Ворона Олександр Васильович
Олекса́ндр Васи́льович Воро́на (нар. 25 травня 1925, Скадовськ — 24 вересня 2021, Київ) — український художник-монументаліст, графік та плакатист; член Спілки художників України з 1959 року та Спілки художників СРСР[1]. Батько художниці Ольги Ворони.
| Олександр Васильович Ворона | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
25 травня 1925 Скадовськ | |||
| Смерть | 24 вересня 2021 (96 років) | |||
| Київ | ||||
| Країна |
 СРСР →  Україна | |||
| Жанр | графіка, плакат | |||
| Навчання |
Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва Харківський художній інститут | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Селезньов Володимир Павлович і Хаст Яків Соломонович | |||
| Відомі учні | Грищенко Володимир Васильович, Койдан Людмила Василівна і Базилянський Ростислав Едуардович | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
| Звання | ||||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
Біографія ред.
Народився 25 травня 1925 року у місті Скадовську (тепер Херсонська область, Україна) в селянській родині[1]. Навчатися художній майстерності розпочав в Бердянську у художника Я. Хаста. 1943 року призваний до Червоної армії. Брав участь у німецько-радянській війні. Воював у кулеметній роті 84-го гвардійського стрілецького полку 33-ї гвардійської дивізії 2-ї гвардійської армії Четвертого Українського фронту[1].
У 1948—1951 роках навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (викладачі Роман Сельський, Вітольд Манастирський), у 1951—1954 роках — у Харківському художньому інституті (викладачі Василь Мироненко, Володимир Селезньов).
Впродовж багатьох років Олександр Васильович був головою Республіканської художньої ради з монументального мистецтва, а в 1969 року призначений головним художником Художнього фонду України[2]. З 1974 року працював у Київському художньому інституті: від 1985 року — професор; від 2000 року — професор Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну, чималий час працював в університеті «Україна». Загалом присвятив викладацькій роботі більше 40 років.
Організовував чимало персональних виставок, найбільша з них відбулася в 2005 році у Києві. Багаторічна творча та громадська діяльність Олександра Васильовича відзначена званням Заслуженого діяча мистецтв України.
Помер 24 вересня 2021 року на 97-ому році життя у Києві[2].
Творчий доробок ред.
Автор настінних композицій у близькій до кубізму манері, але на традиційну для соцреалізму тематику: про революцію, перемогу, ударну працю. Серед творів:
- «Торгувати, а не воювати» (1957);
- «По-комуністичному!» (1962);
- «Ділами, юні, свій прославте час…» (1965);
- «Пам'ятаємо!» (1965);
- «Ми перемогли» (1965);
- «Прокляття вбивцям» (1968);
- «Стоп» (1973);
- «Слався у віках Леніновий шлях» (триптих, 1974);
- «Пам'ятаємо» (1975);
- «Московський час» (1984);
- «Ми цій пам'яті вірні» (1984);
- «Обережно — сталінізм» (1989);
- мозаїки:
- в підземному переході на Майдані Незалежності (1968);
- на фасаді Житомирського політехнічного інституту (1976);
- вітражі:
- «Рідна земля» в Будинку культури в селі Вергунах Черкаської області (1970, у співавторстві);
- «Перемога» в Національному музеї історії України (1977);
- у будинку культури в місті Горішніх Плавнях (1991);
- фрески в приміщенні Київського університету «Революція», «Перемога», «Наука», «Праця» (1967, у співавторстві з А. Базилевичем та Ю. Ільченком);
- живопис:
- «Вуличка в Гурзуфі» (1988);
- «Квітне гліцинія» (1996);
- «Натюрморт з апельсинами» (1996);
- «Отакі гриби», «Весна в Гурзуфі», «Цвіте тернослив», «Осінні виноградники» (усі — 1988—1996);
- «Дорога на Лейкове» (2001).
Нагороди ред.
- Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1968 року.
- Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня[3] (1985).
- Заслужений діяча мистецтв України.
- численні бойові та пам'ятні медалі.
Примітки ред.
- ↑ а б в Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.
- ↑ а б Онлайн-виставка живопису Олександра Ворони «Понад 80 років з пензлем» (укр.).
- ↑ Память народа. [Архівовано 14 липня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
Література ред.
- Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 49.
- Олександр Ворона: Каталог. — Київ, 1976.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 135—136. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
- Щербак В. Заяскравів знов новою гранню // ОМ. — 1997. — № 2.
- Олександр Ворона. Живопис: Каталог творів. — Київ, 2005.