Вікіпедія

Галущинський Михайло Миколайович

український освітянин, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Галущинський.

Михайло Миколайович Галущинський (25 вересня 1878[1][К 1], Звиняч,[3] тепер Чортківський район, Тернопільська область, Україна — 23 вересня 1931[1][К 2], Львів, Львівське воєводство, Польща) — український педагог, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч. Командант Легіону УСС, віце-маршал сенату Польської Республіки. Член Наукового товариства імені Шевченка.

Михайло Миколайович Галущинський
Михайло Миколайович Галущинський
Михайло Миколайович Галущинський
Михайло Галущинський у мундирі поручника УСС, перша світова війна
Прапор
Прапор
 Віце-маршал сенату Польської Республіки
Прапор
Прапор
11 березня 1928 — 30 серпня 1930
Прем'єр-міністр: Юзеф Пілсудський
Казимир Бартель
Казимир Світальський
Валерій Славек
Президент: Ігнацій Мосцицький
 
Народження: 25 вересня 1878(1878-09-25)
Звиняч, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Смерть: 23 вересня 1931(1931-09-23) (52 роки)
Львів, Львівське воєводство, Польща
Поховання: Личаківський цвинтар
Національність: українець
Країна: Австро-Угорщина Австро-Угорщина →
ЗУНР ЗУНР →
Польща
Релігія: греко-католицтво
Освіта: 1) Львівський університет
2) Віденський університет
Партія: УНДО (1925—1931)
Батько: Микола Теодорович Галущинський
Мати: Станіслава Волянська
 
Військова служба
Роки служби: 1914–1918
Приналежність:  УСС,  УГА
Рід військ: сухопутні війська
Звання: майор
Отаман
Битви: 1) Перша світова війна
2) Польсько-українська війна
Нагороди:
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Депутат Сейму Польської Республіки
II каденція
УНДО 11 березня 1928 — 30 серпня 1930
Депутат Сейму Польської Республіки
III каденція
УНДО (УББ) 16 листопада 1930 — 23 вересня 1931

Мав псевдоніми та криптоніми: Височанський, Височанський Микола, Подорожник, Г-ий, Гл. М., Глщ. М., М., М. Г. та інші.

Біографія

ред.

Раннє життя

ред.

Народився 25 вересня (за іншими даними 28-го) 1878 року в селі Звиняч, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківський район, Тернопільська область, Україна) у сім'ї греко-католицького священника, пароха міста Язловець о. Миколи Теодоровича Галущинського та його дружини Станіслави Волянської.

Навчався (як батько і 4 брати) у василіянській гімназії в Бучачі[4], пізніше — у Тернопільській гімназії, де входив до нелегального учнівського товариства «Громада»[1]. У 1898–1900 роках навчався у Львівському університеті; у 1900–1901 — у Віденському університеті.

У студентські роки брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював «Академічну громаду» у Львові та «Січ» у Відні. Разом з Володимиром Старосольським, Антоном Крушельницьким, Лонгином Цегельським, Сенем Ґоруком та Євгеном Косевичем видавав перший український студентський журнал «Молода Україна», у якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави.

Після закінчення університету деякий час працював викладачем у Золочівській гімназії. З 1909 до 1914 року — директор Рогатинської гімназії святого Володимира. У цей період став визначним організатором гімназійної освіти в Галичині.

Перша світова війна

ред.

Від початку Першої світової війни — у лавах Українських січових стрільців. Його кандидатуру запропонував Кирило Тирльовський під час одного із засідань Головної Української Ради, на заміну Теодору Рожановському, котрий був старшиною артилерії і відмовився очолити УСС, бо організовувати піхоту не вмів[5]. Саме він організував складання присяги січовиками на вірність Габсбурзькій монархії у Стрию 3 вересня 1914 року.[6]

З 18 серпня 1914 до 21 січня 1915 Бойовою Управою призначений командантом Легіону УСС. Із середини 1915 року — військовий секретар УСС при командуванні Цісарсько-королівської (Імператорської та королівської) армії.

По закінченні Першої світової та початку розпаду Австро-Угорської імперії брав активну участь у Листопадовому чині та подальшій битві у Львові за незалежність ЗУНР.

Освітня та політична діяльність

ред.

