Велика Любаша

Маргарита

Вели́ка Любаша — село в Україні, в Костопільському районі Рівненської області. Населення становить 985 осіб.

село Велика Любаша
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Костопільський
Рада/громада Підлужненська сільська рада
Код КОАТУУ 5623486902
Основні дані
Населення 985
Площа 0,87 км²
Густота населення 1132,18 осіб/км²
Поштовий індекс 35024
Телефонний код +380 3657
Географічні дані
Географічні координати 50°56′55″ пн. ш. 26°22′19″ сх. д. / 50.94861° пн. ш. 26.37194° сх. д. / 50.94861; 26.37194Координати: 50°56′55″ пн. ш. 26°22′19″ сх. д. / 50.94861° пн. ш. 26.37194° сх. д. / 50.94861; 26.37194
Середня висота
над рівнем моря
174 м
Місцева влада
Адреса ради 35024, Рівненська обл., Костопільський р-н, с.Підлужне , тел. 6-33-36
Карта
Велика Любаша. Карта розташування: Україна
Велика Любаша
Велика Любаша
Велика Любаша. Карта розташування: Рівненська область
Велика Любаша
Велика Любаша
Мапа

ІсторіяРедагувати

 
Пам'ятник воїнам-односельчанам і жертвам УБН, с. Велика Любаша,.jpg

З розповідей старожилів відомо, що село стародавнє: воно існує більше 400 років[1].

Версії щодо походження назвиРедагувати

Перша версія походження села: землі лслслалсела належали багатому поміщику, який на честь своєї старшої дочки Люби заснував поселення під назвою «Велика Любаша». Згідно іншого переказу[2]: колись, в давнину річка, що протікає посеред села мала назву Любаша. І від назви річки, яка згодом з невідомих причин перейменована на Замчисько, походить назва села.

Дорадянський періодРедагувати

За переказами старожилів у давнину тут побував Богдан Хмельницький, який поставив старшим у селі козака Лобача. Після загибелі козака до вдови пристав у прийми син пана Горохольського, який проживав у селі Космачів.

Село В.Любаша в ХУІ ст. належало князям Острозьким, пізніше Чарторийським, котрі розвинули тут різні промисли. Вони збудували завод з видобутку залізної руди (звідси — Руда), а з ХІХ ст. він перетворений на завод залізних виробів. На тому місці, де видобували залізну руду, місцеві мешканці часто знаходили так званий жужіль — «перепалене каміння».

За кріпосного права, щоб мати проточну воду, поміщик наказав прокопати канал довжиною до 2 км, шириною — до 30 м, глибиною понад 5 м. Канал виходив від річки Горинь і знову з'єднувався з нею через річку Замчисько.

В 1742 році за кошти парафіян була збудована дерев'яна церква.

Через 100 років приміщення церкви було відремонтоване на пожертвування прихожан і поміщика князя Радзивілла.

Засновником династії служителів місцевої церкви став священик І. Г. Боруцький, його справу продовжили син Михайло, онук Андрій.

Школа в селі виникла приблизно в першій половині ХІХ ст. ЇЇ побудували на пагорбі за річкою Замчисько, неподалік церкви; мала статус церковно-приходської. Дітей навчав дяк.

У 1875 році приміщення навчального закладу згоріло.

Під час російської революції 1905 р. на боротьбу проти експлуататорів піднялося і місцеве населення; замки князів Радзівілова, а пізніше і Чарторійського були розгромлені і спалені.

Селяни піднялись на боротьбу проти панів, останні повтікали до Луцька, а вже звідти повернулися із значними загонами війська і жорстоко розправилися із повсталими.

В 1908 році в селі було 385 дворів, що зареєстровано в «Списках населених пунктів Волинської губернії за 1909 рік» з населенням 737 чоловік.

У 1921 році засновано польську школу — три класи, проте через 2 роки її закрили через те, що батьки не хотіли викладання польською мовою.

У 30-х роках у селі існувала 4-класна школа, яка знаходилася у будинку священика Боруцького М. М. Цей будинок зберігся і досі. За радянських часів він став основним приміщенням Великолюбашської школи.

Радянський періодРедагувати

Після вересневих подій 1939 року відкрито початкову школу з українською мовою навчання.

Під час Другої світової війни село окуповане німцями. Зустрівши опір місцевих жителів, фашисти палили будинки, інколи спалювали живцем у вогні людей, розстрілювали їх, вішали, піддавали тортурам; хто мав змогу — ховалися в лісі.

1942 року храм спалений фашистськими окупантами.

Під час Другої світової війни, а саме 14 травня 1943 р., німецький каральний загін оточив це село з метою його повного знищення. Німецькі карателі почали палити хати й розстрілювати населення, проте несподівану відсіч їм дали дві сотні УПА, що дислокувалися на той час в навколишніх лісах. Завдяки відважним діям бійців УПА німецьких карателів було знищено, а населення села врятоване.

Під час війни школа закрита, а навчання відновлено весною 1944 року. Пізніше приміщення добудоване, а з 1952 р. реорганізована у семирічку. У 1962—1963 навч. р., за часів Хрущова, було запроваджено 11-річне навчання.

В листопаді 1943 року село звільнене партизанами з'єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака.[3]

В 1954 році згідно рішення Ровенської облради від 20.11.54 року ліквідовано виконавчий комітет Великолюбашанської сільської ради, а село включено до Підлужненської сільради.

В 1957 році на території села організоване Костопільське звірогосподарство по вирощуванні песців, норок, лисиць.

На кінець 60 поч.70 р.р. на правому березі р. Замчиська працювала Великолюбаська електростанція.

У 1986 р. в приміщенні колишньої середньої школи була відкрита лікарська амбулаторія, очолювана Лією Сенюк. Наприкінці 2001 року сільська амбулаторія отримала статус амбулаторії загальної практики сімейної медицини[4].

Новітня історіяРедагувати

  • 1990 року розпочалося спорудження нової церкви на тому самому місці, де раніше стояла сільська святиня. Минуло якихось 2 роки — і храм було збудовано.
  • Урочисте відкриття Свято-Миколаївського храму Київського патріархату відбулося 19 травня 1992 року священиком Андрієм Михайловичем Кононцем.
  • За ініціативи Костопільського районного братства ОУН-УПА імені генерал-хорунжого Клима Савура, підтримки голови Головинської сільської ради Леонтія Вдовиченка та народного депутата України Миколи Кучерука, 3-го серпня 2013 року на цвинтарі у с. Велика Любаша було реставровано і впорядковано братську могилу трьох вояків УПА, які загинули від рук нкведистів. Серед них: Циган Сотенний Невідомий, Прометей Бунчужний Невідомий та Олексійчук Олексій Ворфоломійович. Дерев'яний хрест було замінено на кам'яний, а надгробок реконструйовано. Відбулося поминальне освячення місця захоронення українських повстанців.

Відомі людиРедагувати

НародилисьРедагувати

ЦікавоРедагувати

  • Дорогою з Костополя до Великої Любаші встановлено пам'ятний знак, присвячений генералу Ватутіну, бо колгосп підлуженської сільради був названий імені Ватутіна. Не зрозуміло, з якого приводу. Адже поранення в стегно, після якого він був переправлений у київський шпиталь і помер внаслідок гангрени, Ватутін М. Ф. отримав в Острозькому районі поблизу села Милятин, в ході бою із загоном УПА; як стверджують документи, дорогою з Рівного на Славуту; а це південніше на 30 км. У 2014 році пам'ятник був демонтований.
  • На північному сході від села знаходяться кілька ДОТів часів Польщі
  • Один з ДОТів використовується на передавальному центрі в/ч А2798 як стрілецький 25-метровий тир
  • Найближча річка Замчисько, протікає також через Костопіль.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Карп'юк А. М. Підлужне і навколишні села: Фрагменти історії.- Костопіль: ТзОВ «Костопільська друкарня», 2012.- С.76-93.

ПриміткиРедагувати

  1. Письмове джерело не відоме
  2. Марчука Оксена
  3. 40 односельчан, учасників війни удостоєні нагород. В селі відкрито обеліск загиблим у роки Другої світової війни, біля якого проходять мітинги до Дня Перемоги.
  4. з керівником Ігором Захарчуком, пізніше Айною Раковою