Вескляров Петро Юхимович

Петро́ Юхи́мович Вескляро́в (9 червня 1911(19110609), Тальне, Черкащина — 5 січня 1994, Київ) — український актор і телеведучий. Заслужений артист України (1973). Більш відомий під творчим псевдонімом «Дід Панас».

Петро Вескляров
Вескляров — дід Панас
Вескляров — дід Панас
Народився 28 травня (10 червня) 1911
Тальне, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 5 січня 1994(1994-01-05) (82 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність кіноактор, телеведучий, телеактор, актор театру
Заклад Кіностудія імені Олександра Довженка
Роки діяльності 1932—1994
IMDb nm0895247
Нагороди та премії
Заслужений артист УРСР

Дід Панас та внук Андрій
Петро Вескляров та внук Андрій

ЖиттєписРедагувати

Петро Юхимович Вескляров народився 09 червня 1911[1] році в райцентрі Тальне, що на Черкащині. Пишався своїм козацьким, українським корінням. Коли діти на вулицях питали його: «Дідусю, а Ви козак?» Він ствердно відповідав: «Так, дитинко -  я, мій дід, всі ми козаки, бо походимо з Коліївщини». 

За непідтвердженими розповідями прізвище Петра Юхимовича зазнало змін під час війни з нацизмом: від єврейського Векслер до Вескляров. Це сталося після втечі з нацистського фільтраційного табору щоб приховати єврейське походження[2].

Працював на київській залізниці, де організував театральний гурток, згодом його відправляють до Луцька, у Волинський обласний музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка, де він працював до 1959 року. Там було зіграно чимало ролей: Миколу Задорожнього з  «Украденого щастя», Командора з «Камінного господаря», Монтанеллі з «Овода» тощо. Талановитого, фактурного, харизматичного актора помітили кінорежисери та почали запрошувати на зйомки у фільмах. Згодом Вескляров переїздить до столиці, де активно знімається у багатьох фільмах. Серед них: «Олекса Довбуш», «Гадюка», «Циган», «Іванна», «Вій», « Забудьте слово смерть» тощо. Відзнявся у близько 50 фільмах. Проте найбільше запам'ятався малечі та старшому глядачеві, як казкар Дідусь Панас. Українська вишиванка Весклярова часом дратувала керівництво телебачення, його подекуди звинувачували в націоналізмі, а в 1970-х рр. кілька разів навіть намагалися замінити. Але від цієї ідеї довелося відмовитися під тиском обурених телеглядачів, які засипали студію Довженка та дирекцію УТ листами з проханнями повернути дідуся Панаса на екран і він повертався. Відданий українець, який ніколи не зраджував своєї мови та вишиванки неодноразово звинувачувався у націоналізмі.

Петро Юхимович помер 5 січня 1994 році, прах похований у колумбарії Байкового цвинтаря міста Києва.

 
Петро Юхимович, його невістка Весклярова Уляна Павлівна та внук Андрій

ХронологіяРедагувати

19321940 — актор Черкаського робітничо-селянського театру, начальник та художній керівник клубу на станції Гребінка.

1941 — призваний у військовий театр Південно-Західного фронту, потрапив у полон, але втік. Згодом потрапив до окупованого гітлерівцями Києва, влаштувався на роботу на залізниці, де організував драматичний гурток. 1946 року був скерований до Луцька — у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де працював до 1959-го.

У Луцьку одружився із секретаркою театру Галиною, де народився його син Богдан.[3]

19591982 — на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.

З 1962 р. у ролі діда Панаса розповідав на Українському радіо «вечірню казку» для дітей (перед тим Вескляров працював у цій ролі на підміні іншого актора, якого згодом замінив цілком).[3]

19641988 — у ролі діда Панаса вів на Українському телебаченні програму «На добраніч, діти».

Вшанування пам'ятіРедагувати

Похований у колумбарії Байкового кладовища. Вдова виїхала до США, перед тим передавши кіноплівки з записами «діда Панаса» братам Капрановим.[3]

У 2019 р. на приміщенні тальнівської школи, на місці якої стояв будинок, де народився Вексляров П.Ю., встановлено пам'ятну дошку.

 
Пам'ятна дошка актору в м. Тальне

Ролі в театріРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

Значного поширення набула легенда про те, що, будучи ведучим дитячої програми «На добраніч, діти», яка йшла у прямому ефірі, дід Панас завершив програму такою реплікою: «Отака хуйня, малята…». Речових доказів про те, що таке сталося, немає (з архівів телебачення вдалося зберегти лише одну плівку), свідчення ж свідків є суперечними. Наприклад, колишній колега Весклярова з телебачення журналіст Володимир Заманський цей факт заперечував[2], а диктор УТ Світлана Білоножко — підтверджує, але вже після ефіру, хоча сама особисто свідком цього не була[3]. Цілком ймовірно, що це була чергова спроба партійних функціонерів дискредитувати Весклярова, щоб в такий спосіб посунути відомого українського діяча з центрального телебачення.

Письменник Тимур Литовченко, використавши образ «Діда Панаса», в 1999 році створив казковий цикл-пенталогію «Політичні казки Діда Панаса»[4][5], а в 2020 році — ще один цикл казок під назвою «Новітні казки Діда Панаса», який виходить в розділі «Притчі»[6] на інтернет-ресурсі «Лінія оборони»[7].

ФільмографіяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати