Венелін Юрій Іванович

Ю́рій Вене́лін (справжнє ім'я Георгій Гуца; * 22 квітня 1802, Тибава, Закарпаття — †25 вересня 1839, Москва — український історик, філолог, етнограф, фольклорист та медик. Один з основоположників слов'янознавства в Україні та Російській імперії.

Ю́рій Іва́нович Вене́лін
лат. Georgius Hutza
BASA-2072K-1-408-6-Yuriy Venelin.JPG
Ім'я при народженні Георгій Гуца
Народився 22 квітня 1802(1802-04-22)
Тибава, Закарпаття
Помер 25 вересня 1839(1839-09-25) (37 років)
Москва
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Діяльність науковець
Галузь історія, філологія, етнографія і публіцистика
Відомий завдяки історик, медик
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка, Медичний факультет Московського університетуd і Імператорський Московський університетd
Відомі учні Аксаков Костянтин Сергійович, Аксаков Іван Сергійович, Василь Априлов, Палаузов Микола Христофорович, Q16677901?, Nikolay Savelyev-Rostislavichd і Вельтман Олександр Хомич
Знання мов російська
Конфесія православний

БіографіяРедагувати

Народився на Закарпатті у сім'ї священника, навчався в Ужгородській духовній семінарії, на філософському факультеті Львівського університету (куди він поступив таємно, під прізвищем Венеліна) (1822), Московській медичній академії. Слухав лекції у вищих навчальних закладах Угорщини.

Працював у Московському військовому госпіталі. Був членом Товариства історії та старожитностей російських при Московському університеті.

Дослідник історії болгар, даків. Один з фундаторів російської болгаристики.

У 1823 році приїхав до Кишинева, де познайомився з бесарабськими болгарами, що переселились з Болгарії після російсько-турецької війни 1792 і 1812 рр. Виявив глибоке зацікавлення трагічною долею цього слов'янського народу, про який в науці було мало відомостей. Почав збирати матеріали про болгар, їх мову, історію, культуру. На основі цих матеріалів, за порадою відомого славіста М. Погодіна, видав 1829 р. свою працю «Древние и нынешние болгары», яка завдяки науковій цінністі та палкому заклику про допомогу болгарському народу посіла помітне місце у Болгарському національному відродженні[1].

1829 мандрував Болгарією, Валахією, Молдавією з науковою метою — збирання матеріалів для історичних праць. Зокрема, зібрав 86 дако-слов'янських та волохо-болгарських грамот — літературних пам'яток болгарського народу.

Уперше привернув увагу болгар до їхньої народної творчості, підкреслив її безцінне значення як для науки, так і для пробудження національної свідомості. Під час подорожі до Північно-Східної Болгарії (1830) зібрав 50 народних пісень. У праці «О характере народных песен у славян задунайских» (1935) дав високу оцінку болгарському пісенному фольклору[1].

Закарпатський учений удостоївся високої оцінки з боку І. Франка [2]:

  Наш угорський русин Юрко Гуца як будитель народного духу болгарського, воскреситель їх славної минувшини стоїть гідно обіч імен таких болгарських патріотів, як Л. Каравелов, Раковський, брати Миладинови, Заря Стоянов.  

Помер у 37-річному віці в Москві в абсолютному зубожінні. Вже після його смерті побачили світ «Влахо-болгарские или дако-славянские грамоты», «Грамматика нынешнего болгарского наречия».

Пам'ятьРедагувати

 
Меморіальна дошка в м. Свалява.

В середині XIX ст. прізвище Венеліна стає настільки популярним, що його і досі використовують в Болгарії як власне ім'я, з наголосом на останньому складі.

На могилі Ю. Гуци (Вєнєліна) у Даниловому монастирі в Москві болгари встановили пам'ятник з написом: «Він перший нагадав світові про забуте, але колись славне й могутнє плем'я болгар і палко бажав бачити його відродження».

Ім'ям Венеліна названо вулицю в столиці Болгарії, споруджено пам'ятники в Софії, Габрово[2], Сваляві та селі Тибава (Закарпаття, Україна). На початку ХХ століття в Одесі стояв пам'ятник Ю. Гуці.


Вибрані праціРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Стойкова С. Зародження і розвиток болгарської фольклористики ХІХ ст. / Стефанія Стойкова // Народна творчість та етнографія. — 2008. — № 2. — С.53.
  2. а б Данилюк, Дмитро. Юрій Венелін (Гуца) — закарпатець, який став одним з основоположників болгаристикі в Європі. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 25 лютого 2022. 

ДжерелаРедагувати

  • Юрій Іванович Венелін-Гуца (1802—1839) : бібліографічний покажчик / уклад.: О. Д. Закривидорога, М.-І. Г. Люта, Л. А. Мельник, Т. В. Туренко. — Ужгород, 1989.
  • Абліцов В.Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті / Віталій Абліцов. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Байцура Т. Юрій Іванович Венелін. — Братіслава, 1968. — 306 с.
  • Данилюк Д. Д. Ю. І. Гуца-Венелін. — Ужгород, 1995. — 45 с.
  • Ю. Венелін. З наукової спадщини визначного славіста: З нагоди 200-ліття від дня народження Ю. Венеліна / укладання Д. Д .Данилюка ; передмова В. Гісема, Г. Кеменяша, Д. Данилюка ; істор. нарис Д. Данилюка. — Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2002. — 184 c. — (Сер. «Обличчям до спадщини»).
  • Заяць О. Венелін Юрій [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.] // Наукове товариство імені Шевченка : енциклопедія. — Львів, 2014. — Т. 2. — С. 578—583.

ПосиланняРедагувати