Візит до Мінотавра (мінісеріал, 1987)

«Візит до Мінотавра» (рос. Визит к Минотавру) — радянський детективний 5-серійний мінісеріал режисера Ельдора Уразбаєва, створений у 1987 році за мотивами роману братів Вайнерів.

Візит до МінотавраPicto infobox cinema.png
рос. Визит к Минотавру
Visit to Minotaur (film).jpg
Жанр детектив
пригоди
Режисер Ельдор Уразбаєв
Сценарист Вайнер Аркадій Олександрович
Вайнер Георгій Олександрович
У головних
ролях
Сергій Шакуров
Анна Каменкова
Ростислав Плятт
Олександр Філіпенко
Валентин Нікулін
Микола Денисов
Оператор Рибін Олександр Георгійовичd
Композитор Артем'єв Едуард Миколайович
Кінокомпанія Кіностудія імені Максима Горького
Тривалість 350 хв.
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1987
IMDb ID 0092477

Літературне джерело і фільмРедагувати

У 1968 скоєно крадіжку в квартирі відомого тоді скрипаля Давида Ойстраха. На щастя, малосвідомі крадії забрали побутові речі і не взяли коштовні скрипки, що мали значно більшу вартість. Брати Вайнери відштовхнулися від реальної події і створили у 1972 роман-детектив, де вивели, навпаки, досить свідомого крадія, що поцупив найдорожче у квартирі музиканта.

До створення сценарію залучили авторів роману. Пройшло майже 20 років з моменту написання книги, тому фільму судилися зміни і доповнення. Сценаристи пішли на них заради більшої виразності сцен, повнішого розкриття характеру персонажів, їхньої психології і мотивів дій, як зло-, так і доброчинних.

Дві сюжетні лініїРедагувати

У фільмі відсутній Мінотавр як герой, він лише виникає в монологах персонажів як уособлення найгіршого, що здатне виїдати людину зсередини. Нема й лабіринту. Але слідчим мимоволі прийдеться блукати лабіринтами людських душ, аби зрозуміти причини злочину і віднайти унікальний музичний інструмент.

Кінострічка має дві сюжетні лінії: одна — детектив кінця 1980-х років, періоду кризи СРСР; друга — провінційна Італія 17 століття і майстри скрипок. Пограбована квартира відомого музиканта стала приводом для розслідування, адже йшлося про крадіжку надзвичайно коштовної речі — скрипки Страдіварі. Роль старого і мудрого, як філософ Сократ, майстра, Ніколо Аматі, доручили актору Ростиславові Плятту. Адже уславлений італійський майстер якраз навчався в Ніколо Аматі, але узяв від вчителя не тільки відданість своєму ремеслу, а й потяг до довершеності. Своєрідним кредо стають слова старого Аматі, звернуті до Страдіварі, і ще більше до глядача :

  Скрипок не роблять. Роблять бочки й лавки. А скрипки, як хліб, виноград і дітей — народжують і вирощують.[1]  

Багато чого з біографії Страдіварі не збережено. Це дало змогу авторам фільму окреслити головні події життя людини взагалі — навчання, одруження, стосунки в родині, конфлікти батьків і дітей, подяка вчителям, але акценти розставлені інакше, ніж в біографії. Радянські обмеження й утиски цензури не дозволили робити зйомки в Кремоні. Замість неї натурними декораціями став бароковий палац у місті Вільнюсі.

Людські долі по різному відбиваються в стрічці. Це стосується як персонажів 17, так і 20 століть. Аматі не знатиме злиднів і помре уславленим майстром. Самовідданість Страдіварі дасть змогу створити унікальні інструменти, розбагатіти, але втратити синів, які оберуть шляхи работоргівлі чи церковного фанатизму.

Музичне виховання і служіння музиці теж не всіх виведе на праведний шлях. І ми побачимо різних колишніх учнів музичного вишу — від віртуоза скрипаля до злодійських бешкетників, здатних зрадити себе, своїх учителів, дійти до саморуйнування й духовної кризи.

Заздрість як двигун людських вчинківРедагувати

Фільм мав декілька характерних персонажів, двигуном вчинків яких слугувала заздрість. Заздрісником Страдіварі виведено майстра Андреа Гварнері, що стане п'яничкою. На достовірність художнього образа Гварнері грає й діалог з своїм учнем. Той зауважує непослідовність скарг Андреа на Страдіварі і протиріччя в доказах. П'яному Гварнері дістане совісті визнати, що часто кричить не він сам, а випите вино, яке і спонукає скарги, нелогічні докори, ганебну поведінку.

Заздрість залишилася майже головним двигуном вчинків Іконнікова. Приховане змагання з Поляковим приведе Іконнікова до нападу заздрості до приятеля, який виграв конкурс, і зламає його музичну кар'єру вщент. Нездатність досягти висот в мистецтві і нездатність приборкати заздрість скалічить душу Іконнікова, що присвятить життя праці зі зміями, а потім доведе до духовної і фізичної смерті.

Своєрідну заздрість відчуває й злочинний Білаш до слідчого Тихонова, які майже рівні в могутності розуму. Але різнонаправлені вектори цієї розумності спонукають Тихонова охороняти мистецьке надбання (унікальну скрипку), а Білаша — викрасти її, плюндруючи і справедливість, і законність, і професійну гідність музиканта і громадянина.

У роляхРедагувати

Знімальна групаРедагувати

Відмінності від романуРедагувати

У фільмі показана погоня за злочинцем (в книзі її не було), інакше звали закордонного покупця вкраденого інструмента.

Див. такожРедагувати

  • «Нічний візит» — радянський художній детективний фільм, знятий за романом братів Вайнерів «Візит до Мінотавра» на кіностудії «Грузія-фільм» у 1974 році.

ПриміткиРедагувати

  1. російською: Скрипки не делают. Делают бочки и скамейки. А скрипки, как хлеб, виноград и детей — рождают и выращивают.

ПосиланняРедагувати