Вулиця Горбачевського (Львів)

Вулиця Горбаче́вського — вулиця у Франківському районі Львова, місцевість На Байках. Сполучає вулиці Генерала Чупринки та Сахарова, а також утворює трипроминеве перехрестя з вулицями Котляревського та Метрологічною. Прилучається вулиця Кастелівка. Також сходами, що біля будинку № 20, можна підійнятися на вулицю Моршинську.

Вулиця Горбачевського
Львів
Горішня частина вулиці
Горішня частина вулиці
Місцевість На Байках
Район Франківський
Назва на честь Івана Яковича Горбачевського
Колишні назви
Іссаковича, Руненґассе, Іссаковича, Крилова
польського періоду (польською) Issakowicza
радянського періоду (українською) Крилова
радянського періоду (російською) Крылова
Загальні відомості
Протяжність 395 м
Координати початку 49°49′48″ пн. ш. 24°00′27″ сх. д. / 49.8301361° пн. ш. 24.0077028° сх. д. / 49.8301361; 24.0077028Координати: 49°49′48″ пн. ш. 24°00′27″ сх. д. / 49.8301361° пн. ш. 24.0077028° сх. д. / 49.8301361; 24.0077028
Координати кінця 49°49′38″ пн. ш. 24°00′39″ сх. д. / 49.8273250° пн. ш. 24.0109528° сх. д. / 49.8273250; 24.0109528
Поштові індекси 79044[1]
Транспорт
Маршрутні таксі № 41[2]
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 10, 11, 19, 21[3]
Державні установи Науково-дослідний центр аерокосмічної інформації та екологічного моніторингу
Навчальні заклади Інститут підприємництва та перспективних технологій НУ «Львівська Політехніка»
Поштові відділення ВПЗ № 44 (вул. Чупринки, 84)[1]
Забудова конструктивізм
Комерція спортивно-розважальний комплекс «Медик»
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Горбачевського у Вікісховищі

Історія та назваРедагувати

Утворена 1895 року[4] і названа на честь львівського вірменсько-католицького архієпископа Ісака Миколая Іссаковича. Під час німецької окупації, від 1942 року, мала назву Руненґассе. У радянський час у липні 1944 року повернена передвоєнна назва і вже у грудні того ж року була названа на честь російського байкаря Івана Крилова. Сучасну назву на честь українського хіміка Івана Горбачевського має від 1993 року[5].

ЗабудоваРедагувати

Вулиця забудована переважно малоповерховими будинками і віллами початку XX століття Деякі належать до сусідніх вулиць, як от будинок № 50, що на вулиці Сахарова. Перспективу вулиці замикає церква святого Климентія папи, колишній костел і монастир кармеліток босих (збудований 1895 року, проект Франца Штатца)[6].

  • № 6. Двоповерхова вілла, збудована 1902 року за проєктом Владислава Ґодовського, виконаним бюро Івана Левинського на замовлення скульптора Антона Попеля. В будинку також містилася скульптурна майстерня Антона Попеля[7]. У 1930-х роках вілла перебудована[4]. 2006 року вілла продана міською радою і 2013 року розібрана новими власниками для будівництва багатоповерхівки. Охоронного статусу не мала[8].
  • № 10: сецесійна вілла, збудована 1905 року за проектом Юзефа Висоцького для власних потреб[4]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1278-м[3].
  • № 11: житловий будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1616-м[3].
  • № 16: житловий будинок, споруджений будівельною корпорацією «Карпатбуд» у 1999 році. Проєкт створений авторським колективом під керівництвом А. І. Воловенка. Архітектор Б. А. Павлов, інженер В. П. Пєшков, конструктор Є. П. Коротун[10].
  • № 17-А: п'ятиповерховий житловий будинок-вставка, споруджений у 1960-х роках за проєктом архітектора Я. Бандрівського[11].
  • № 21: чотириповерховий житловий будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 2449-м[3].
  • № 22: багатоквартирний житловий будинок, збудований у 1970-х роках за проєктом Олега Радомського[4]. Раніше на цьому місці стояла власна вілла архітектора Вінцента Равського-молодшого, збудована ним у 18911892 роках. У своєму архітектурному оздобленні поєднувала елементи неороманського і «швейцарського» стилів[16]. У жовтні 2007 року мешканцями будинку створене ОСББ «Дружба-2007».
  • № 24: спортивно-розважальний комплекс «Медик». На території знаходиться зокрема плавальний басейн, створений на місці колишнього озера «Світезь». 1955 року комплекс реконструйовано за проєктом Ярослава Новаківського[4].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв'язку України: Львів-44. services.ukrposhta.com. Укрпошта. Процитовано 28 грудня 2020. 
  2. Маршрути громадського транспорту м. Львова. eway.in.ua. Процитовано 28 грудня 2020. 
  3. а б в г д Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Процитовано 28 грудня 2020. 
  4. а б в г д е ж Lwów. Ilustrowany przewodnik… — S. 125.
  5. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 16.
  6. Архітектура Львова, 2008, с. 305.
  7. Бірюльов Ю. О. Левинський Іван // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2012. — Т. 4: К—Л. — С. 48. — ISBN 978-966-7007-23-4.
  8. Від вілли Попеля немає навіть попелу… // Високий замок. — 22 квітня 2013. — № 60 (4928). — С. 1, 4.
  9. Архітектура Львова, 2008, с. 496.
  10. Воловенко А. Сучасне проєктування житлових будинків // Архітектурний вісник. — 2000. — № 1—2 (10). — С. 33.
  11. Трегубова Т., Мих Р. Юність стародавнього міста (1960-1980-і роки): Житлове будівництво // Львів: Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 234. — ISBN 5-7705-0178-2.
  12. а б Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат, 2009, с. 169.
  13. Офіційна сторінка інституту підприємництва та перспективних технологій НУ «Львівська політехніка». ippt.lpnu.ua. Національний університет «Львівська політехніка». Процитовано 28 грудня 2020. 
  14. Захаревичі, 2010, с. 315.
  15. Ćwiklińska B. Konkurs architektoniczny na pensjonat w Krynicy… — S. 159.
  16. Бірюльов Ю. О. Вілли архітекторів // Галицька брама. — 2007. — № 3-4 (147—148). — С. 22—23.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати