Відкрити головне меню

Великі Глібовичі

село в Перемишлянському районі Львівської області, Україна

Вели́кі Глі́бовичі — село в Україні, у Перемишлянському районі Львівської області. Відстань до обласного центру становить приблизно 30 км, а до райцентру — 33 км.

село Великі Глібовичі
Hlobovychi Cerkva.JPG
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Перемишлянський
Рада/громада Великоглібовицька сільська рада
Код КОАТУУ 4623381801
Облікова картка Великі Глібовичі 
Основні дані
Засноване 1442
Перша згадка 1442
Населення 1600
Територія 4,710 км²
Густота населення 419,75 осіб/км²
Поштовий індекс 81228
Телефонний код +380 3263
Географічні дані
Географічні координати 49°37′00″ пн. ш. 24°13′57″ сх. д. / 49.61667° пн. ш. 24.23250° сх. д. / 49.61667; 24.23250Координати: 49°37′00″ пн. ш. 24°13′57″ сх. д. / 49.61667° пн. ш. 24.23250° сх. д. / 49.61667; 24.23250
Водойми Давидівка
Відстань до
обласного центру
30 км
Відстань до
районного центру
33 км
Найближча залізнична станція Глібовичі
Відстань до
залізничної станції
1 км
Місцева влада
Адреса ради 81228, Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Великі Глібовичі
Карта
Великі Глібовичі. Карта розташування: Україна
Великі Глібовичі
Великі Глібовичі
Великі Глібовичі. Карта розташування: Львівська область
Великі Глібовичі
Великі Глібовичі

Великі Глібовичі у Вікісховищі?

ГеографіяРедагувати

Село у Перемишлянському районі поблизу Бібрки, за 20 км на південний схід від Львова. Простягається з півночі на південь вздовж лівого берегу річки Давидівка, що впадає у Дністер. Село має велику протяжність (бл.15 км) і розділене на частини «Задвір» (у минулому окреме село, розміщене за панським двором), «Горіше», розміщене на гористій місцевості, «Доліше» – у долині села, «Сторонка» – частина села, розміщена дещо осторонь.

ІсторіяРедагувати

Перші згадки про село датовані 1442 р. Глібовичі належали до великого комплексу старосільських маєтків, якими до 1500 р. володів воєвода Ян Амор Тарновський, а після його смерті — син Ян Тарновський, великий коронний гетьман. Внаслідок шлюбно-родинних зв’язків село у складі посагу Софії Тарновської перейшло у власність роду князів Острозьких. Протягом XVI – XVIІ ст. на Великі Глібовичі неодноразово нападали татари і турки. Проте повністю воно було спалене в 1648 р. під час військових дій національно-визвольної війни у Галичині. Упродовж XVIІ – XVIІІ ст. селом почергово володіли князі Радзивілли, Любомирські, Сенявські, Чарторийські. У 1778 р. старосільські маєтки повернулись до княгині Любомирської, яка своїм заповітом 1809 р. передала їх власним онукам, Альфреду і Артуру Потоцьким. Родина Потоцьких володіла маєтками у Глібовичах до початку ІІ Світової війни.

Станом на 1880 р. чисельність населення села становила 1637 осіб, з них римо-католиками були 158, греко-католиками – 1452, юдеями – 27.

У той час в селі була етатова (державна початкова) школа, позичкова громадська каса та гамарня міді (металоплавильна майстерня).

У 1910 р. у Великих Глібовичах функціонувало вже дві школи: 4-класна на «Долішу» та 1-класна на «Горішу».

В 1930 р. у селі мешкало 2 785 осіб, існували достатньо розвинені дрібна промисловість та інфраструктура. Діяла громадська позичково-ощадна каса Стефчика, працював кооператив «Kolko rolnicze». Успішно функціонували цегельня (власник Я. Зюх), млини (власники Ж. Шидловський та граф Альфред Потоцький), кілька шинків (власники Х. Акер, Н. Альтер, Й. Міллет, А. та Й. Зюхи). Майстерні мали теслі П. Башта і В. Дамка, коваль М. Буржанський, кравці Ф. Філас та Й. Велш.

Після приходу радянської влади у селі був організований колгосп імені Т. Шевченка. Станом на 1939 р. у селі мешкало 1 390 осіб. Проте відомий український тогочасний дослідник Володимир Кубійович наводив зовсім інші дані. Згідно з його записами, населення Великих Глібович у 1939 р. становило 3 280 осіб. З них: українців 1980, поляків-осадників 600, латинників 600, жидів 100.

У 1959 р. до Великоглібовецької сільської ради увійшли села Волощина і Підмонастир. 5 лютого 1965 р. Указом Президії Верховної Ради Української РСР Великоглібовицьку сільраду Пустомитівського району передано до складу Перемишлянського району.[1]

За останніми даними чисельність населення Великих Глібович становить 1 977 осіб.

Національно-визвольна боротьба у ХХ ст.Редагувати

На початку ХХ ст. у Великих Глібовичах, як і по всій Галичині, відбувалося відродження національної свідомості українського, переважно сільського населення. Значною мірою цьому сприяла поява у селах українських читалень товариства «Просвіта». У Великих Глібовичах перші дві читальні з'явилися в 1901 р. Одна була розташована у горішній, а друга у долішній частинах села. З невеликими перервами вони діяли до приходу радянської влади у 1939 р.

Під час Першої світової війни військові лихоліття не обійшли стороною село, хоча великих боїв поблизу Великих Глібович не велося. Тому село практично не постраждало – лише були знищені сільська корчма та приватний будинок. Про участь у війні рекрутів з Великих Глібович відомо, що уродженець цього села Корнель Ващук, 1893 р. н., служив десятником у 7-й сотні І-го полку УСС.

Невдовзі розпочалась українсько-польська війна 1918-1919 рр. Тоді до Української Галицької армії вступило 16 чоловік з Глібович, 6 з яких полягли в боях з поляками за волю України. 

Наявність у Великих Глібовичах залізничної станції стала визначальним фактором для розташування там узимку 1918 р. штабу і тилових служб групи Січових Стрільців «Старе Село». Група «Старе Село» у перші місяці війни займала села Давидів, Сихів, Зубра, Котельники та Солонка, оточуючи Львів з півдня.

Командував групою сотник Осип Микитка, колишній командир легіону УСС і майбутній комендант І корпусу УГА. Начальником штабу був сотник Богдан Гнатович, командиром кінноти поручник Іван Іванець, а тиловим забезпеченням керував сотник Осип Навроцький. Наприкінці грудня 1918 р. підрозділи групи взяли участь в операції зі звільнення Львова, наступаючи на передмістя Персенківку.

Після поразки національно-визвольних змагань на поч. 1920-х рр. у Галичині виникли підпільні збройні формування – спочатку УВО, згодом – ОУН.

У 1930 р. у Великих Глібовичах відбувся один із перших та найбільш відомих актів експропріації - «екси», що здійснювали «летючі бригади» ОУН. Таку акцію організував Юліан Головінський, тогочасний Крайовий провідник ОУН та Крайовий командант УВО. Метою ексу був напад на поштовий транспорт, що перевозив гроші від залізничної станції «Великі Глібовичі-Бібрка» до повітового уряду в Бібрці.

