Герман фон Гельмгольц
Герман Людвіґ Фердинанд фон Гельмгольц (нім. Hermann Ludwig Ferdinand von Helmholtz; 31 серпня 1821, Потсдам — 8 вересня 1894, Шарлоттенбург) — німецький фізик, фізіолог та психолог.
.svg){kind=small}
БіографіяРедагувати
Народився в сім'ї вчителя. Вивчав медицину в королівському медично-хірургічному інституті в Берліні. Обов'язковою для випускників цього інституту була восьмирічна військова служба, яку Гельмгольц почав у 1843 році в Потсдамі, як військовий лікар. За рекомендацією Александера фон Гумбольдта йому було дозволено передчасно залишити військову службу і почати викладати в 1848 році анатомію в берлінській академії. У 1849 році Гельмгольца запрошують в Кенігсберг, де він отримує звання професора фізіології і патології. З 1855 він керує кафедрою анатомії і фізіології в Бонні, з 1858 — кафедрою фізіології в Гайдельберзі. У 1870 році він стає членом Прусської академії наук.
З 1871 року отримує звання професора фізики і працює в Берліні. У 1888 році Гельмгольц стає першим президентом Фізико-технічного імперського відомства[de] в Шарлоттенбурзі.
В одній з перших робіт «Про збереження сили» (1847) Гельмгольц, дотримуючись ідеї єдності природи, математично обґрунтував закон збереження енергії і положення про те, що живий організм є фізико-хімічним середовищем, у якому зазначений закон точно виконується. Цей висновок завдав нищівного удару по віталізму. Впроваджуючи фізичні методи в нервово-м'язову фізіологію, Гельмгольц виміряв швидкість поширення збудження в нервовому волокні. Отримані результати започаткували ментальну хронометрію — вивчення часу реакції, однієї з головних тем експериментальної психології, що зароджувалася. Вони також мали важливий філософський зміст, оскільки розсіювали упередження про те, що нервово-психічні акти як явища особливого порядку відбуваються миттєво і не підлягають виміру. Важливими є роботи Гельмгольца в галузі фізіології органів чуття («Вчення про слухові відчуття як фізіологічну основу теорії музики», 1863[10]; «Фізіологічна оптика», 1867). Ці роботи розкрили причинну залежність відчуттів від впливу зовнішніх подразників на органи чуття. В першій з них була запропонована система нотації, що використовується у музикознавчій літературі дотепер. Водночас Гельмгольц, приймаючи доктрину про «специфічну енергію органів чуття», висунув «теорію ієрогліфів», відповідно до якої відчуття є знаками об'єктивних властивостей речей. У роботах з фізіологічної оптики Гельмгольц приділив велику увагу механізму сприймання просторових відносин. Він висунув на передній план роль м'язових рухів і відчуттів у формуванні просторового образу і запропонував гіпотезу «несвідомих умовиводів», за якою сприймання величини предмета виводилося зі зв'язку між реальною величиною зображення на сітківці і ступенем напруги м'язів, що пристосовують око до відстаней. Тлумачення Гельмгольцем просторового бачення було прогресивнішим порівняно з поглядами його супротивників (нативістів), які заперечували первинну роль досвіду в психічному розвитку і вважали просторовість природженою властивістю свідомості. Ідеї Гельмгольца про роль м'яза та почуттєве пізнання були творчо розвиті з позицій рефлекторної теорії І. М. Сєченовим.
Цікавий фактРедагувати
На честь Германа Гельмгольца названо астероїд, відкритий 20 вересня 1993 року.
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11854893X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Гельмгольц, Герман-Людвиг-Фердинанд // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VIII. — С. 287–288.
- ↑ Гельмгольц Герман Людвиг Фердинанд // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ A. Paalzow Helmholtz, Hermann von // Allgemeine Deutsche Biographie — L: 1906. — Vol. 51. — S. 461–472.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ NNDB — 2002.
- ↑ www.accademiadellescienze.it
- ↑ Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage für die Theorie der Musik
|
Це незавершена стаття про німецького науковця чи науковицю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про фізика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |