Вільховець (Новоушицька селищна громада)

Вільхове́ць — село в Україні, у Новоушицькій селищній територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. До адміністративної реформи 19 липня 2020 року село належало до Новоушицького району[1]. Населення становить 1265 осіб (з 664 дворів).

село Вільховець
COA of Vilkhovets, Nova Ushytsia Raion.png Flag of Vilkhovets, Nova Ushytsia Raion.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Хмельницька
Район/міськрада Кам'янець-Подільський район
Громада Новоушицька селищна громада
Код КОАТУУ 6823386501
Облікова картка картка 
Основні дані
Перша згадка 1403
Населення 1265 (станом на 01.01.2015)
Площа 4,408 км²
Густота населення 336,89 осіб/км²
Поштовий індекс 32660
Телефонний код +380 3847
Географічні дані
Географічні координати 48°41′55″ пн. ш. 27°21′27″ сх. д. / 48.69861° пн. ш. 27.35750° сх. д. / 48.69861; 27.35750Координати: 48°41′55″ пн. ш. 27°21′27″ сх. д. / 48.69861° пн. ш. 27.35750° сх. д. / 48.69861; 27.35750
Середня висота
над рівнем моря
284 м
Водойми річка Вільхавка
Відстань до
обласного центру
120 км
Відстань до
районного центру
25 км
Найближча залізнична станція Дунаївці
Відстань до
залізничної станції
75 км
Місцева влада
Адреса ради 32660, Хмельницька обл., Новоушицький р-н, с. Вільховець, вул. Молодіжна, 12
Карта
Вільховець. Карта розташування: Україна
Вільховець
Вільховець
Вільховець. Карта розташування: Хмельницька область
Вільховець
Вільховець
Мапа

СимволікаРедагувати

ГербРедагувати

Щит у золотій оправі, фон – блакитного кольору. У верхній частині, по кутах, зображено два жовтих сонця, що символізують дві релігійні громади села. Хрест – символ християнства, що сповідується на даний час. По середині щита зображена калина, а у нижній частині по ліву й праву сторони дві вербові гілки – символ Батьківщини. Навхрест зображено козацька шабля та гармата, як символ козацьких битв на території села.

ПрапорРедагувати

Прямокутне полотнище складається з двох частин. Верхня частина прапора жовтого кольору, нижня – блакитного кольору із зображенням верби, калини та схрещеної щаблі з гарматою. Жовтий колір символізує могутність та багатство, блакитний – колір неба, вдосконалення духу, верба та калина – символ Батьківщини. Навхрест зображено козацька шабля та гармата, як символ козацьких битв на території села.

Загальні відомостіРедагувати

Перша згадка датується 16 жовтня 1403 року[2][3]

Село знаходиться при дорозі Струга — Рудківці. Територією сільської ради протікає річка Вільхавка. Раніше у даній місцині росли вільхові ліси, від яких і бере початок назва селища. Межує з такими населеними пунктами: на півдні — Нова Гута (Новоушицький район), на сході — Маціорськ.

Околиці багаті на будівельний камінь, пісок, різні глини, ґрунти сприятливі для садівництва.

За Речі Посполитої село Вільховець становило королівське майнове держання. Воно було центром Вільховецького староства (Sstwo Olchowickie) та перебувало у власності роду Потоцьких, пізніше генерала Джєшкова. На той час це було багате містечко, прибутковість якого визначалася виробництвом поташу, скла (гутництво) та розробкою селітряних бурт.

Часи Голодомору на селіРедагувати

Офіційні джерела (тогочасні РАЦС) не завжди реєстрували правдиву кількість померлих від голоду, бо було заборонено вказувати, що людина померла голодною смертю[4]. За даними різних джерел у селі в 1932—1933 роках загинуло близько 96 жителів села. На сьогодні встановлено імена 66 осіб. Мартиролог укладений на підставі даних Книг актів реєстрації цивільного стану та поіменних списків жертв Голодомору 1932—1933 років, складених Вільховецькою сільською радою (хоча й звіритися з конкретними документальними свідченнями стає майже неможливо, оскільки не всі вони дійшли до наших днів, у силу різних обставин)[5]. Поіменні списки зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.[6]

Кількість померлих і їхні особисті дані не є остаточними, оскільки не всі дані збереглися і не все заносилося до книг обліку[7] тому є ймовірність, того, що мартиролог Голодомору в селі буде розширений[8] Наразі, згідно попередніх списків уже можна дійти висновків: що серед померлих селян більшість були селянами-односібниками, які не працювали в артілі чи колгоспі, і це є підтвердженням навмисних дій тодішньої влади — на знищення українського незалежного селянства.

Пам'ятки історико-культурного значенняРедагувати

Церква св. Параскеви: греко-католицька церква була тут ще у 1714 р. Спочатку храм св. Параскеви був дерев'яним триверхим, але у 1840 р. його розібрали. Нова кам'яна одноверха церква збудована у 1840—1844 рр. біля старого місця. Шанована ікона Матері Божої, привезена з Афона у 1889 р[9].

Також на території поселення відомі сліди перебування черняхівської культури ІІ—IV ст..

Уродженці селаРедагувати

  • Бацура Федір Степанович — український педагог, заслужений вчитель Української РСР.
  • Бацура Олександр Федорович (нар.5 березня 1950). Закінчив Чернівецький державний університет. Працював інженером науково-дослідної лабораторії вітамінів, старшим науковим співробітником Всесоюзного науково-дослідного інституту жирів, заступником начальника Головного управління агропромислового розвитку Чернівецької обласної держадміністрації. Працював на партійній роботі. Обирався другим і першим секретарем Садгірського райкому Компартії України у Чернівцях, депутатом районної ради, головою Чернівецької обласної організації Аграрної партії України. Нагороджений почесною відзнакою Міністерства аграрної політики України «Знак Пошани». Був членом редакційної колегії видання книги «Вони прославили Буковину» (Чернівці: Черемош, 2010. — 356 с.; іл. — ISBN 978-966-181-049-4).

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  2. «1403 р. 16 жовтня — Ягайло [надає] Івану Пудлу села Ольховець і Михайлівці в Кам'янецькій окрузі…» Сіцінський Ю. Поділля під владою Литви / Упорядники Ващук Д., Мошак М.: Монографія. — Кам'янець-Подільський, 2009. — С. 78.
  3. Михайло Грушевський. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. Серія перша (ч. 1-80) (1361—1530). — С. 14-15.
  4. http://spetskor.dp.ua/art_1165.php Архівовано 2 грудень 2013 у Wayback Machine. За інформацією Інституту демографії Академії наук України, ці облікові роботи продовжуватимуться на державному рівні, тому що точної цифри ми не знаємо, — зазначала Ольга Шумейко. — До того ж, ЗАГСИ в ті часи не реєстрували правдиву кількість померлих саме від голоду, бо було заборонено вказувати, що людина померла від голоду. Приміром, я маю такий документ під грифом «цілком таємно»: «До Павлоградського райздоровінспектора, особисто. За інформацією начальника спецбюро райвиконкому товариша Набери облздоровідділом одержані відомості про те, що в багатьох селах вашого району спостерігаються випадки смерті з нез'ясованих причин. При чому всі ці випадки в місцевих органах ЗАГСУ не реєструються». Ось зайве підтвердження того, що ми й досі не можемо поставити крапку в цій історії. Для цього Інституту демографії потрібно проводити дослідження за допомогою спеціальних математично-статистичних формул.
  5. [https://web.archive.org/web/20131202231606/http://spetskor.dp.ua/art_1165.php Архівовано 2 грудень 2013 у Wayback Machine. До того ж документація тоді велася на неякісному папері, часто не вистачало бланків і писали в простих зошитах, а то й на газетах. А якщо реєстратор потім звільнявся або помирав, то записи могли просто не перенести в книгу. Всіляке траплялося. Також потрібно врахувати, що через десять років була війна й частина книжок могла загинути. Тобто пропуск у документації існує, якби вона вся збереглася, то записів, напевно, було б удвічі більше… (директор Дніпропетровського архіву Ніна Киструська).
  6. Поіменний список жертв Голодомору 1932—1933 років в розрізі сільських рад і населених пунктів Новоушицького району, складений Державним архівом Хмельницької області
  7. http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_5_6_2008/22-26.pdf документальний комплекс книг реєстрації актових записів виявився неповним. У більшості областей відсутні книги повністю по окремих містах і районах: від одного міста в Луганській області до 15-ти районів (найбільше) — у Полтавській області. За окремими районами актові записи про смерть збереглися лише по 2—3-х населених пунктах.
  8. http://spetskor.dp.ua/art_1165.php Архівовано 2 грудень 2013 у Wayback Machine. Джерела збереглися невповні і не всі з тих, що мають статистичні дані, взяті дослідниками до розгляду. Зокрема, досвід досліджень показує, що включення до розгляду документів навчальних закладів, педагогічних училищ, шкіл теж може дати певні кількісні показники. Але, безумовно, це грандіозна робота, і зараз на поточному етапі говорити про певну кількість ще дуже рано (історик, к.і.н., Владислав Грибовський).
  9. Приходы и церкви Подольской епархии. — ТПЕИСК, 1901 г., т. 9., — c. 987—989