Ю. Головінський призначив це завдання для боївки УВО, керівником якої був Зиновій Книш-«Ренс», колишній бойовий референт при Крайовій Команді УВО. Участь у нападі брали ще троє бойовиків – Юрко Дачишин (псевдо "Кришталь"), Григорій Пісецький (псевдо "Цуньо") та Микола Максимюк (псевдо "Кох"). Акцію провели в полудень 30 липня 1930 р. Польського поліціянта Молєвського, що ескортував автомобіль, під час нападу було вбито. У процесі переслідування поліцією відбулась перестрілка в лісі під Великими Глібовичами, де загинув Г. Пісецький. Внаслідок операції ОУН отримала 26 тис. злотих. Реакція польської влади, згідно з дописами «Сурми», була жорсткою – закрили Пласт, а керівництво організації звинуватили у вихованні бойовиків ОУН. Підставою для такого кроку стало те, що на загиблому Г. Пісецькому знайшли пластову сорочку. Арешти, проведені у зв'язку з нападом під Бібркою, позначилися на подальшій долі багатьох членів ОУН. На лаву підсудних потрапили особи, звинувачені у приналежності до організації. Через рік, у листопаді 1931 р., львівський суд за напад на поштовий автомобіль під Бібркою засудив: головного винуватця Юрія Дацишина до смертної кари (вирок замінено на 20 років ув’язнення), Зиновія Книша до 15 років, Богдана Кравціва та Зенона Пеленського до 3 років, Богдана Koрдюка до 1,5 року тюремного ув'язнення. Також був арештований Іван Габрусевич, референт Юнацтва ОУН, що організовував сітку Юнацтва на Бібрщині. Його разом з братом Володимиром було затримано 23 серпня 1930 р. на залізничній станції «Великі Глібовичі-Бібрка».

Невдовзі, за доносом Крайового бойового референта Романа Бара

Друга світова війна і «перші совіти»Редагувати

У вересні 1939 р. представники радянської влади у Великих Глібовичах утворили Тимчасовий комітет, до складу якого увійшли І. Тимошенко (голова), Т. Кіт (заступник голови), П. Паливода (секретар) та ще троє осіб. 14 жовтня 1939 р. у селі було створено дві виборчі дільниці для виборів до Народних Зборів: №26 (Горіше) і №27 (Доліше) з кількістю населення відповідно 785 та 597 осіб. Після включення Галичини у жовтні 1939 р. до складу Радянської України постановою Львівського обласного комітету «Про утворення сільських селищних та міських рад, підпорядкованих райвиконкомам» у січні 1940 р. була утворена Великоглібовецька сільська рада з центром у с. Великі Глібовичі.

Практично відразу після затвердження радянської влади на землях Галичини розпочались арешти та вивезення так званих «ворожих елементів» – заможних господарів, учасників підпілля ОУН. Зокрема, відповідно до Оперативного плану Наркомату внутрішніх справ УРСР про виселення родин осадників і лісників Львівської області від 21 січня 1940 р., з села Великі Глібовичі було вивезено 4 родини загальною кількістю 20 осіб. Операцію проводила «трійка» у складі голови ІІ відділу УДБ УНКВД молодшого лейтенанта держбезпеки Черпакова К. Д. (керівника), голови повітового відділу НКВД молодшого лейтенанта держбезпеки Малишева, оперуповноваженого ІІІ відділу УНКВС старшого лейтенанта Лімонова М. М.

Господарювання радянської влади на Західній Україні тривало недовго. Наприкінці червня 1941 р. на територію Галичини увійшли німецькі війська.

Нацистська окупація тривала до літа 1944 р. У липні того ж року радянські війська витіснили німецькі частини за межі Львівської області. Першим у Бібрку та околиці увійшов 205-й гвардійський стрілецький полк. Радянські війська продовжили просування на захід. Друга світова війна наближалась до свого завершення. Після повторного утвердження радянської влади на землях Західної України продовжились виселення, репресії та облави НКВД, завдяки чому окупанти хотіли максимально позбавитись від націоналістичного підпілля та «ворогів народу».

Для поповнення Червоної армії багато мешканців Галичини силоміць мобілізували на фронт. Зокрема, з Великих Глібович 9 вересня 1944 р. НКВС мобілізувало близько 100 осіб, які на той час працювали на залізниці. Усього на фронтах Другої світової війни воювало 139 мешканців села, 53 з них загинули. 

З 23 вересня до 3 жовтня 1944 р. спецпідрозділи НКВД провели облави з метою викриття підпілля УПА. У Великих Глібовичах було затримано 120 людей, в тому числі 31 жінку.