Після поразки ЗУНР у польсько-українській війні залишився у Львові. З 1921 до 1924 року був професором Львівського (таємного) українського університету. Через протест, поданого ним проти наказу начальника Львівського шкільного округу Станіслава Собінського, спрямованого проти права на україномовну освіту, в 1924 році був звільнений з державних шкіл та позбавлений права на пенсію. Після звільнення працював у сфері приватної україномовної освіти. Після декількох років судових розглядів йому усе ж таки було надано право на так звану малу пенсію. У 1923–1931 роках очолював товариство «Просвіта», яке під його керівництвом перетворилось в значну громадсько-освітню організацію.

У 1925 році став одним з співзасновників і провідним членом Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). З 1928 року був сенатором II каденції, віце-маршалом сенату Польської Республіки, головою культурно-освітньої комісії. З 1930 року — депутат Сейму Польської Республіки III каденції від Українсько-білоруського блоку. У 1930–1931 роках разом з Остапом Луцьким та Василем Мудрим стояв на чолі партії УНДО, яка прагнула укладення компромісу з польською владою. У лютому 1931 року брав участь у переговорах між Безпартійним блоком співпраці з урядом та Українським парламентським представництвом з даного питання.

Помер о 2.30 год. у ніч з 24 на 25 вересня 1931 р. у м. Львів[7] (Львівське воєводство, Польща (нині Львівська область, Україна). Похований на Личаківському цвинтарі. 2001 року його останки перенесено на Меморіал УСС та УГА на полі 76 цього цвинтаря.

Сім'я

ред.
  • Дід по батьку: Галущинський Теодор — управитель маєтків у Язловці.
  • Бабуся по батьку: Ружицька Анна

Нагороди

ред.

Праці

ред.
 
Надгробок Михайла Галущинського на Личаківському цвинтарі у Львові
  • Народня освіта й виховання народу. — Львів : Товариство «Просвіта», 1920. — 48 с.
  • «Народна освіта і виховання народу» (1920)
  • «Національне виховання» (1920)
  • Шевченко — поет життя й чину. — Львів : Українська видавнича спілка, 1921. — 36 с.
  • «Михайло Драгоманов — ідеолог нової України» (1921)
  • «Одиниця і громада» (1921)
  • «Новими шляхами» (1926)
  • «Українські народні бібліотеки і праця над поширенням книжки» (1926)
  • «Позашкільна освіта» (1927)
  • «Геть неписьменність» (1927)
  • «Наша анкета» (1930)

Автор численних статей, нарисів, оглядів, рецензій у наукових виданнях та періодиці.

1934 р. вийшли мемуари М. Галущинського «З Українськими Січовими Стрільцями: Спомини з рр. 1914—1915».

Примітки

ред.
  1. ↑ За іншими даними 28 вересня[2].
  2. ↑ За іншими даними 25 вересня[2].
  1. ↑ а б в Яворський Г. Галущинський Михайло Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник / Мельничук Б. — Тернопіль : Збруч, 2004. — Т. 1. — С. 334. — ISBN 966-528-197-6.
  2. ↑ а б Biogram Michał Hałuszczyński. Biblioteka Sejmowa. Процитовано 7 лютого 2016. (пол.)
  3. ↑ у виданні Станкевич М. Бучач та околиці… — С. 224. — вказано Бучач як місце народження
  4. ↑ а б в г д Наталя з Галущинських / Язловець // Калейдоскоп минулого /// Бучач і Бучаччина / Островерха М. — Нью-Йорк – Лондон – Париж – Сідней – Торонто : НТШ: Український архів, 1974. — Т. 27. — С. 678.
  5. ↑ Шухевич, Степан (1930). Видиш брате мій (українська) . Львів: Черовна Калина. с. 29.
  6. ↑ Никольский С.А. Голос и молчание. Анна Ахматова. Философия и культура. Т. 6, № 6. 2014-06. с. 841—848. doi:10.7256/1999-2793.2014.6.12050. ISSN 1999-2793. Процитовано 21 листопада 2018.
  7. ↑ Діло. 1931. — Ч. 215 (26 черв.). — С. .

Джерела

ред.

Посилання

ред.
 
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Галущинський_Михайло_Миколайович&oldid=41940033