Вулиця Івана Нечуя-Левицького (Дніпро)
Вулиця Івана Нечуя-Левицького (до 26 липня 2024 року — вулиця Каруни) — вулиця у Нижньодніпровському районі міста Дніпро. Довжина до Старого моста — 3,8 км, до Мануйлівського проспекту — 3,1 км.
| Вулиця Івана Нечуя-Левицького Дніпро | |
|---|---|
 Пам'ятник Комунарам | |
| Місцевість | Мануйлівка, Кирилівка, Барафа |
| Район | Нижньодніпровський район |
| Назва на честь | українського письменника, етнографа, фольклориста, педагога Івана Нечуя-Левицького |
| Колишні назви | |
| Залізнична вулиця, вулиця Каруни | |
| Транспорт | |
| Автобуси | 36, 51, 207, 208, 212, 236, 237, 239, 240, 242, 243, 266, 267, 268, 739, 11519 |
| Трамваї | 6, 9 |
| Тролейбуси | 3, 15 |
| Маршрутні таксі | 4, 7, 23, 27, 31, 41, 48, 59, 70, 79, 82, 149, 158, 204 |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
Опис
ред.Вулиця Нечуя-Левицького починається від шляхопроводу Слобожанського проспекту через залізницю з осі вулиці Вільхового Лісу, що розташована по іншу, східну сторону шляхопроводу. Половину своєї довжини вулиця пролягає на північний захід, після чого повертає на південний захід і закінчується Старим мостом, на правому березі річки Дніпро. Вулицею прокладено трамвайну лінію, якою курсують маршрути № 6 та 9 з правого берега міста.
Вулиця забудована переважно 5-поверховою забудовою, наближена до місцевості Кирилівки біля пасажирського залізничного зупинного пункту Платформа 193 км (Кирилівка). У 2016 році, в ході декомунізації, перейменовано парк імені Кірова в Кирилівський парк.
Після шляхопроводу через залізницю у напрямку Янтарної вулиці, вулиця забудована двоповерховими (наразі пошарпаними) житловими багатоквартирними будинками часів ранньої радянської індустріалізації. Вулицею пролягає автошлях територіального значення Т 0401.
Історія
ред.Вулиця утворена, коли на західному й північному краї Мануйлівки у 1873 році було закінчено будівництво дільниці Катерининської залізниці Синельникове — Катеринослав, з кінцевою станцією Катеринослав (нині — Нижньодніпровськ) та Катеринослав-Пристань. Вулицю було прокладено вздовж південної та східної сторони Катерининської залізниці.
На початку вулиці, де вона починалася від перехрестя з Новомосковським шосе на початку радянської окупації розвивався адміністративний центр міста Амур-Нижньодніпровська з будівлею виконкому (вул. Нечуя-Левицького, 1), залізничним вокзалом станції Нижньодніпровськ та двоповерховими будівлями.
У 1954 році перехрестя з Новомосковським шосе зникло після побудови віадуку через залізницю. До цього перед переїздом через залізницю існували багатогодинні затори, в один із яких потрапив нарком Серго Орджонікідзе, після чого почалося будівництво віадука[1].
До перейменування вулиця мала назву Залізнична. Наприкінці 1940-х років перейменована на честь українського радянського діяча, учасника Другої світової війни, генерал-майора Василя Каруни (1899—1943), який загинув на острові Зеленому при звільненні міста від нацистських загарбників[2].
На початку 1960-х років побудований шляхопровід через Новомосковське шосе та залізницю, тоді ж вулиця втратила прямий перехресний зв'язок з сучасним Слобожанським проспектом.
26 липня 2024 року рішенням Дніпропетровської обласної військової адміністрації вулиця Каруни перейменована на вулицю Івана Нечуя-Левицького[3]
Дніпровська міська рада планує повернути колишню назву вулиці. Тому, що Василя Каруна не підпадає під закон про декомунізацію/дерусифікацію. Оскільки брав участь у визволенні України від нацистських загарбників.[4][5]
Перехресні вулиці
ред.- вулиця Вільхового Лісу,
- Слобожанський проспект,
- Смарагдова вулиця,
- вулиця Полонської-Василенко,
- вулиця Енеїди,
- шляхоперехід через залізницю на Янтарну вулицю,
- Луговська вулиця,
- вулиця Заплавна,
- Саперна вулиця,
- Конотопський провулок,
- Конотопська вулиця,
- провулок Вирового (колишній — провулок революціонера Кочкіна),
- вулиця Миколи Сумцова,
- Трамвайна вулиця,
- вулиця Софії Русової (колишня — вул. Сиворонова),
- вулиця Задніпровська Гавань
- Мануйлівський проспект,
- Старий міст.
