Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла

університет у Гайдельберзі

Гайдельберзький університе́т Ру́прехта-Ка́рла (нім. Ruprecht-Karls-Universität Heidelberg) — найстаріший університет на території Німеччини. Він розташований у місті Гайдельберг, що в Баден-Вюртемберзі. Університет був заснований курфюрстом Рупрехтом І за затвердженням Папи Римського Урбана VI в 1386 р. Спочатку було створено чотири факультети: права, медицини, теології та філософії. Таким чином Гайдельберзький університет був третім університетом (після Праги та Відня) у тодішньому німецькомовному світі.

Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Siegel-uni-heidelberg.png
Friedrichsbau Heidelberg Altstadt Bunsen Statue.JPG
Гайдельберг, Німеччина
Тип державний науково-дослідницький університет[d]
кампус і видавець відкритого доступуd[1]
Країна Flag of Germany.svg Німеччина[1]
Розташування ГайдельбергГайдельберг
Назва на честь Рупрехт I і Карл-Фрідріх (великий герцог Баденський)
Засновано 1386[2]
Засновник Рупрехт I
Ректор Петер Гомельгоф
Студентів 25.941 (2006/07)
Членство у
  • Коїмбрська група, Deutsches Forschungsnetzd[3], German Rectors' Conferenced[4], German University Sports Federationd[5], Асоціація університетів Європи[6], Informationsdienst Wissenschaft e.V.d[7], International GLAM Labs Communityd[8] і Franco-German Universityd[9]
  • Складається з Гайдельберзька університетська бібліотека і Heidelberg University Faculty of Lawd
    Мова викладання німецька і англійська
    Випускники Категорія:Випускники Гайдельберзького університету
    Адреса Grabengasse 1, 69117 Heidelberg
    Сайт www.uni-heidelberg.de
    CMNS: Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла у Вікісховищі

    ІсторіяРедагувати

    Гайдельберзький університет — найдавніший у Німеччині (якщо не вважати празького), заснований 1386 р. курфюрстом Рупрехтом I. Його перший блискучий період належить до часу правління курфюрста Філіппа Відвертого (1476—1518), канцлер якого, Йоан фон Дольберг, єпископ Вормський, запросив до Гайдельберга низку видатних учених і зробив його одним з центрів гуманізму. У тому ж дусі університет був перетворений після введення Реформації, під час правління курфюрста Оттона-Генріха (1556—59), за сприяння Меланхтона. У правління наступного курфюрста, Фрідріха III Благочестивого, він став центром кальвінізму. Під час Тридцятирічної війни університет втратив бібліотеку (зокрема 3527 рукописів), яку Максиміліан I Баварський подарував Папі Григорію XV (лат. Bibliotheca Palatina), завдяки чому отримав титул курфюрста. Після Вестфальського миру Карл I Людвіг (1610—1680), курфюрст Пфальцський (1648—80) намагався підняти університет, але незабаром після його смерті Гайдельберг сильно постраждав від французької навали, і університет припинив на якийсь час свою діяльність. Протягом всього XVIII століття він не міг піднятися завдяки впливу єзуїтів. За Люневілльським миром (1801) він втратив всі доходи і повинен був би закритися, якби йому не надав підтримки Карл-Фрідріх Баденський, якого справедливо вважають другим засновником Гайдельбергського університету. У 1803 р. Університет відійшов до Бадена та був реорганізований як державний навчальний заклад за наказом Карла Фрідріха фон Бадена. У 1805 році його назвали Ruperto Carola, поєднання імен засновника університету та великого князя Бадена Карла Фрідріха. Як космополітичний та ліберальний університет, у 19-му столітті Гайдельберг зазнав другого високого розквіту. Процвітанню університету багато сприяли такі професори, як Шлоссер, Тібо, Гайссер, Гервінус, Вангеров, Віндшейд, Бунзен. Початок 60-х рр. ХІХ ст., був особливо блискучим періодом для Гайдельбергського університету. З Палатінської бібліотеки університету вдалося повернути спочатку 38 найбільш коштовних рукописів, а потім всі давньогерманські (854).[10] Після 1866 р. маленький Баден не міг витрачати на свої 2 університети так багато, як значніші держави Німеччини, і університет Гайдельбергу втратив свою колишню славу.

