Довідка:Китайсько-українська практична транскрипція

Ця сторінка призначена для корекції вживання мовних одиниць китайського походження в українській Вікіпедії. Оскільки більшість джерел, що пов'язані з Китаєм, іншомовні, Вікіпедія потребує стандартизації відповідного матеріалу в українському вживанні.

Офіційною системою транскрибування в Україні з 2019 року є затверджена НАНУ Академічна система транскрибування китайських слів та власних назв українською мовою.

Загальні положення

Найпоширенішою системою китайської транскрипції українською мовою є система Кірносової, яка є адаптацією системи Палладія для української абетки. Саме вона вживається українською службою Міжнародного радіо Китаю і саме їй слід надавати перевагу в українській Вікіпедії.

Серед інших, дві важливі відмінності системи Кірносової це повсюдне використання Ґ (але Гонконг, див. нижче) та вжиток Ї на початку складу (їнь-ян, Ї-цзін, Їнь Сі, Чжоу Дунь'ї тощо). Якщо у відповідних словах зустрічаються сполучення -тс-, -дж-, -дз-, -(ч)жі-, -ші - то є знаки необачного перекладу з російської, французької або англійської мови. Остання у Вікіпедії досить часто вживає джерела побудовані за системою Вейда-Джайлза, яка швидко виходить із академічного користування. Відповідним стандартним правописом є: ц, чж, цз, (ч)жи, ши. Варто зауважити, що сполучення «дз» — корисний маркер для впізнавання транслітерації японської мови (або нової системи Кірносової—Цісар).

В умовах багатої китайської омонімії помилкове написання однієї літери може привести до великої плутанини, тому особливу увагу слід приділяти складам цзи (zi), цзі (ji), ци (ci), ці (qi), си (si), сі (xi), у яких українське позначення голосного звука впливає на адекватне розуміння попереднього приголосного (через необережність, наприклад, у статті Чуські строфи автор дин. Хань Чжуан Цзі 莊忌 перетворився у Чжуан-цзи, який жив значно раніше)). Подробиці латинської транслітерації див. у en:Standard Chinese phonology.

Треба бути уважним щодо з'яви кінцівок -анґ, -онґ, -енґ тощо. Це найімовірніший письмовий переклад із західних мов або неякісних російськомовних джерел. Стандарт Палладія підкреслює, що носовий приголосний /ŋ/ (meng, sang, zhang та ін.) у китайській мові не поділяється на дві фонеми, тобто вживання Ґ (тим більше Г!) у цих випадках не бажане: вистачає твердого приголосного, що у відповідних західних транслітераціях стоїть перед g (мен, сан, чжан). Посилання на джерела, що суперечать цьому стандартові, мають бути обов'язковими! Нарис з еволюції правопису слова, пов'язаний із траєкторією запозичення, може бути дуже корисним для з'ясування правопису (напр., кунгфу, Гонконг).

Обачним перекладом західних транслітерацій на -an, -in та -en є виключно -ань, -інь та -ень (напр., Сіань).

Імена, прізвища і титули

Традиційно у китайській мові прізвище стоїть перед іменем. В узгодженні із традицією щодо запису японських імен, іноді перекладачі роблять штучну реверсію імені із прізвищем, для відповідання західній традиції (кит. Ґун Лі 宫力 пишуть англійською en:Li Gong; запис імені Ма Юю 馬友友 набув поширення через англомовні джерела як Йо-Йо Ма; див. також en:D. C. Lau). Прізвища зазвичай складаються із одного складу (але є винятки) та мають більш стабільний характер. Імена могли змінюватися протягом життя, оскільки розповсюджений був звичай брати прізвиська, псевдоніми тощо. Докладніше див. ru:Китайское имя, Творчий псевдонім (хао), Посмертне ім'я (шихао), en:Courtesy name (цзи 字).

Сучасна тенденція — писати одним словом прізвища із двох складів (рідкі: Сима, Оуян) та імена, незважаючи на те, що останні у 20 сторіччі та раніше передавалися із дефісом або окремо (Су Лінь Яо у епізоді «Сліпий банкір»: відповідне ім'я без стилізації — Яо Сулінь. Див. також рідкий випадок збіжжя двох прізвищ під впливом західної традиції: en:Liu-Wang Liming). На подібні випадки, при наявності джерел, бажано робити перенаправлення (із Сунь Ят-сен на Сунь Ятсен).

Слід зауважити, що жіночі прізвища та імена не відмінюються, а чоловічі — там, де можливо (тобто, немає останнього складу на -а, -і, -о та -у), приймають відмінки. Тому пишемо, наприклад, Мао Цзедунові, а також виправляємо пейзаж Хуан Гунван на пейзаж Хуана Ґунвана.

Китайська мова дозволяє окреме вживання імені та прізвища, але треба бути обережним: можна сказати молодий Цзедун або Мао, але юний Чжу — не завжди припустимо (подібно до того, як Петра Першого зазвичай не кличуть Романовим).

Дефіс у сучасному вжитку вказує на класичний титул або поважну форму адреси: Чжоу-ґун, Лей-ґун, чуський Лін-ван (en:King Ling of Chu), Ма-ван, Фен-бо тощо. Саме тому дефіси не бажано вживати в іменах. Проблематичні у цьому сенсі імена стародавніх мислителів із кінцівкою -цзи. Цзи 子 — це титул епохи Чжоу, який отримав значення «майстер», «мудрець». Вжиток цзи із дефісом дуже розповсюджений, але сучасні західні джерела віддають перевагу написанню разом: Лєцзи, Сюньцзи, Менцзи. Це справджується тим, що за часів життя цих історичних діячів титул цзи вже загубив ієрархічне значення, або ще його не надбав (як у випадку із Цзіцзи). Бажано відрізняти власні імена (Сюнь Куан, Мен Ке) від назв трактатів що носять поважні імена їхніх титульних авторів («Сюньцзи», «Менцзи»).

Імена міфічних істот та напівміфічних осіб вживаються у декількох варіантах: Пань Ґу/Пань-ґу/Паньґу, Фу Сі/Фу-сі/Фусі. Але написання разом дозволяє уникнути анахронічного приписування поділу імені на власне ім'я та прізвище, або плутанини із титулами. Складний випадок — Сі-ван-му, де останні два склади — поважне звернення релігійного змісту («матінко-цариця»), а перший — не ім'я чи прізвище, а сторона світу. Розповсюдженість та унікальність відповідного культу дозволяють західним сходознавцям вживати всі три компоненти як єдине ім'я Сіванму. Абсолютно вірним є повний переклад, «Матінко-цариця Заходу», але у більшості випадків, що стосуються міфології, така практика неможлива. У будь-якому разі бажано вказувати джерела інформації та, при можливості, етимологію імен (остання іноді доводить, що поділ імені на окремі слова не має сенсу).

Географічні назви

Слід пам'ятати, що найвідоміші географічні назви перейшли до української мови шляхами декількох мовних культур. Через те зустрічаються численні стандартні варіанти правопису однієї назви, які відображають епоху її транслітерації (напр., Аоминь/Аомень/Макао) та, іноді, політичні погляди авторів. Це перш за все стосується передачі діалектних назв у стандарті путунхуа (Гонконг та Сянган, Аоминь, Янцзи тощо). Вжиток діалектичних назв доцільний лише там, де вони увійшли у міжнародний стандарт: наприклад, Гонконг, як територія, що значний час становила Британське володіння, відповідає традиційному Hong-Kong та не суперечить загальним положенням транслітерації.

Із набуттям КНР статусу домінантної держави світу слід очікувати розповсюдження стандартів, що мають витоки у мандаринській мові.

Лист географічних назв Китаю: [1] (ukrmap.com.ua, але, на жаль, також з помилками..). NB Ціндао, яке суперечить визнаній нормі українського правопису (див. Обговорення:Циндао).

Класичні терміни

Відмінювання термінів китайського походження зазвичай не відбувається (бо воно ускладнене відсутністю граматичного роду та числа у китайському варіанті, а також взагалі неможливе для більшості односкладових слів). Виключення робиться для деяких слів, що позначають побутові речі, інструменти та інші матеріальні продукти (грати на ціні; готувати з ґаоляну, але з рисової локшини феньтяо). Відмінювання є познакою широкого розповсюдження слова у західному користуванні. Якщо до цього є сумнів, бажано уникати відмінків та позначувати термін курсивом (зала Мінтан, концепція у-сін, триніжок дін). Не слід зловживати великими літерами там, де терміни не мають відношення до власних назв.

Назви книжок

Розповсюджена помилка — транслітерація із вживанням великої літери в середині назви — при відсутності спеціальних на це підстав (як у «Ї Чжоу шу»). У той час як така капіталізація є стандартом англійської мови (the Shi Jing), українська віддає перевагу вживанню лапок («Ши-цзін») та, де можливо, повному перекладу.

Джерела

• Кірносова Н. А. Засади транскрибування китайської лексики українською мовою // Сходознавство. — Вип. 45-46. — Київ, 2009. — с. 38—57.[2]
• Несина І. Кодифікація китайських лексичних запозичень у словниках. — Київський університет. — 2013. — с. 57—65 [3]