Гадара

руїни старовинного міста в Йорданії

Гадара (грец. Γάδαρα; лат. Gadara; араб. جدارا‎; івр. גדרה‎) — видатне античне місто в Йорданії, руїни якого лежать в Умм-Кайсі, провінція Ірбід. За свою багаторічну історію Гадара була одним з десяти міст Декаполіса під владою Римської імперії та важливим християнським центром у візантійський період. Місто також згадується в Новому Заповіті.

Гадара

32°39′19″ пн. ш. 35°40′43″ сх. д. / 32.65527777780577168° пн. ш. 35.67861111113877826° сх. д. / 32.65527777780577168; 35.67861111113877826Координати: 32°39′19″ пн. ш. 35°40′43″ сх. д. / 32.65527777780577168° пн. ш. 35.67861111113877826° сх. д. / 32.65527777780577168; 35.67861111113877826
Країна  Йорданія
Розташування Провінція Ірбід
Тип археологічна пам'ятка
стародавнє містоd і поліс
Дата заснування 3 століття до н. е.

Гадара. Карта розташування: Йорданія
Гадара
Гадара
Гадара (Йорданія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Історія

ред.
 
Мапа Декаполіса, об'єднання десяти міст

У елліністичний та римський періоди Гадара була центром грецької культури в регіоні. Вона вважалася одним з найбільш еллінізованих міст Сирії та користувалася особливим політичним та релігійним статусом[1][2]. Антична Гадара мала стратегічне вдале місце на хребті, доступному зі сходу, але захищеному крутими схилами з інших трьох сторін[3]. Оскільки вона розташовувалася на висоті 378 м над рівнем моря, з неї було добре видно ущелину річки Ярмук, Голанські висоти та Тиверіадське озеро.

Елліністичний період

ред.

Гадара мала певне культурне значення вже в третьому столітті до нашої ери. Місто було батьківщиною сатирика Меніппа Гадарського — раба, який став філософом-циніком і сатиризував дурощі людства в прозі та віршах[4]. Хоча його твори і не збереглися, вони були цитовані Варроном і Лукіаном. На початку I ст. до н. е. в Гадарі народився її найвідоміший поет — Мелеагр. Він був одним із найкращих елліністичних поетів не лише завдяки своїм працям, але й збіркою творів інших поетів, яка стала основою великої колекції, відомої як Грецька антологія. 

У 218 році до н. е. грецький історик Полібій описував Гадару як «найсильніше з усіх місць регіону». Втім, незабаром вона капітулювала перед селевкідським правителем Антіохом III Великим. Під час перебування в Державі Селевкідів місто було відоме як Антіохія (дав.-гр. Αντιόχεια), Антіохія Семірамідська (дав.-гр. Ἀντιόχεια Σεμίραμις ) та Селевкія (дав.-гр. Σελεύκεια)[5]. Згодом Гадара була захоплена юдейським царем Александром Яннаєм[6][7].

Римський період

ред.

У 63 році до н. е. римський полководець Гней Помпей Великий завоював регіон, після чого Гадара була відбудована та стала членом напівавтономного об'єднання десяти міст — Декаполісу[8][9]. 33 роки потому перший римський імператор Октавіан Август приєднав місто до єврейського царства свого союзника Ірода. За твердженням Йосипа Флавія, після смерті царя Ірода в 4 році до н. е. Гадара увійшла до складу римської провінції Сирія[10]. Після християнізації Східної Римської імперії Гадара зберегла свій важливий регіональний статус і на довгі роки стала резиденцією християнського єпископа[11].

В 66 році після початку єврейського повстання проти римлян, землі навколо Гадари була спустошені[12].

Мешканці міста взяли в полон деяких найсміливіших євреїв, з яких кількох було страчено, а інших ув'язнено[13]. Чимало з містян здалися майбутньому імператорові Веспасіану, який розмістив у Гадарі гарнізон[14].

 
Затоплена ділянка Гадарського акведуку

Акведук Гадари, збудований у II столітті, подавав питну воду до міста через кяриз 170 км завдовжки. Підземна ділянка акведуку довжиною в 94 км є найбільшим з відомих античних тунелів[3][15].

Візантійський та ранньомусульманський періоди

ред.

Після християнізації Східної Римської імперії Гадара зберегла свій важливий регіональний статус і на довгі роки стала резиденцією християнського єпископа[11]. Внаслідок битви при Ярмуці в 636 році біля тодішньої Гадари весь регіон опинився під владою мусульман. Близько 747 року місто було вщент зруйновано землетрусом і було покинуте.

Церковне значення

ред.

В Синоптичних Євангеліях згадується одне з чудес Ісуса Христа — вигнання бісів з Геразинського біснуватого. За свідченнями деяких рукописів це сталося в Гадарі, в інших — цим місцем була сусідня Гераса.

Гадарська дієцезія була номінально відновлена в XV столітті на правах титулярної єпархії. Посада її очільника є вакантною, хоча вона має посадових осіб, відповідальних за її управління.

Сучасний стан

ред.
 
Руїни Гадарського німфея з видом на Тиверіадське озеро

Руїни Гадари були відкриті німецьким мандрівником Ульріхом Яспером Зеетценом у 1806 році[16]. Вони лежать в Умм-Кайсі, невеликому містечку в провінції Ірбід в Йорданії, поблизу кордону з Ізраїлем та Сирією.