    У 19-му столітті, Гайдельберзький університет відзначається високим рівнем ліберальності, прихильністю до демократичних ідей і відкритістю до технічного прогресу, що призвело до високої частки іноземних студентів. Цей другий розквіт був відзначений видатними досягненнями на всіх факультетах і відомими іменами, як Германн Гельмгольц, Густав Кірхгоф і Макс Вебер.

    Подібно до першого розквіту Гайдельберзького університету, другий також закінчився в 1914 році війною. Дві світові війни в першій половині 20-го століття і їхні грізні обставини призвели до занепаду, з якого Гайдельберзький університет виходив дуже повільно.

    Після закінчення війни проводиться реконструкція навчального закладу. Першим ректором післявоєнного періоду стає хірург Карл Генріх Бауер. У цей час університет розвивається в трьох місцях: у старому місті (духовні науки), у Берггаймі медицина)і з 60-х років в Нейенхаймер-Фельд (природничі науки, медицина).

    З середини 1960-х рр. Руперт-Карола, як і багато інших університетів, став масовим університетом. У період з 1950 по 1960 рік число студентів в Гайдельберзі зросло вдвічі, з 1961 по 2010 рік потроїлося, унаслідок екстремально перевантаживши університет. Незважаючи на фінансові труднощі, наразі університет Гайдельберга має відмінну репутацію в науковому співтоваристві, а також широко залучає іноземних студентів і вчених. Успіхи в обох раундах Excellence ініціативи 2006/07 і 2012 роках, а також у міжнародно визнаних рейтингах демонструють лідерство і відмінну репутацію Гайдельберзького університету в науковому ландшафті.[1]

    При зазначеному університеті діє Академія наук землі Баден-Вюртемберг.

    Починаючи з 2007 року Університет був відзначений у рамках Ініціативи підтримки передових досліджень Федерального уряду Німеччини та увійшов до складу найкращих дослідницьких університетів країни. Зокрема, він входить до асоціації німецьких дослідницьких університетів German U15.

    Гайдельберзький університет відомий передусім дослідженнями у сфері медицини, біології та гуманітарних наук (зокрема, у 2007 році при Університеті були засновані два дослідницькі кластери: «Азія та Європа у Глобальному Контексті» та «Клітинні мережі».

    У зимовому семестрі 2017—2018 рр. загальна кількість студентів становила майже 31 000 чоловік[11].

     
    Головний вхід до університетської бібліотеки

    ФакультетиРедагувати

    Відомі особистостіРедагувати

     
    Меморіальна дошка Дмитрові Чижевському на фасаді Інституту філології КНУ

    Див. такожРедагувати

    ПриміткиРедагувати

    1. а б Directory of Open Access Journals — 2003.
    2. Шаблон:Університет: категорія Категорія:Навчальні заклади, засновані 1386 не існує.
    3. а б в https://www.dfn.de/verein/mv/mitglieder/
    4. https://www.hrk.de/mitglieder/mitgliedshochschulen/universitaeten-technische-hochschulen/
    5. https://www.adh.de/ueber-uns/mitgliedshochschulen.html
    6. https://eua.eu/about/member-directory.html
    7. https://idw-online.de/de/institution5
    8. List of members
    9. https://www.dfh-ufa.org/die-dfh/die-dfh-im-ueberblick/netzwerk
    10. Энциклопедический словарь / под ред. проф. И. Е. Андреевского. — Санкт-Петербург: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. / Т.8: Гальберг- Германий.- 1892.- 478, [4] с.: ил., карты.
    11. Annähernd 30.000 Studierende an der Universität Heidelberg (нім.)
    12. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

    ДжерелаРедагувати

    • Dagmar Drüll: Heidelberger Gelehrtenlexikon, Bd. 1: 1803—1932, Bd. 2: 1652—1802, Bd. 3: 1386—1651. Heidelberg 1986, 1991, 2002. (Bd. 4: 1933—1986 in Vorbereitung)(нім.)
    • Sabine Happ, Werner Moritz: Die Ruprecht-Karls-Universität Heidelberg, Ansichten — Einblicke — Rückblicke. Erfurt, 2003.(нім.)
    • Festzug. Jubiläum der Universität Heidelberg 1386 — 1886. Festzugs-Album, von Heinrich Kley in Karlsruhe unter Leitung von Professor Hoff entworfen und gezeichnet. Verlag von Bangel & Schmitt (Otto Petters), Univ.-Buchhandlung und Edmund von König, Kunsthandlung in Heidelberg.(нім.)
    • Wolfgang U. Eckart, Volker Sellin, Eike Wolgast (Herausgeber): Die Universität Heidelberg im Nationalsozialismus. Springer Verlag, Berlin; 2006. 1277 Seiten. ISBN 3-540-21442-9.(нім.)
    • H. Krabusch: Das Archiv der Universität Heidelberg. Geschichte und Bedeutung, in: Aus der Geschichte der Universität Heidelberg und ihrer Fakultäten. Sonderbd. der Ruperto Carola, hrsg. von G. Hinz (1961), S. 82-111;(нім.)
    • Die Rektorbücher der Universität Heidelberg, Bd. I—II, bearb. von Heiner Lutzmann u. a. hrsg. v. Jürgen Miethke. (Bd. 1: 1386—1410, Heft 1-3, Heidelberg 1986/1990/1999. Bd. 2: 1421—1451, Heft 1, Heidelberg 2001)(нім.)
    • Peter Moraw: Heidelberg: Universität, Hof und Stadt im ausgehenden Mittelalter, in: Studien zum städtischen Bidlungswesen des späten Mittelalters und der frühen Neuzeit, hrsg. von Bernd Moeller, Hans Patze, Karl Stackmann, Redaktion Ludger Grenzmann (Abhandlungen der Akademie der Wissenschaften in Göttingen, Philol.-hist. Klasse, III.137), Göttingen 1983, 524—552.(нім.)
    • Steven P. Remy: The Heidelberg Myth: The Nazification and Denazification of a German University. Cambridge: Harvard University Press, 2002. 329 S. ISBN 0-674-00933-9.(англ.)
    • Gerhard Ritter: Die Heidelberger Universität im Mittelalter (1386—1508), Ein Stück deutscher Geschichte [11936], Neudruck Heidelberg 1986.(нім.)
    • Gotthard Schettler (Hrsg., 1986): Das Klinikum der Universität Heidelberg und seine Institute. Springer, Berlin. ISBN 3-540-16033-7.(нім.)
    • Wilhelm Doerr u.a. Hrsg: ‚Semper apertus', Sechshundert Jahre Ruprecht-Karls-Universität Heidelberg 1386—1986, Festschrift in sechs Bänden. Springerverlag, Berlin-Heidelberg. 1985, Bd. 1-4.(нім.)
    • H. Weisert, Das Universitätsarchiv Heidelberg und seine Bestände, in: Ruperto Carola, H. 52 (1973), S. 21-25;(нім.)
    • Eduard Winkelmann Hrsg: Urkundenbuch der Universität Heidelberg, Bd. I—II, Heidelberg 1886. (Bd. 1 Urkunden, Bd. 2 Regesten)(нім.)
    • Wolgast, Eike: Die Universität Heidelberg, 1386—1986, Berlin-Heidelberg, 1986.(нім.)

    ПосиланняРедагувати