Повстанці, опинившись у такій ситуації, вдались до відплатних акцій.

Станом на 1946 р. в селах навколо Бібрки діяв бойовий загін Федіра Коваля-«Мороза» (заарештований 23.02.1946 р.) чисельністю близько 60 осіб, а у Великих Глібовичах оперувала кущова боївка Михайла Василика-«Чубатого».

Після 1946 р. на території та в околицях села Великі Глібовичі періодично відбувались сутички між підпільниками та підрозділами МГБ. Зокрема:

  • 29 лютого 1948 р. відбувся бій між підпільниками та емгебістами; сторони мали по одному вбитому;
  • 23 травня 1948 р. підпільники спалили сільський клуб;
  • 1 березня 1949 р. повстанці застрілили одного емгебіста;
  • 17 липня 1949 р. оперативна група МГБ під час облави в селі натрапила на двох підпільників; у сутичці загинув один підпільник, який застрелив сержанта та поранив рядового;
  • 5 січня 1950 р., перебуваючи у криївці, оточені емгебістами, загинули українські повстанці Михайло Калитин, Іван Хомишин та троє невідомих повстанців.

Наразі тривають пошуки інформації про продовження повстанської боротьби у селі після 1950 р. Радянська влада приглушила народний опір аж до кінця 1980-х рр., коли нарешті з'явилась перспектива здобуття Україною державної самостійності.

Після проголошення незалежності України у Великих Глібовичах була насипана 15-метрова могила «Борцям за волю України», встановлені хрести на місцях загибелі вояків УПА. У місцевій школі знаходиться пам'ятна дошка з іменами великоглібовецьких повстанців, проводяться вечори пам'яті.

ОсвітаРедагувати

Історія Великоглібовицької ЗОШ імені Юліана Головінського бере початки з XVII століття. Школа спочатку була двокласною та двомовною (польською та українською), а згодом стала чотирикласною.

У 1980-х рр. почалося будівництво нового приміщення школи, яке було відкрито 1988 року та й функціонує понині. Проектна потужність — 320 учнів. При цьому змінився статус навчального закладу — загальноосвітня середня школа. У Великоглібовицькій ЗОШ І-ІІІ ст. навчаються учні з сіл Суходіл, Підмонастир, ВільховецьЛани, Серники. Розміщена школа на відстані 30 кілометрів від районного центру — міста Перемишляни.

Пам'ятки історіїРедагувати

 
Купол Церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Великі Глібовичі Перемишлянського району Львівської області

У селі знаходиться церква Успіння Пресвятої Богородиці, збудована у 1929 р. за проектом архітектора Л. Левинського, а від 14 квітня 1994 р. храм визнаний пам’яткою архітектури місцевого значення під номером 2881-М.[2]. В селі також є перебудований костел початку ХХ ст. У 1990 р. стараннями громади був відновлений колись розбитий хрест Свободи, насипана символічна могила героїв, полеглих за волю України.

Відомі людиРедагувати

НародилисьРедагувати

Мешкали, працювалиРедагувати

  • отець Кучабський Володимир — парох села з кінця 1944 р..
  • Головінський Юліян — сотник УГА, командант VI (Равської) бригади УГА, потім ІІ бригади Червоної Української Галицької Армії, співорганізатор Української Військової Організації, бойовий референт, крайовий командант УВО, крайовий провідник ОУН.

ПриміткиРедагувати

  1. Про внесення змін до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР»
  2. [1]
  3. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – Арк. 240; ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – Арк. 202; Архів УСБУ ЛО. – Спр. 21869. Дело по обвинению Горбаль Ивана Петровича по ст. ст. 54-1«а», 54-11 УК УССР. – 58 арк.; Мороз В., Сколоздра Р. Іван Проців-«Рибак» // Шлях Перемоги. – 2012. – 4 квітня. – С. 6.

ДжерелаРедагувати