Однією з найвизначніших споруд античного міста є Гадарський німфей — великий напівзруйнований фонтан, присвячений водяним німфам. Серед руїн міста також збереглися вулиці, терми, два театри, іподром, римський акведук, храм, базиліка та інші споруди[17]. Декуманус, мощена центральна вулиця з подвійною колонадою, перетинає місто зі сходу на захід. Збережені старовинні оборонні стіни Гадари сягають 3 км в довжину.

У 2017 році археологами був виявлений старовинний храм, який був побудований за епохи еллінізму в III ст. до н. е. Храм, що був присвячений Посейдону, складається з портику, подіуму та наосу, святого приміщення[18]. На місці храму також була знайдена елліністична кераміка[19].

В середмісті також була виявлена мережа водяних тунелів, відокремлена від зовнішнього тунелю, що був виявлений багато років до цього[18].

 
Панорама на північ від Умм-Кайсу: на передньому плані — декуманус (головна вулиця); ліворуч та в центрі — Галілейські пагорби та Тиверіадське озеро; на задньому плані — Голанські висоти

Видатні мешканці

ред.
 
Римські руїни стародавньої Гадари

В античну добу Гадара називалася «містом філософів»[20]. Девід Сідер зазначає, що в Гадарі мешкало чимало видатних філософів, письменників та математиків; до того ж, місто мало аж два театри. Втім, незважаючи на це, талановиті містяни вирушали до Греції та Італії в пошуках більших кар'єрних можливостей[21]. Найвидатнішими мешканцями міста були:

Примітки

ред.
  1. Rocca, Samuel (2008), Herod's Judea: A Mediterranean State in the Classic World, Eugene: Mohr Siebeck, с. 200, ISBN 978-1-4982-2454-3, архів оригіналу за 5 червня 2020, процитовано 8 квітня 2021
  2. Mare, W. Harold (2000), Decapolis, у Freedman, David Noel; Myers, Allen C.; Beck, Astrid B. (ред.), Eerdmans Dictionary of the Bible, Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing, с. 333–334, ISBN 0-8028-2400-5.
  3. а б Schram, Wilke D. (2007), Gadara (Jordan), Roman Aqueducts, архів оригіналу за 28 березня 2021, процитовано 25 вересня 2015.
  4. а б Strabo's Geography 16.2.29
  5. Calmet, Augustin (1813). Calmet's Great Dictionary of the Holy Bible. Samuel Etheridge.
  6. Israel Shatzman, The Armies of the Hasmonaeans and Herod: From Hellenistic to Roman Frameworks [Архівовано 18 серпня 2021 у Wayback Machine.], p. 74.
  7. Piotrkowski, Meron M. (2011). When Did Alexander Yannai Capture Which Gadara?. Jewish Studies Quarterly (англ.). Mohr Siebeck GmbH & Co. KG. 18 (3): 266—276. doi:10.1628/094457011797248453. JSTOR 41289144.
  8. Fitzgerald, John Thomas; Obbink, Dirk D.; Holland, Glenn Stanfield (2004). Philodemus and the New Testament world [electronic resource]. BRILL. с. 365—366. ISBN 9789004114609.
  9. Mare, W. Harold (2000), Decapolis, у Freedman, David Noel; Myers, Allen C.; Beck, Astrid B. (ред.), Eerdmans Dictionary of the Bible, Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing, с. 333–334, ISBN 0-8028-2400-5.
  10. Josephus Antiquities, XVII, xi, 4; Josephus, Bellum Judaicum, II, vi, 3.
  11. а б Reland, Palestine, 776.
  12. Josephus, Bellum Judaicum, II, xviii, 1.
  13. Josephus, Bellum Judaicum, 5.
  14. Josephus, Bellum Judaicum, IV, vii, 3.
  15. Mathias Döring: «Wasser für Gadara. 94 km langer Tunnel antiker Tunnel im Norden Jordaniens entdeckt» [Архівовано 11 січня 2016 у Wayback Machine.], in: Querschnitt, Vol. 21 (2007), pp. 24–35
  16. Schürer, 1891, § 23 (The Hellenistic Towns), p. 100 [Архівовано 5 червня 2020 у Wayback Machine.] (note 179), where he cites Seetzen, Reisen durch Syrien (ed. by Kruse, 4 vols. 1854–59), i. 369 sqq., iv. 188 sqq.
  17. Desmond, William. Cynics. p36 — referencing (Weber & Khouri 1989:17-18)
  18. а б 'First of-its-kind' Hellenistic temple discovered in Umm Qais. Jordan Times. 14 серпня 2017. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
  19. Archaeologists discover ancient temple in Jordan's Amman. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
  20. Desmond, William. Cynics. p36
  21. а б Sider, David (1997). The Epigrams of Philodemos: Introduction, Text, and Commentary. Oxford University Press. с. 4. ISBN 9780195356670. Процитовано 3 червня 2020.
  22. Isaac, Benjamin (2017). Empire and Ideology in the Graeco-Roman World. Cambridge: Cambridge University Press. с. 427c. ISBN 978-1-107-13589-5. Процитовано 3 червня 2020.
  23. Runia, David T. (1995). Philo and the Church Fathers: A Collection of Papers. Vigiliae Christianae, Supplements. Volume XXXII. BRILL. с. 27. ISBN 9789004312999. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 3 червня 2020.
  24. Blank, David, «Philodemus» [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.], The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Spring 2019 Edition), Edward N. Zalta (ed.), accessed 3 June 2020.