Будівлі
ред.- № 1 — Дніпропетровське відділення Українського державного інституту мінеральних ресурсів ДП (УкрДГРІ), колишня Амур-Нижньодніпровська міська рада, згодом Нижньодніпровська районна рада; будинок зведено у 1923—1925 роках за проєктом архітектора Дмитра Скоробогатова[6]; бомбосховище громадянської оборони;
- № 3 — служба кур'єрської доставки «Автолюкс»;
- № 14В — аптека;
- № 14 — вокзал станції Нижньодніпровськ;
- № 22 — Дніпровська ремонтно-реставраційна майстерня;
- № 62 — громадська організація «Шанс+»;
- № 69А — дитячий садок № 45 «Барвінок»;
- залізничний зупинний пункт Платформа 193 км;
- № 75/1 — TIR-стоянка;
- № 93Г — АГЗС «СхідГаз»;
- № 95 — підстанція швидкої медичної допомоги;
- № 101А — магазин «Продукти»;
- № 127 — філія № 1 Дніпровської Центральної міської бібліотеки[7][8]; гуртожиток № 2 заводу імені Комінтерну;
- № 129 — загальноосвітня середня школа № 26;
- пам'ятник комунарам — був відкритий у 1958 році та реконструйований у 1975 році. Статуяу у заввишки 8,5 метрів у голові з робітничим з пистолетом, справа — російським селянином з рушницею й зліва — студентом з свитком; встановлено на честь Задніпровських революціонерів Амуру, Мануйлівки, Сахалину й Султанівки; тут поховано: П. П. Артошенко, Ф. П. Васильєв, А. І. Волович, С. І. Журавльов, С. Зінаков, В. В. Козлов, М. Є. Конотопець, П. Кочкін, І. Кукса, С. Кукса, В. М. Логаш, А. К. Манкевич, П. Панус, В. Тульський, С. Шукаїн, Яманницький;[9]
- № 131 м — АТБ-Маркет № 289;
- № 135А — СТО «911»;
- № 137 — СТО «Гугуце».
Світлини
ред.-
-
Вокзал станції Нижньодніпровськ -
![Гуртожиток заводу імені Комінтерну[10]](//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/70/%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B8_-_%D0%93%D1%83%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83_%22%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%22.jpg/320px-%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B8_-_%D0%93%D1%83%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83_%22%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%22.jpg)
Гуртожиток заводу імені Комінтерну[10]
![Гуртожиток заводу імені Комінтерну[10]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B2%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B8_-_%D0%93%D1%83%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83_%22%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%22.jpg)
Примітки
ред.- ↑ Шоссейка. gorod.dp.ua. Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 27 квітня 2019.
- ↑ Сацута, Валентина. Визволення м. Дніпропетровська. Жовтень 1943 року. gorod.dp.ua. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об'єкта топонімії населених пунктів області. Дніпропетровська ОВДА (ua) . Архів оригіналу за 3 серпня 2024. Процитовано 5 серпня 2024.
- ↑ Знов Короленка, Фабра, Каруни та Амурський міст: у Дніпрі хочуть повернути старі назви 41 топоніму. Інформатор Дніпро (укр.). 16 жовтня 2024. Процитовано 19 жовтня 2024.
- ↑ У Дніпрі хочуть повернути старі назви перейменованим топонімам: які саме назви. dp.vgorode.ua (ua) . Процитовано 19 жовтня 2024.
- ↑ Кавун, Максим. Архитектор «золотого века» Екатеринослава. gorod.dp.ua. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Бібліотека № 1 | Дніпровська Центральна міська бібліотека. library.dp.ua. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 23 січня 2021.
- ↑ Контакти | Дніпровська центральна міська бібліотека. www.library.dp.ua. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 23 січня 2021.
- ↑ Шукач | «Пам'ятник комунарам» на вул. Каруни у Дніпрі. www.shukach.com. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Архітектори представили проєкт реконструкції гуртожитку для переселенців у Дніпрі. Хмарочос. 21 квітня 2023.