Курфюрст

Курфюрст (нім. Kurfürst, лат. Princeps Elector, пол. Kurfürsten, чеськ. Kurfiřt), також князь-виборник або просто виборник, латинізована назва принц-електор — титул князів у Священній Римській імперії. Курфюрст мав 1ранг вищий від ерцгерцога і нижчий тільки від короля, великого герцога або імператора. Курфюрсти обмеженим числом входили до Колегії виборників імперії, за якою було закріплено право обрання «Римського короля» (нім. Römischer König) — титул, закріплений за німецьким імператором (Кайзером). Титул Курфюрст існував з XIII до XIX ст.

Вибори колегією з семи курфюрстів графа Гайнріха VII римсько-німецьким королем 1308. Зображення з Codex Balduini, 1340

давній зразок шапки курфюрста

пізній зразок шапки курфюрста

Золота булла від 1356 закріплювала статус курфюрста за сімома князями імперії,

трьома духовними:

• Майнцкім архієпископом
• Трірським архієпископом
• Кельнським архієпископом

і чотирма світськими:

• Богемським королем
• Рейнським пфальцграфом
• Саксонським герцогом
• Бранденбурзьким маркграфом.

В епоху Тридцятилітньої війни до них додався восьмий:

• Баварський герцог

Після Вестфальського миру, у 1648 році курфюрство, відібране в ході війни, було повернуто Пфальцу. У 1692 було додане дев'яте курфюрство для Брауншвейг-Люнебурга (Ганновера), остаточно оформлене у 1708 році.

В епоху наполеонівських воєн окуповані французами Кельн і Трір втратили виборче право.

У 1803 році були додані нові курфюрства — Вюртемберг, Баден, Гессен, Зальцбург, Вюрцбург, Регенсбург.

Зі скасуванням Священної Римської імперії у 1806 колегія курфюрстів припинила існування і формально титул курфюрстів зберігався тільки за володарями Гессен-Кассельського ландграфства, допоки його не приєднали до Пруссії у 1866 році.

Територія, керована курфюрстом, крім своєї звичайної назви, могла також назватися курфюрством.

Основні повноваження та права курфюрстів

1. Обирати імператора, складати за його участі виборчі капітуляції, займати одну з найвищих імперських посад;
2. Володіти титулом і становищем, рівним королівському;
3. Розробляти законодавство, давати поради імператору з усіх важливих питань імперії, давати свою санкцію без згоди решти рейхстагу в певних випадках (мита, привілеї по розробці рудників);
4. Скликати за власною ініціативою курфюрстську раду;
5. Володіти королівськими повноваженнями у межах своїх власних територій, а також частковим судовим суверенітетом.

Під час відсутності правителя курфюрст Пфальцський призначався імперським вікарієм-заступником у південній Німеччині, курфюрст Саксонський у північній.

Див. також

• Маркграф

Посилання

• Курфюрст [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Електор // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.