Війниця (Володимирський район)
Ві́йниця — село в Україні, у Затурцівській сільській громаді Володимирського району Волинської області. Населення становить 298 осіб[1]
| село Війниця | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Волинська область |
| Район | Володимирський район |
| Громада | Затурцівська сільська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1542 |
| Населення | 298 |
| Площа | 0,4 км² |
| Густота населення | 745 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 45510 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°47′20″ пн. ш. 24°40′27″ сх. д. / 50.78889° пн. ш. 24.67417° сх. д.Координати: 50°47′20″ пн. ш. 24°40′27″ сх. д. / 50.78889° пн. ш. 24.67417° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
225 м |
| Водойми | Війниця |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | с. Війниця, Локачинський р-н, Волинська обл., 45510; |
| Карта | |
  Війниця | |
 Війниця | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Назва ред.
Уперше згадується назва Війниця, як Уймиця Павловицька (відповідно до оригіналу). Біля Локачів було село Уйма Локацька, яке зараз входить до містечка. Але вже в 1577 році згадується тільки як Уймиця, без Павловицька.
У грамоті за 1577 рік вказується, що новому власнику Локачів князю Романові Санґушку належать навколишні села: Уйма, Цевеличі, Крухиничі, Заячиці, Павловичі, Уймиця, Холопичі і Козлів. Така назва як Уймиця збереглася до 1797 року, до третього поділу Польщі, у результаті якого Волинь відійшла до Росії. В архівах Луцька у 1797 році село ще називалось Уймиця, а вже у 1800 році в Клірових відомостях Війниця згадується як Воймиця, і не село, а «деревня».
Так «деревня» Воймиця згадується і в останньому архіві Царської Росії за 1911 рік. А вже у 1921 році, за часів Польщі, згадується нинішня назва — село Війниця.
Українськийький варіант — Війниця, який зберігся і донині, був введений вже після 1945 року.
Історія ред.
Уперше в історичних документах село Війниця згадується у 1542 році, а села Павловичі, Губин, Михайлівка та Тумин — у 1545 році. Але ще з давніх часів ця територія була заселена слов'янськими племенами, зокрема дулібами (які пізніше стали зватися бужанами), а у XII ст. увійшла до складу Волинського князівства.
У 1199 році Волинське князівство об'єдналося з Галичиною. Утворилося Галицько-Волинське князівство, яке практично постійно перебувало в стані воєнних конфліктів із литовськими, польськими й угорськими феодалами. І весь цей час піддавалося спустошливим ординським набігам.
У 1241 році Галицько-Волинське князівство підпало під владу Золотої Орди, а потім поступово увійшло до складу Литви і більшу частину свого існування воно контролювалося Великим князівством Литовським.
Після об'єднання Великого князівства Литовського з Польщею згідно Люблінської унії 1569 року й утворення Речі Посполитої, ці землі підпали під польський контроль.
Під час Визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького ці землі протягом кількох років були ареною воєнних дій козаків і поляків, у яких брали участь і місцеві жителі, а після Другого поділу Польщі у 1793 році увійшли до складу Росії.
У роки Першої світової війни тут кілька разів проходила лінія фронту між російськими й австро-німецькими військами, що призвело до практично повного знищення населених пунктів.
У період 1917—1920-х років ці землі побували під владою різних держав і наприкінці 1920 року ввійшли до складу Польщі, а восени 1939 року — до складу Радянської України.
У перші дні Німецько-радянської війни землі Війницької сільської ради стали ареною запеклих бойових дій. На лінії Устилуг — Володимир-Волинський — Війниця — Затурці — Торчин протягом 22—24 червня 1941 року радянські бійці 5-ї армії зупинили нацистів, які проривалися в напрямку Луцька.
До 20 червня 2018 року — адміністративний центр Війницької сільської громади Локачинського району Волинської області[2].
Після ліквідації Локачинського району 19 липня 2020 року село увійшло до Володимир-Волинського району[3].
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року, чисельність наявного населення села становила 313 осіб, з яких 139 чоловіків та 174 жінки[4].
За переписом населення України 2001 року, у селі мешкала 291 особа[5].
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| Українська | 99,33 % |
| Російська | 0,67 % |
Залізнична дорога ред.
Під час Першої світової війни була побудована залізнична дорога Володимир-Волинський — Війниця.
Згодом польська влада планувала продовжити залізницю. Нею їздили і вантажні, і пасажирські поїзди. Ця лінія повинна була пролягти через Торчин та з'єднати Луцьк і Володимир-Волинський. Утім, цього не сталося.
Примітки ред.
- ↑ c. Війниця — облікова картка. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 16 жовтня 2013.
- ↑ Війницька сільська рада. Волинська область, Локачинський район. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 3 травня 2020.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
Література ред.
- Ві́йниця // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.411
Посилання ред.
- Погода в селі Війниця [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]