 2014. 
  9. John Dunlop (January 2004). Aleksandr Dugin's Foundations of Geopolitics. Demokratizatsiya 12 (1): 41. Архів оригіналу за 7 червня 2016. «'It is especially important,' Dugin adds, 'to introduce geopolitical disorder into internal American activity, encouraging all kinds of separatism and ethnic, social and racial conflicts, actively supporting all dissident movements--extremist, racist, and sectarian groups, thus destabilizing internal political processes in the U.S.'» 
  10. Farmer, Brit McCandless (12 квітня 2022). Aleksandr Dugin: The far-right theorist behind Putin's plan. 60 Minutes. CBS News. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022. 
  11. «Dugin ist auch ein Faschist» [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](нім.)
  12. Фашизм — Безграничный и красный. Архів оригіналу за 15 березня 2007. Процитовано 15 березня 2007. 
  13. «Украинская правда». Андреас Умланд. Фашистский друг Витренко. 26.09.2006. Архів оригіналу за 14.03.2007. Процитовано 27.02.2007. 
  14. Андреас Умланд. «Неоєвразійство», питання про російський фашизм і російський політичний дискурс. Дзеркало тижня. Архів оригіналу за 17 травня 2012. Процитовано 14 червня 2012. 
  15. А. Дугин. «Фашизм безграничный и красный». Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 29 лютого 2016. 
  16. Treasury Announces New Designations of Ukrainian Separatists and their Russian Supporters [Архівовано 14 березня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
  17. Дугин Александр Гельевич / Дугін Олександр Гел'євич / Dugin Aleksandr Gelevich «МИРОТВОРЕЦЬ». Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 11 червня 2022. 
  18. Указ Президента України від 7 січня 2023 року № 4/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 січня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"»
  19. а б Тимур Полянников, політолог. По стежках Химери, або роздуми про євразійство і «новий світовий порядок» [Архівовано 8 квітня 2014 у Wayback Machine.]//«Континент»№ 21(83)- 22(84),2002 р.
  20. Борис Режабек. Мерзла земля євразійця Дугіна [Архівовано 29 червня 2009 у Wayback Machine.]. Про автора: [1][недоступне посилання з травня 2019]
  21. Аркадій Малер. Критичний аналіз "вимушених пояснень А. Дугіна. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 24 березня 2014. 
  22. Микита Каледін «Терапія виявилася безсилою перед манією Дугіна-молодшого перевлаштувати світ», «Стрінгер» № 7, 01.05.2003
  23. Інформація РГИУ. Архів оригіналу за 12 вересня 2009. Процитовано 24 березня 2014. 
  24. Нові праві — нечисленний громадський рух, що об'єднав у себе російський націонал-більшовизм і націонал-соціалістичну ідеологію Західної Європи [Архівовано 8 квітня 2014 у Wayback Machine.]. — Інститут російської цивілізації
  25. «Володимир Можегов.» Повзе ангел [Архівовано 8 квітня 2014 у Wayback Machine.] // «Континент», 2010, № 144
  26. «Roger Griffin, Matthew Feldman». Fascism: Post-war fascisms. Taylor & Francis, 2004. ISBN 0-415-29020-1, 9780415290203. Стр. 197
  27. Олександр Верховський, Володимир Прибиловський, Катерина Михайловська. Націоналізм і ксенофобія в російському суспільстві. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] — М., «Панорама», 1998
  28. Дугин: история любви к Чикатило. Архів оригіналу за 8 листопада 2010. Процитовано 25 травня 2010. 
  29. Ю. Мамлєєв. «Є між нами якась таємниця…» [Архівовано 20 жовтня 2011 у Wayback Machine.][недоступне посилання — історія] // «Завтра», 2 квітня 2008.
  30. «Пам'ять». Документи і тексти / Упоряд. Ст. Прибиловський. — М., ИЭГ «Панорама», 1990. — '«Пн. 25-26»'
  31. Олександр Верховський, Володимир Прибиловський, Катерина Михайловська. Націоналізм і ксенофобія в російському суспільстві. — М., «Панорама», 1998. — '«Пн. 52»'
  32. Дугін Олександр Гелійович на peoples.ru. Архів оригіналу за 9 лютого 2011. Процитовано 25 травня 2010. 
  33. Робота в чорному //А. Р. Дугін Російська річ, 1994
  34. Біографія Дугіна [Архівовано 15 грудня 2012 у Wayback Machine.] // Міжнародний Євразійський Рух, 20.10.2002
  35. Е. Лимонов. Людина короткої волі [Архівовано 20 жовтня 2011 у Wayback Machine.][недоступне посилання — історія] // газета «Завтра»
  36. Правда про Лимонова [Архівовано 7 січня 2015 у Wayback Machine.] // Погляд
