Єпископ Гавриїл (в миру Гаврило Федорович Бужинський; 1680, Ізюм — †27 квітня 1731, Москва) — український релігійний діяч, письменник, філософ, богослов, освітний діяч, видавець. Випускник Києво-Могилянської академії. Перекладач творів Еразма Ротердамського, Самуеля Пуфендорфа, Вільгельма Стратемана[ru].

Єпископ Гавриїл
 
Альма-матер: Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Діяльність: священник, перекладач
Ім'я при народженні: Гаврило Федорович Бужинський
Народження: 1680(1680)
Ізюм
Смерть: 27 квітня (8 травня) 1731(1731-05-08)
Москва
Похований: Заіконоспаський монастир
Священство: 1709
Чернецтво: 1707
Єп. хіротонія: 30 жовтня 1726

Один із прихильників зближення з протестантськими церквами та фанатичний прихильник царя Петра Романова.

Також єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої); єпископ Рязанський та Муромський РПЦ (б).

Життєпис Редагувати

Народився у Харківському полку на Слобідській Україні, навчався у Києво-Могилянській академії на Гетьманщині.

Еміграція до Московії Редагувати

1706 р. — митрополит РПЦ МП Стефан (Яворський) викликав його до Московії, призначив учителем Слов'яно-греко-латинської академії у Москві.

1707 р. — прийняв чернечий постриг.

1709 р. — рукопокладений в ієромонаха.

1714 р. — Петро I особисто перевів його до Олександро-Невської лаври у Санкт-Петербурзі.

1718 р. — обер-ієромонах[ru] Російського імператорського флоту. Монах Гавриїл був фанатичним прихильником Петра І, у своїх проповідях затято прославляв його.

1720 р. — став префектом Слов'яно-греко-латинської академії. У тому ж році зробив переклад «Лютеранського хронографа»[1], яка викликала жваву релігійну дискусію. 1749 ця книжка була заборонена указом цариці Єлизавети — дружини Олексія Розумовського.

22 січня 1721 р. — зведений в сан архімандрита Іпатіївського монастиря.

25 грудня 1721 р. — радник Синоду і протектор шкіл та друкарень.

20 березня 1722 р. — став настоятелем Троїце-Сергієвої лаври.

 
«Феатрон, чи Ганьба історична» (переклад Гавриїла Бужинського, 1724)

Після смерті Петра І в Синоді вплив здобув архієпископ Ростовський Георгій Дашков, що був противником Феофана Прокоповича. Це призвело до послаблення впливу духовенства, яке підтримувало політику царя Петра, і Гавриїл був переведений єпископом у м. Рязані.

Архієрей Редагувати

30 жовтня 1726 р. — хіротонія на єпископа Рязанського, яка обіймала території фіно-угорських народів Поволжа.

На рязанській катедрі займався просвітництвом, відновив слов'яно-греко-латинську школу. Через два роки в ній вже навчалося 339 учнів. Його діяльність не сприйняло місцеве духовенство. Через донос було почато слідство. Гавриїла викликали до Москви, де він прожив два роки у найманому будинку. У 1730 р. слідство було завершене, доказів проти Гавриїла не було знайдено.

Січень 1731 р. — Синод висунув його кандидатом у архієреї на Київську митрополичу катедру, а згодом Ростовську у Мерянії. Але його стан здоров'я погіршився. 27 квітня він помер і похований у Заіконоспаському монастирі[ru] в Москві.

Переклади Редагувати

  • переклад Еразма Ротердамського;
  • Самуеля Пуфендорфа («Введення до історії Європейської»)
  • Вільгельма Стратемана («Феатрон, чи Ганьба історична»).

Ним написаний короткий катехізис «Послідування сповіді» (1724). Церковний історик Філарет (Дроздов) приписує йому написання за замовленням Петра І книжки «Юности честное зерцало», правила світської моралі.[2]

Примітки Редагувати

  1. «Лютеранский хронограф». Феатрон или позор исторический, изъявляющий повсюдную историю Священнаго писания и гражданскую… [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]. Перевод Г. Бужинского.
  2. Гавриил Бужинский. Архів оригіналу за 19 березня 2015. Процитовано 24 травня 2015. 

Джерела Редагувати

Посилання Редагувати