Гавриїл (Бужинський)
Єпископ Гавриїл (в миру Гаврило Федорович Бужинський; 1680, Ізюм — †27 квітня 1731, Москва) — український релігійний діяч, письменник, філософ, богослов, освітний діяч, видавець. Випускник Києво-Могилянської академії. Перекладач творів Еразма Ротердамського, Самуеля Пуфендорфа, Вільгельма Стратемана[ru].
| Єпископ Гавриїл | |
 | |
| Альма-матер: | Національний університет «Києво-Могилянська академія» |
|---|---|
| Діяльність: | священник, перекладач |
| Ім'я при народженні: | Гаврило Федорович Бужинський |
| Народження: | 1680 Ізюм |
| Смерть: | 27 квітня (8 травня) 1731 Москва |
| Похований: | Заіконоспаський монастир |
| Священство: | 1709 |
| Чернецтво: | 1707 |
| Єп. хіротонія: | 30 жовтня 1726 |
Один із прихильників зближення з протестантськими церквами та фанатичний прихильник царя Петра Романова.
Також єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої); єпископ Рязанський та Муромський РПЦ (б).
Життєпис ред.
Народився у Харківському полку на Слобідській Україні, навчався у Києво-Могилянській академії на Гетьманщині.
Еміграція до Московії ред.
1706 р. — митрополит РПЦ МП Стефан (Яворський) викликав його до Московії, призначив учителем Слов'яно-греко-латинської академії у Москві.
1707 р. — прийняв чернечий постриг.
1709 р. — рукопокладений в ієромонаха.
1714 р. — Петро I особисто перевів його до Олександро-Невської лаври у Санкт-Петербурзі.
1718 р. — обер-ієромонах[ru] Російського імператорського флоту. Монах Гавриїл був фанатичним прихильником Петра І, у своїх проповідях затято прославляв його.
1720 р. — став префектом Слов'яно-греко-латинської академії. У тому ж році зробив переклад «Лютеранського хронографа»[2], яка викликала жваву релігійну дискусію. 1749 ця книжка була заборонена указом цариці Єлизавети — дружини Олексія Розумовського.
22 січня 1721 р. — зведений в сан архімандрита Іпатіївського монастиря.
25 грудня 1721 р. — радник Синоду і протектор шкіл та друкарень.
20 березня 1722 р. — став настоятелем Троїце-Сергієвої лаври.
Після смерті Петра І в Синоді вплив здобув архієпископ Ростовський Георгій Дашков, що був противником Феофана Прокоповича. Це призвело до послаблення впливу духовенства, яке підтримувало політику царя Петра, і Гавриїл був переведений єпископом у м. Рязані.
Племінником Гавриїла Бужанського був український науковець, лексикограф та перекладач Киріяк Кондратович.
Архієрей ред.
30 жовтня 1726 р. — хіротонія на єпископа Рязанського, яка обіймала території фіно-угорських народів Поволжа.
На рязанській катедрі займався просвітництвом, відновив слов'яно-греко-латинську школу. Через два роки в ній вже навчалося 339 учнів. Його діяльність не сприйняло місцеве духовенство. Через донос було почато слідство. Гавриїла викликали до Москви, де він прожив два роки у найманому будинку. У 1730 р. слідство було завершене, доказів проти Гавриїла не було знайдено.
Січень 1731 р. — Синод висунув його кандидатом у архієреї на Київську митрополичу катедру, а згодом Ростовську у Мерянії. Але його стан здоров'я погіршився. 27 квітня він помер і похований у Заіконоспаському монастирі[ru] в Москві.
Переклади ред.
- переклад Еразма Ротердамського;
- Самуеля Пуфендорфа («Введення до історії Європейської»)
- Вільгельма Стратемана («Феатрон, чи Ганьба історична»).
Ним написаний короткий катехізис «Послідування сповіді» (1724). Церковний історик Філарет (Дроздов) приписує йому написання за замовленням Петра І книжки «Юности честное зерцало», правила світської моралі.[3]
Примітки ред.
- ↑ а б Словарь русских писателей XVIII века. Выпуск 1: А—И / под ред. А. М. Панченко — 1988. — С. 128–129. — ISBN 5-02-027972-2
- ↑ «Лютеранский хронограф». Феатрон или позор исторический, изъявляющий повсюдную историю Священнаго писания и гражданскую… [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]. Перевод Г. Бужинского.
- ↑ Гавриил Бужинский. Архів оригіналу за 19 березня 2015. Процитовано 24 травня 2015.
Джерела ред.
- О. М. Дзюба, Бужинський Гавриїл [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 391. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Серафим (Питерский), Мелетия (Панкова), Гавриил Бужинский. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2005. — Т. X. — С. 211. — ISBN 5-89572-016-1.(рос.)
- Шереметевский В. В.,. Гавриил (Бужинский) // Русский биографический словарь : в 25 т / Издание Императорского Русского Исторического Общества. — М. : Типография Г. Лисснера и Д. Собко, 1914. — Т. 4 : Гааг — Гербель. — С. 28—32. (рос.)
Посилання ред.
- Гавриил (Бужинский)(рос.)
- Гавриил Бужинский (Электронные публикации Института русской литературы (Пушкинского Дома) [Архівовано 14 квітня 2015 у Wayback Machine.], РАН. (рос.)