Гагарін Павло Гаврилович
Князь Павло́ Гаври́лович Гага́рін (1777—1850) — російський дипломат, військовий (генерал-майор, генерал-ад'ютант) та письменник із княжого роду Гагаріних. Чоловік фаворитки Павла I Анни Лопухіної-Гагаріної.
| Гагарін Павло Гаврилович | |
|---|---|
| рос. Гагарин Павел Гаврилович | |
 | |
| Народився | 8 (19) січня 1777 або 19 січня 1777[1] |
| Помер |
2 (14) січня 1850 (72 роки) або 14 січня 1850[1] (72 роки) Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Поховання | Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург) |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | письменник |
| Військове звання | генерал-ад'ютант |
| Батько | Гагарін Гаврило Петровичd |
| Мати | Praskovya Voyeykovad |
| У шлюбі з | Лопухіна Ганна Петрівна |
| Нагороди |
  |
Біографія ред.
Син видатного сановника Гавриїла Петровича Гагаріна та Параски Федорівни, дочки Ф. М. Воєйкова. Із 1780 року був записаний у військову службу в лейбгвардії Преображенський полк[2].
28 червня 1793 року призначений флігель-ад'ютантом у штаб М. В. Репніна, в 1794 році відправився за ним в Литву на придушення польського повстання. У 1795 році відправлений до польського короля Станіслава-Августа, при якому перебував до підписання ним акта зречення (14 (25) листопада 1795 року), після чого був відправлений у розпорядження П. О. Зубова[3].
У 1799 році брав участь у Італійському поході і, перебуваючи у складі корпусу генерала Розенберга, з відзнакою бився при Лекко, де був важко поранений. Відправлений у червні 1799 року О. В. Суворовим кур'єром до Павла I в Санкт-Петербург. Там був нагороджений діамантовим хрестом ордена Св. Іоанна Єрусалимського, 25 листопада наданий чин флігель-ад'ютанта, а наступного дня — у генерал-ад'ютанта. Причиною такого швидкого піднесення стала фаворитка Павла I Анна Петрівна Лопухіна, з якою в лютому 1800 року він і був повінчаний. Залишивши Санкт-Петербург, переведений у Преображенський лейбгвардії полк[4].
У 1801 році, при Олександрі I, Гагарін відправлений надзвичайним посланником і повноважним міністром до двору короля Сардинського.
На початку 1803 року повернувся до Петербурга. У 1805 році супроводжував Олександра I в армію, що діяла проти Франції, і за відзнаку в битві під Аустерліцом нагороджений орденом Св. Анни І ступеня[2].
Приблизно за рік до смерті дружини (квітень 1805) вступив у романтичні стосунки з польською красунею Марією Любомирською, що також овдовіла після смерті графа В. О. Зубова.
Князь Гагарін супроводжував імператора в походах і дипломатичних поїздках: в 1808 році їздив на Ерфуртський конгрес, у 1809 році — до Фінляндії; у 1809 році був у головній ставці Наполеона. У 1812 році став директором Інспекторського департаменту. У 1813 році видав збірку творів свого батька «Забавы уединения моего в селе Богословском» (укр. Забави усамітнення мого в селі Богословському). У грудні 1814 року вийшов у відставку в чині генерал-майора, жив у Петербурзі, — в будинку на Двірцевій набережній (№ 10).
Гагарін дивував сучасників дивним способом життя: його будинок був населений хворими собаками, яких він підбирав на вулиці, і птахами, що вільно літали по будинку.
У період 1810—1830 років у тій частині будинку, яку не займав Гагарін, проживали Є. П. Луніна і А. О. Оленіна, частими гостями яких були О. С. Пушкін і О. С. Грибоєдов[5].
Гагарін був володарем великої бібліотеки, йому доставляли нові російські та зарубіжні видання[6].
Брав активну участь у діяльності масонських лож «Астрея» та «Орел Російський». Відвідував також ложу «Помираючий сфінкс»
У 1831 році одружився вдруге з балериною Марії Іванівні Спиридоновій, від якої мав дочок: Олександру (померла в молодості) і Наталію (13.02.1837[7]-1905), що вийшла заміж за Михайла Дмитровича Жеребцова.
.jpg)
Павло Гаврилович Гагарін помер від тифозної гарячки 2 (14) січня 1850 року в місті Санкт-Петербурзі та був похований у Лазарівській церкві Олександро-Невської лаври[8] .
Творчість ред.
Першою друкованою справою Гагаріна був переклад Книги Дж. Літтлтопа «Досвід чутливості, або Лист одного перса з Лондона до іншого» (1790; посв. Г. П. Гагаріну), зроблений з французького перекладу Ж.-П. Флоріана. Твір являє собою наслідування «Перських листів» Ш.-Л. Монтеск'є. У 1793—1796 роках вірші Гагаріна з підписом «К. П. Г.» и «Кн. Па. Га.» друкувалися в журналах «Чтение для вкуса» та «Приятное и полезное».
У 1809 році видав замітки про своє перебування у Фінляндії з імператором Олександром I, під заголовком: «Les treize journees ou la Finlande» («Тринадцять днів, або Фінляндія»)[9]. Збірник Гагаріна «Еротичні вірші» (СПб., 1811) за характером і стилем витриманий у традиціях поезії сентименталізму. Гагарін включив до збірки багато віршів, що публікувалися в 1790-ті роки, деякі істотно переробив, у разі потреби змінив назви.
Примітки ред.
- ↑ а б в Словарь русских писателей XVIII века. Выпуск 1: А—И / под ред. А. М. Панченко — 1988. — С. 191–192. — ISBN 5-02-027972-2
- ↑ а б Биография. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 листопада 2013.
- ↑ Гагарин, Павел Гаврилович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
- ↑ Гагарин, Павел Гаврилович, князь // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
- ↑ Миллионная (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 квітня 2014. Процитовано 14 листопада 2013.
- ↑ Степанов П. А. 25 лет Лейб-гвардии в Егерском полку (из записок старого егеря). Часть 1. 1824—1828. // Военный сборник. Т. 20. № 1 (январь). 1877. С. 206—207.
- ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.282. с. 213. Метрические книги Казанского собора.
- ↑ ЦГИА СПб. ф.19 оп.124. д.720. с. 180. Метрические книги Казанского собора.
- ↑ Гагарін Павло Гаврилович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Література ред.
- Гагарин, Павел Гаврилович // Русский биографический словарь: в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.