  37. Статті Олександра Дугіна в журналі "Rolling Stone". Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 19 липня 2016. 
  38. Архів радіопередачі «Русская Вещь». Архів оригіналу за 29 червня 2016. Процитовано 19 липня 2016. 
  39. Коштуница и Николич принимают Евразию. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 19 липня 2016. 
  40. Іван Демідов Російському народу необхідно поставити собі мету [Архівовано 16 квітня 2014 у Wayback Machine.] //Евразия.огд
  41. Дугин в Кишинёве, или реабилитация традиционалистского дискурса. Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 19 липня 2016. 
  42. Александр Дугин дал пресс-конференцию в Анкаре. Архів оригіналу за 20 липня 2016. Процитовано 19 липня 2016. 
  43. Чому Росія програє війну, здавши Зміїний: пояснення від ідеолога рашизму. Главком | Glavcom (укр.). 30 червня 2022. Процитовано 3 вересня 2022. 
  44. Замах на Дугіна? Біля Москви вбили дочку ідеолога "русского мира" - усі деталі. BBC News Україна (укр.). Процитовано 3 вересня 2022. 
  45. ФСБ стверджує, що вбивство Дугіної влаштували українські спецслужби. Суспільне. 22 серпня 2022. Процитовано 3 вересня 2022. 
  46. Убивство доньки Дугіна – це попередження. Главком | Glavcom (укр.). 21 серпня 2022. Процитовано 3 вересня 2022. 
  47. Дугін пропонував ФСБ вбити доньку заради емпатії Путіна, - інсайдер. DailyLviv.com (укр.). Процитовано 3 вересня 2022. 
  48. а б Михаил Бойко и Роман Сенчин Доктор Дугин [Архівовано 22 жовтня 2012 у Wayback Machine.] // Литературная Россия, № 15. 13.04.2007
  49. Наказ ГТК РФ від 30.05.1997 № 301 «Про проведення у м. Москві наради з питань тилового забезпечення»[недоступне посилання]
  50. Ищем выход. Эхо Москвы. 1 грудня 2004. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 2 червня 2015. 
  51. У Росії вибухнув автомобіль з донькою ідеолога руского міра Дугіна. РБК-Украина (рос.). Процитовано 21 серпня 2022. 
  52. Books by Alexander Dugin. GoodReads. Процитовано 21 серпня 2022. 
  53. Perspective | The far-right mystical writer who helped shape Putin's view of Russia. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 21 серпня 2022. 
  54. Sharpe, Matthew. Alexander Dugin, Eurasianism, and the American election. The Conversation (англ.). Процитовано 21 серпня 2022. 
  55. Alexander Dugin: who is Putin ally and apparent car bombing target?. the Guardian (англ.). 21 серпня 2022. Процитовано 21 серпня 2022. 
  56. Дмитриев, Илья. В ЦКИ знают зачем и как выиграть войну за Россию [Архівовано 2013-02-11 у Wayback Machine.] // Центр консервативных исследований, 12.04.2009 г.
  57. Коровин, Валерий Иван Демидов: Русскому народу необходимо поставить себе цель [Архівовано 2014-03-13 у Wayback Machine.] // Информационно-аналитический портал «Евразия», 04.11.2007 г.
  58. Дмитриев, Илья. ЦКИ нашел своих сторонников в Санкт-Петербурге [Архівовано 2013-02-10 у Wayback Machine.] // Центр консервативных исследований, 03.03.2009 г.
  59. Круглый стол «Элиты в современной России» [Архівовано 2010-03-05 у Wayback Machine.] // Центр консервативных исследований, 24.10.2008 г.
  60. Требуем увольнения профессора факультета социологии МГУ А. Г. Дугина!. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 18 березня 2022. 
  61. В Росії збирають підписи за звільнення професора МДУ, який закликав вбивати українців. Архів оригіналу за 2 жовтня 2014. Процитовано 15 червня 2014. 
  62. В России собирают подписи за увольнение профессора Дугина из МГУ — за прямой призыв «убивать украинцев» [Архівовано 17 червня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  63. Андрей Кураев: о евразийстве и Дугине. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019. 
  64. Петренко Р. Підривники були впевнені, що у машині з дочкою був сам Дугін – ексдепутат. Українська правда. Процитовано 22 серпня 2022. 
  65. Иван Охлобыстин. Гражданская позиция или политическая клоунада?. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 19 липня 2016. 
  66. Богема против НАТО в журнале «Вторжение» #24, М., 2001. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 9 червня 2016. 
  67. Barbarossa Umtrunk ‎– Tagebuch eines Krieges (2005—2015). Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 9 червня 2016. 

ПосиланняРедагувати

Критика
Відео
Інтерв'ю

Література та джерелаРедагувати